Элена Ферранте – Історія втечі та повернення (страница 27)

– Гадаєте, я доклала стільки зусиль й на додачу ризикую втратити роботу, лише щоб дати вам змогу скликати розширені збори і видати ще одну брошуру?

Але вповні отримати задоволення від реваншу вона не встигла. Раптом Надя, яка стояла напроти неї, почала вібрувати, мов погано вставлена шибка, і враз розсипалася на друзки. Без жодної очевидної причини у Ліли стисло горло, і кожен навіть мінімальний порух присутніх пришвидшився, навіть кліпання очима. Вона заплющила очі, сперлася об спинку розхитаного стільця, на якому сиділа, і відчула, що задихається.

– Щось не так? – спитав Армандо.

Пасквале розхвилювався.

– Вона занадто втомлюється, – мовив він. – Ліно, що з тобою, дати тобі води?

Даріо побіг по воду, тим часом Армандо мацав у Ліли пульс, а Пасквале, нервуючи, напосідав:

– Що з тобою? Витягни ноги, дихай глибоко.

Ліла прошепотіла, що з нею все гаразд, рвучко висмикнула зап’ясток з рук Армандо і сказала, що хоче тільки, аби їй дали спокій хоч на хвилину. Але коли Даріо повернувся з водою, вона відпила ковточок і пробурмотіла, що нічого не сталося, у неї просто ще не минув грип.

– Тебе лихоманить? – спокійно спитав Армандо.

– Сьогодні ні.

– Кашель, важко дихати?

– Трохи є, відчуваю, як серце б’ється мені в горлі.

– Тепер трохи краще?

– Так.

– Ходімо в сусідню кімнату.

Лілі не хотілося, але потайки вона відчувала велику тривогу. Вона підкорилася, важко підвелася і пішла за Армандо, який тим часом взяв чорну шкіряну сумку з позолоченими пряжками. Вони ввійшли у кімнату, якої Ліла досі не бачила. То було велике холодне приміщення, де стояли три розкладачки зі старими, на вигляд дуже брудними матрацами, шафа з пощербленим дзеркалом і комод. Вона безсило опустилася на одне з ліжок. Її не оглядав лікар ще з часів вагітності. Коли він спитав її про симптоми, вона все замовчала, згадала тільки про важкість у грудях, але додала: усе це дрібниці.

Армандо мовчки оглянув її, і їй страшенно не сподобалося це його мовчання, здалося підступним. Цей безпристрасний охайний чоловік ставив їй запитання, але, здавалось, не довіряв її відповідям. Він сумнівався в них, немов тільки тіло за допомогою його інструментів і знань могло дати правдиві свідчення. Він вислухав її стетоскопом, обмацав, оглянув, зволікаючи з остаточним висновком про те, що діється у неї в грудях, у животі, у горлі, і ці частини її тіла, нібито добре їй знайомі, тепер здавалися чимось цілком невідомим. Урешті Армандо спитав:

– Спиш добре?

– Чудово.

– Скільки годин?

– Як коли.

– Від чого це залежить?

– Від моїх думок.

– Їси достатньо?

– Стільки, скільки хочеться.

– Тобі іноді буває важко дихати?

– Ні.

– Болі в грудній клітці?

– Просто незначна тяжкість.

– Холодний піт?

– Ні.

– Тобі траплялося зомліти або відчути, що зомліваєш?

– Ні.

– Вони в тебе регулярні?

– Що регулярне?

– Місячні.

– Ні.

– Коли були в тебе востаннє?

– Не знаю.

– Ти собі не записуєш?

– А треба?

– Краще записувати. Вживаєш протизаплідні?

– Що це таке?

– Презервативи, спіраль, таблетки.

– Які таблетки?

– Нові препарати, їх приймаєш, щоб не завагітніти.

– Справді?

– Аякже. Твій чоловік ніколи не використовував презервативів?

– У мене більше нема чоловіка.

– Він тебе покинув?

– Я його покинула.

– А коли ви були разом, він їх використовував?

– Та я навіть не знаю, який він, цей презерватив.

– Ведеш регулярне статеве життя?

– Навіщо про це говорити?

– Якщо не хочеш, не будемо.

– Не хочу.

Армандо сховав свої інструменти в сумку, сів на розхитаний стілець і зітхнув.

– Тобі треба сповільнити ритми, Ліно, ти занадто виснажуєш своє тіло.

– Що це значить?

– Ти погано харчуєшся, підупала на силах, ти себе дуже занедбала.

– І що?

– У тебе легкий бронхіт, я дам тобі сироп.

– І що?

– Тобі треба здати аналізи, у тебе трохи збільшена печінка.