Эдгар Берроуз – Тарзан та його звірі. Тарзанів син (страница 17)

Він трохи підвів голову шведа, щоб тому зручніше було лежати.

Знову стався напад кашлю і страшна кровотеча. Коли все припинилося, Андерссен лежав із заплющеними очима.

Тарзан був подумав, що швед помер, коли той несподівано розплющив очі, глянув на мавполюда, зітхнув і мовив — дуже тихо, пошепки:

— Я тумати, скоро вітер швитко сильно тмухати!

І вмер.

11. ТАМБУДЖА

Тарзан викопав неглибоку могилу для кухаря з «Кінкеда». В грудях цієї непривабливої на вигляд людини билося серце справжнього джентльмена. Це було все, що мавполюд міг зробити в жорстоких джунглях для людини, яка віддала життя, аби порятувати його маленького сина й дружину.

Відтак Тарзан знову розпочав гонитву за Роковим. Тепер він знав, що та жінка була справді Джейн і що нона знов потрапила до рук росіянина. Виглядало, що при всій чималій швидкості його човна та силі застосованих м’язів віч рухався із швидкістю слимака.

Тарзанові нелегко було знову натрапити на слід, бо тут проходило багато лісових стежок, що спліталися, перехрещувалися, розходилися й розгалужувалися у всіх напрямках, і по всіх них туди й сюди проходила незліченна кількість мешканців джунглів. Слід білого був затоптаний численними чорними носіями, які йшли за ним, а на тих слідах ще були сліди інших тубільців та диких звірів.

Це була така плутанина! Тарзан вивчав сліди ретельно, користуючись не лише зором, а й нюхом, який міг ліпше підказати йому правильний напрямок. Але, попри всі зусилля, надвечір він переконався, що йде в хибному напрямку.

Мавполюд знав, що його товариство йтиме за ним, і намагався лишати сліди якнайвиразніші, для чого терся об ліани та плющі, які стелилися обабіч, а подекуди лишав глибокі відбитки своїх ступаків.

Коли стемніло, розпочалася злива, і мавполюдові не лишалось нічого іншого, як перечекати під прихистком величезного дерева до ранку. Але на світанку нічого не змінилося — злива тривала далі.

Протягом цілого тижня сонце закривали важкі хмари, а тим часом несамовитий дощ і вітер загладили рештки слідів, які вігі так довго й невтомно розшукував.

Упродовж цього часу Тарзан не бачив слідів ні тубільців, ні своєї власної зграї і потерпав, чи звірі не згубили його сліду. Край був для нього цілком незнайомий, і він не міг докладно визначити свій напрямок, тому що ані сонце вдень, ані місяць та зорі вночі не могли йому допомогти в цьому.

Коли сонце нарешті пробилося крізь хмари в другій половині сьомого дня, воно побачило цілком ошалілого мавполюда.

Уперше в своєму житті Тарзан із племені великих мавп заблукав у джунглях. І треба ж, щоб це трапилося з ним саме тепер! Така безжалісна доля! А тим часом десь на цій дикій землі його дружина й син перебували в чіпких лабетах підступного Рокова…

Які жахливі випробування мали випасти на їхню долю впродовж цих семи днів, коли сама природа перепинила Тарзанові намагання розшукати їх? Тарзан знав росіянина, у владі якого перебували його рідні, настільки добре, що не сумнівався: ця людина, розлючена попередньою втечею Джейн, та ще знаючи, що Тарзан іде назирці по сліду, не завагається здійснити свої бридкі наміри.

Але тепер, коли знову засяяло сонце, мавполюд завагався знову, у якому напрямку йти. Він знав, що Роков полишив річковий маршрут у гонитві за Андерссеном, але куди той помандрував далі, в глиб лісу чи повернувся до Угамбі, було невідомо.

Мавполюд спостерігав, що в тому місці, де він залишив річку, вона ставала вужчою і стрімкішою, тож вирішив, що річка далі вгору непридатна для тривалого плавання човнами. Отже, якщо Роков не повертався до річки, куди ж він відтак вирушив?

З напрямку Андерссенової втечі з Джейн і дитиною Тарзан виснував, що швед хотів зробити відчайдушну спробу перетнути континент у напрямку Занзібару, але хтозна, чи не визнав Роков таку мандрівку надто небезпечною?

Можливо, страх змусив його спробувати цей шлях, бо слідом ішла страшна зграя, і Тарзан із племені великих мавп переслідував його, аби покарати так, як росіянин того заслуговував.

Врешті мавполюд вирішив податися в напрямку німецьких колоній Східної Африки, аж доки натрапить на тубільців, від яких, може, дізнається, де перебуває Роков.

Наступного дня після того, як дощ ущух, Тарзан вийшов до тубільного селища. Але селищани, щойно забачили Тарзана, чкурнули в ліс. Тарзан, не довго думаючи, погнався за ними і швидко спіймав молодого воїна. Хлопець на смерть перелякався і навіть не спробував захищатися — кинув зброю, упав горілиць і верещав, вибалушуючи очі на свого переможця.

Мавполюд ніяк не міг заспокоїти хлопця, аби отримати якусь виразну відповідь.

З великими зусиллями Тарзан довідався від нього, що гурт білих проходив селищем кілька днів тому. Ці люди розповіли тубільцям про страшного білого диявола, який женеться за ними, і застерегли місцевих мешканців, що з тим демоном у спілці йде ще ціла зграя інших страшних демонів.

Юнак розпізнав у Тарзанові саме того диявола, якого йому змальовували білі та їхні чорношкірі слуги, й нажахано чекав, що ось-ось з’являться інші демони у вигляді мавп і пантер.

Тарзан добачив у цьому підступну руку Рокова. Росіянин намагався зробити для нього мандрівку якомога важчою, залякуючи тубільців і наставляючи їх проти Тарзана.

Тубілець також розповів Тарзанові, що той білий, котрий верховодив, пообіцяв неграм величезну винагороду, якщо вони заб’ють білого демона. Отож загалом повторю, — валося усе те, що вже трапилось раніше; але щойно чорношкірі побачили Тарзана, як їхня кров стала водою — саме про це й попереджали їх носії з команди білого.

Зрозумівши, що мавполюд не збирається кривдити його, тубілець урешті зміцнів духом і, на прохання Тарзана, повів його в селище, згукуючи своїх одноплемінців, бо «білий диявол пообіцяв не робити вам кривди, якщо ви негайно повернетеся і відповісте на його запитання».

Один по одному чорношкірі поверталися до селища, але переляк у них ще не минувся, про що свідчили їхні вирячені очі й перекривлені обличчя.

Вождь одним із перших повернувся до селища, і саме його Тарзан найбільше хотів розпитати, не бажаючи тратити час на балачки з багатьма чорношкірими.

Цей чоловік був низенький і гладкий, із довгими, як у мавпи, руками. Увесь його вигляд не віщував нічого доброго.

Лише несамовитий переляк, що засів у ньому від історій, переказаних чорношкірими й білими з групи росіянина, втримував його від того, щоб зі своїми воїнами негайно накинутися на Тарзана й розправитись з ним, бо ж він і його люди були затятими людожерами. Тільки страх, що Тарзан демон, може, справжній, а там ще десь в джунглях чигають інші демони, втримував М’ганвазама від негайного здійснення своїх планів.

Тарзан докладно розпитав вождя і, співставляючи його свідчення з тим, що розповів молодий воїн, виснував, що Роков та його сафарі — носії, пойняті страхом, утекли в напрямку далекого Східного Берега.

Багато хто з носіїв Рокова утік від нього. Саме в цьому селі він повісив п’ятьох за крадіжку й намір дезертирувати. Судячи з того, що плем’я ваганвазам довідалося від чорношкірих носіїв росіянина, які були не настільки залякані брутальним Роковим, аби не говорити про свої плани, виходило, що він не міг зайти дуже далеко, адже решта його носіїв, кухарів, тих, що ставлять намети й носять за білими рушниці, і навіть їхній старший, намірялися чкурнути в джунглі, полишивши бвану на ласку невблаганних джунглів.

М’ганвазам сказав, що з цією групою білих не було ніякої білої жінки чи дитини; але з того, як вождь це говорив, Тарзан виснував, що той бреше. Кілька разів мавполюд заторкнув цю тему з різних боків, та жодного разу йому не вдалося спіймати хитрого людожера на брехні; той і далі твердив: ні, в тій групі не було жодної жінки чи хлопчика.

Тарзан попросив у вождя поїсти, і після вагань та переговорів правитель згодився нагодувати його. Під час їди Тарзан намагався розговорити інших членів племені, особливо хлопця, якого був полонив у джунглях, але присутність М’ганвазама запечатала їм вуста.

Врешті, пересвідчившись, що ці люди знають набагато більше, ніж говорять йому про росіянина, про долю Джейн і дитини, Тарзан вирішив переночувати в селищі, сподіваючись дізнатись щось суттєве.

Коли він повідомив вождя про своє рішення, то був дуже здивований — так раптово змінилося ставлення до нього. З попереднього недовірливого недоброзичливця М’ганвазам перетворився на улесливого й запобігливого господаря.

Зразу ж мавполюд дістав найкращу хатину в селищі, звідки вигнали найстаршу дружину М’ганвазама, а вождь тимчасово переселився до своєї наймолодшої втіхи.

Коли б Тарзан згадав, що чорношкірим обіцяно велику нагороду, якщо вони вб’ють його, то швидше зрозумів би, чому М’ганвазам так несподівано подобрішав.

Білий велетень спатиме в одній з його власних хатин — так М’ганвазам легше здобуде свою винагороду. Вождь сподівався, що Тарзан, дуже втомлений мандрівкою, не забариться скористатися з вигод його «палацу».

Хоча мавполюд звичайно уникав ночувати в хатинах тубільців, цього разу він вирішив зробити виняток — аби розбалакати когось із молодших воїнів біля вогню, що палає посеред курної хатини, й вивідати якомога більше правди. Тому Тарзан прийняв запрошення старого М’ганвазама, але зауважив, що воліє заночувати в іншій хатині з кимось із молодших хлопців, а не виганяти стару жінку вождя на холод.