Элена Ферранте – Історія втечі та повернення (страница 28)

– Я не маю часу на аналізи, дай мені якісь ліки.

Армандо незадоволено похитав головою.

– Послухай, – мовив він, – гадаю, що з тобою не варто ходити околяса: у тебе шуми в серці.

– Що це таке?

– Захворювання серця, і це може бути серйозно.

Ліла неспокійно скривилася.

– Що це значить? Я помру?

Він з усміхом сказав:

– Ні, але треба піти до кардіолога перевіритися. Зайди завтра до мене в лікарню, я скерую тебе до хорошого лікаря.

Ліла зморщила чоло, встала і холодно сказала:

– Завтра я зайнята, іду до Соккаво.

42

Її роздратував стурбований тон Пасквале. По дорозі додому він спитав:

– Що сказав Армандо, як ти?

– Добре, мені треба більше їсти.

– Бачиш, ти про себе не дбаєш.

Ліла вибухнула:

– Пасква, ти не мій батько, не мій брат, ти мені ніхто. Дай мені спокій, зрозуміло?

– Я не маю права турбуватися про тебе?

– Ні, й уважай на те, що робиш і що говориш, особливо з Енцо: якщо розповіси йому, що мені стало погано – а це неправда, мені тільки в голові запаморочилося – нашій дружбі кінець.

– Візьми собі два вихідних і не йди до Соккаво. Капоне не радив тобі цього робити, та й комітет теж, це питання політичної доцільності.

– У сраці маю політичну доцільність – ви підклали мені свиню, і тепер я зроблю так, як мені захочеться.

Вона не запросила його піднятися, і він, лютий, поїхав геть. Прийшовши додому, Ліла довго голубила Дженнаро, приготувала вечерю і стала чекати на Енцо. Тепер їй здавалося, що в неї весь час задишка. Енцо все не було, і вона нагодувала Дженнаро. У неї з’явилося побоювання, що цього вечора в нього побачення з жінкою і повернеться він пізно. Коли хлопчик перекинув склянку, повну води, усю її ніжність мов язиком злизало, і вона накричала на нього на діалекті, наче на дорослого: «Ти не можеш побути трохи спокійно, тобі що, ляпасів надавати, чому ти псуєш мені життя?»

Тоді саме прийшов Енцо, і вона намагалася бути ласкавою. Вони повечеряли, але Лілі здавалося, що кусень не лізе їй у шлунок, дряпає стравохід. Тільки-но Дженнаро заснув, вони зайнялися цюрихськими завданнями, але незабаром Енцо втомився і кілька разів делікатно попросився спати. Усе було марно, Ліла затягувала заняття допізна, вона боялася замкнутися в себе в кімнаті, боялася, що тільки-но вона опиниться в темряві на самоті, симптоми, про які вона змовчала перед Армандо, знову всі нараз з’являться і вб’ють її. Він тихо спитав:

– Може скажеш, що з тобою діється?

– Нічого.

– Ти весь час кудись ходиш із Пасквале – навіщо, які у вас секрети?

– Це профспілкові справи, він звелів мені вступити в профспілку, то тепер мушу цим займатися.

Обличчя Енцо набуло безутішного виразу, і вона спитала:

– Що таке?

– Пасквале сказав мені, чим ти займаєшся на фабриці. Ти про все розповіла йому і людям з комітету. Чому єдиним, хто не заслуговує цього знати, виявився я?

Ліла занервувала, підвелася, пішла в туалет. Пасквале таки не витримав. Що він йому розповів? Лише про ту профспілкову свиню, яку вона хотіла підкласти Соккаво, чи також про Джино і її нездужання на вулиці Трибуналі? Не зміг змовчати, дружба між чоловіками має свої правила, неписані, але непорушні, не те що жіноча дружба. Спустила воду, повернулася до Енцо і сказала:

– Пасквале зрадник.

– Пасквале друг. А ти хто?

Його тон неприємно вразив, і вона раптом відступила. На очі набігли сльози, вона марно намагалася загнати їх назад, принижена власною слабкістю.

– Не хочу більше справляти тобі прикрості, я вже достатньо тобі крові напсувала, – схлипувала вона, – боюся, що ти мене проженеш. – Тоді шморгнула носом і пошепки додала: – Можна я спатиму з тобою?

Енцо, не вірячи собі, втупився в неї.

– Спатимеш – тобто як?

– Як ти сам хочеш.

– А ти цього хочеш?

Вдивляючись у карафку з водою, що стояла посередині стола – смішна така, з головою курки, вона дуже подобалась Дженнаро, – Ліла прошепотіла:

– Головне, щоб я могла до тебе притулитися.

Енцо незадоволено похитав головою:

– Ти мене не хочеш.

– Я хочу тебе, але нічого не відчуваю.

– Ти нічого не відчуваєш до мене?

– Що ти таке кажеш, я тебе дуже люблю і щовечора хочу, щоб ти покликав мене і притулив до себе. Але, крім цього, іншого я не хочу.

Енцо зблід, його вродливе обличчя звела судома, немов від нестерпного болю, і він ствердив:

– Я тобі огидний.

– Ні, зовсім ні: зробімо те, що хочеш ти, я готова.

Він безнадійно усміхнувся і якийсь час мовчав. Йому нестерпно було бачити її неспокій, і він пробурмотів:

– Ходімо спати.

– Кожен у свою кімнату?

– Ні, до мене.

Ліла з полегкістю пішла роздягатися. Одягла нічну сорочку і пішла до нього, тремтячи від холоду. Він уже лежав в ліжку.

– Я ляжу тут?

– Гаразд.

Вона ковзнула під ковдру, поклала голову йому на плече і провела рукою по грудях. Енцо не ворушився, вона відразу відчула нестримний жар, що променів від його тіла.

– У мене ноги заледеніли, – прошепотіла вона, – можна я погрію їх біля твоїх?

– Так.

– Можна тебе приголубити?

– Дай мені спокій.

Поступово вона зігрілася. Біль у грудях зник, клубок відступив від горла, тіло її огорнуло приємне тепло.

– Можна я спатиму? – спитала його, знемагаючи від утоми.

– Спи.