Эльфрида Елинек – Хіть (страница 18)

Завтра бідолашна Ґерті напевне стирчатиме біля телефона задовго до відкриття магазинів і стомлюватиме його своєю наполегливістю. Цей Міхаель, якщо нас не обманюють знаки, які він нам посилає і які він збагнув, гортаючи ґлянсові журнали, виглядає так, немовби зійшов з кіноекрана. Красунчик-білявець, мабуть, довго лежав на сонці з гелем у волоссі, щоб ми, дивлячись на нього, ніжно водили пальчиком по нашому грішному тілу, бо кращого в нас нема. Він далекий від нас і залишиться таким, навіть якщо буде зовсім близько. Його тішить жити ночами й оживляти їх. Цьому чоловікові не надто подобається у шорах. Адже й блискавку дуже важко осягнути розумом: ми, жінки середнього віку, на недільній вечірці збиваємося в загальну купу, ануж блискавка вцілить хоча б в одну з нас, перш ніж нам доведеться поїхати назавжди!

Їдьте обережно. Може, у вас знайдеться ще дещо, потрібне таким чоловікам! Тварини потроху засинають, і пристрасть роз’ятрила Ґерті, випустила маленьку іскорку з кишенькової запальнички, перетворивши її на світле полум’я. Звідки дув вітер? З вічка у дверях, яке має форму серця?

З іншого люблячого серця? Взимку вони їздять на лижах, улітку вони вирушають під ласкаве сонячне проміння, де грають у теніс, плавають у морі, роздягаються й з іншої нагоди або розжарюють інші пічечки. Якщо почуття жінки одного разу помиляються на слові, можна бути впевненим, що й в інших питаннях вона помиляється, і вона здатна на будь-яку непристойність. Ця жінка ненавидить свою стать, одним із прекрасних суцвіть якої вона колись була.

Люди простіші невдовзі геть замовкають за своїми городчиками. Але ця жінка вже зараз голосно волає до богоподібного образа Міхаеля, заповіданого їй журнальними фотографіями, так схожими на нього. До цього він ще встиг покататися в Альпах. Тепер вона голосно кричить і спрямовує рухомий склад свого тіла у всіх напрямках. Дорога йде круто під гору, однак розумна домогосподарка, навіть лежачи, ридаючи й зникаючи, вже планує наступну зустріч зі своїм Героєм, якому доведеться стати для неї прохолодною тінню в жаркі дні й зігрівати її в дні холодні. Коли вони зможуть зустрітися, щоб при цьому на них не падала важка тінь її чоловіка? Як це буває зазвичай у дам? Нетлінний образ насолод для них важливіший за тлінний оригінал, який рано чи пізно вступить у змагання з життям, коли вони, гарячково прикуті до своїх тіл, захочуть показати себе в кондитерській у новій сукні або на публіці з новим чоловіком. Вони хочуть милуватися портретом коханого, його прекрасним обличчям у тиші й спокої подружньої спальні, щільно пригорнувшись до того, хто час від часу неквапливо ховається в них, аби йому не довелося постійно себе розглядати. Будь-який образ зберігається в пам’яті краще за саме життя, і, залишившись наодинці, ми знехотя перебираємо в собі ці струни й виколупуємо спогади з-під нігтів: як чудово було б, якби ми одного разу знову все розчинили! Що стосується Ґерті, то вона може спекти себе за роялем, а потім вирушити до чоловіка, аби подати йому свіжі булочки. А діти весело наспівують при цьому «тра-ля-ля».

Усі ми заслуговуємо на те, що нам до снаги витримати.

Мороз на луках дедалі міцнішає. Байдужі вже збираються йти на бокову, щоб зовсім позбутися себе. Ґерті міцно вчепилась у Міхаеля, їй нізащо не знайти такого, як він. Парубкові в школі життя частенько дозволяли вмикати яскраве світло, і багато хто наслідує його зовнішній вигляд, його смакові рецептори, які завше зачують вартий товар серед суцільного браку. Більшість будинків тут стоять на своїх фундаментах криво. Сарайчики для дрібної худоби з останніх сил туляться до будинкових стін. Ті, хто хоч і чув щось про любов, але не подбав про те, щоб придбати відповідні товари, соромляться тепер екрана власного телевізора, на якому хтось саме зазнає поразки в грі спогадів, які він хотів би пожвавити у своїх керівників і глядачів, що розсілися в телекріслах любові. У кожному разі: ви спроможні зберегти цей образ у пам’яті або викинути його звідти, скинути зі скелі. Я не знаю, можливо, я неправильно натиснула на спусковий гачок свого ока або, можливо, стала свідком на хибній розстані царства почуттів?

Міхаель і Ґерті обмацують одне одного, аби упевнитися, що вони досі тут. Їхні руки впиваються в статеві органи партнера, святково виряджені, як для прем’єри. Ґерті говорить про свої почуття й про те, куди вона готова за ними піти. Міхаель, повільно пробуджуючись, дивується тому, що чиясь рука торкає його нижче живота. Він знову має намір смалити навсібіч. Відвівши руку Ґерті вбік, він притягає її за волосся, і вона пурхає над ним як пташка. Жінка, опам’ятавшись від статевого наркозу, знову має намір використовувати свій рот для невтримного говоріння. Натомість їй доводиться пустити Міхаеля в комірчину свого рота. Він втискується туди, щоб з’явилося його сяйво, Міхаель за волосся притягає голову жінки до свого твердого й зухвалого живота, потім голову знову відштовхують, аби знову насадити її на свій стрижень. Так триває досить довго, нам ніяк не утямити, що в той-таки час сотні й тисячі байдужих людей кубляться у своїх клопотах, цілий тиждень приречені страшним богом на яскраво освітленій фабриці на постійну розлуку зі своїми коханими. Я сподіваюся, що пояс їхньої долі можна розпустити ширше, щоб туди влізло більше!

Двійко цих людей щедро витрачають себе, тому що мають достатній запас. Вони здіймаються новою хвилею відчуттів, чудесні коханці, що мають удома найсвіжіші еротичні каталоги. Але тільки ті, кому це все вже не потрібно, бо ж вони самі собі досить дорогі, тільки вони можуть запропонувати самих себе. Вони вихлюпуються за свої межі, за свої дамби й греблі, адже вони стверджують, що без упину здаються на ласку свого почуття, що готові весь час ступати йому в слід, бо для нього однаково гарна будь-яка мета. Ґерті раптом жахливо схотілося подзюрити, що вона й робить, спочатку потихеньку, потім щосили. Приміщення замале для її запаху. Вона задирає приполи халата, проте пояс таки трохи намокає. Міхаель пристає на гру, він підставляє руки, і струмок дзюрчить прямо в долоні, складені ковшиком. Він зі сміхом обмиває цією водою своє лице й тіло, потім перекидає жінку горілиць і накидається на ще мокрі соромітні губи, покусуючи, присмоктуючи, викручуючи їх. Потім він тягне Ґерті в калюжу, що її вона сама ж і напудила, і накидається на неї згори. У неї закочуються очі. Однак нагорі, там, куди вони закочуються, немає жодної лампочки, там темно, там сам лише внутрішній простір її черепа, що шкіриться в посмішці. Це справжнє свято. Ми наодинці один з одним і спілкуємося з нашою статтю, з нашим дорогим гостем, який хоче, щоб його постійно пригощали вишуканими делікатесами. Допіру надягнутий халат знову зірвано з тіла жінки, і вона залізає глибоко в сіно. На помості — темна мокра пляма, немов залишена якоюсь вищою істотою, появи якої ніхто не зауважив. Сцену вихоплює з темряви хіба місячне світло, нехай залишиться любісінько воно, за втіху маючи створіння миле. І навзаєм тому сповна віддячить.

Бліді мішки грудей лежать на її грудній клітці, колись ними користувалися лише одна дитина й один чоловік. Атож, удома чоловік знову й знову випікає свій ненаситний насущний хліб. Груди можна й прооперувати, коли вони за їжею звисатимуть на стіл. Груди створені для дитини, для чоловіка й для дитини в чоловікові. Їхня власниця, як і раніше, борсається у калюжі, що її всмоктують дошки. Від холоду вона стукає кістками й суглобами. Міхаель кусає її, дістаючись чимраз далі вглиб. Він кусає лонове волосся, відтягає й крутить соски. Ось-ось дані йому богом дари піднесуться в ньому й попросяться назовні. Вперед, до зброї, застромити в неї кінець як слід, чи, може, варто зачекати? Він бачить білки її очей, одночасно лунають її протяжливі голосні зойки.

Зненацька парубок лякається тієї самовідданості, з якою він витрачає себе, не розтрачуючи повністю. Він постійно виходить із жінки, щоб потім знову влаштувати свого вільного горобчика в її клітці. Він лиже Ґерті у всіх місцях, водить по обличчю язиком, який іще зберіг смак сечі. Жінка намагається удержати його язик, стискаючи зуби. Це боляче, й одночасно це мова, зрозуміла будь-якій тварині. Як і раніше тримаючи її за волосся, хлопець підводить її голову, потім знову різко опускає потилицею на підлогу, з якої він її підняв. Вона миттю розкриває рота, і Міхаелевий пеніс ґрунтовно прочищає її всередині. Очі її заплющені. Сильними поштовхами колін він змушує жінку розкрити стегна. На жаль, цього разу переживанню бракує новизни, адже одного разу він уже все це проробив. Ось ви й знову у власній шкурі, і хіть ваша незмінна! Вона являє собою нескінченний ланцюг повторень, які з кожним разом подобаються нам дедалі менше, бо електронні засоби масової інформації й електронна музика привчили нас до того, що щодня нам просто додому доправляють щось новеньке. Міхаель широко розкриває Ґерті, немов хоче прибити її до хреста, хоча, власне, він збирався незабаром повісити її в шафу, де вже висять інші вдяганки, що надягаються вряди-годи. Він дивиться в її шпару, наразі він устиг вивчити весь її вміст. Коли вона намагається відвернутися, не витримуючи допитливих поглядів, супроводжуваних пощипуванням загребущих рук, він відважує їй кілька ляпасів. Йому хочеться й дозволено розглядати й робити все. Багатьох деталей не видно, і, якщо доведеться зустрітися ще раз, треба буде подбати про гарне освітлення, прихопивши кишеньковий ліхтарик, перш ніж, проясненому, з’являтися з темної ночі в ремонтній майстерні її тіла. Нехай жінка навчиться витримувати погляди пана, спрямовані на її статеві органи, перш ніж устигне прив’язатися до його члена, адже до нього й так чимало всього прив’язано.