Джорджетт Хейер – Чорний метелик: Романтична повість з XVIII століття (страница 49)
Вони зупинилися біля дверей картярської кімнати. Завіса відділяла їх від бальної зали, і, тримаючись за неї, Трейсі зверхньо глянув вниз на свого друга.
— Смиренності? Та ви, їй-богу, збожеволіли!
— Певно, так і є, але кажу вам, Трейсі: якщо ваша пристрасть — кохання, то дуже дивно, що ви ставите себе на перше місце. Я й кінчика нігтя за таке не дав би! Ви хочете цю дівчину не задля її щастя, а задля своєї втіхи. Це не те кохання, про якесь я колись казав вам — що воно врятує вас від самого себе. Але коли воно нарешті прийде, ви почуватиметеся ніщотою, ви усвідомлюватимете власну нікчемність, а передусім — готовність на будь-які жертви заради коханої жінки. Так, навіть якщо доведеться втратити її!
Вуста Його Світлості глумливо скривилися.
— Ваше красномовство неперевершене, — озвався. — Відколи я покинув Париж, мене ще ніхто так не дивував.
Розділ XX
Його світлість Ендовер вступає у гру
Обідаючи наступного дня на Ґросвенор-сквер, герцог Ендоверський дуже вправно і хитро зумів звести сестру на слизьке. Він зробив кілька маленьких люб’язних зауважень про її дружбу з Лавлейсом, але в тих словах вона вловила осуд і погрозу. А герцога вона боялася більше, ніж рідного чоловіка, і знала: якщо тільки він побачить глибину її почуттів до давнього кохання, то не спиниться ні перед чим, аби обірвати її спілкування з залицяльником. Тож саме тоді, зразу після повернення Трейсі, вона й звеліла Лавлейсу не упадати аж так явно коло неї. Та й не відвідувати її так часто. Якось вранці вони саме були удвох у її будуарі, і, ясна річ, Лавінія була дуже гарна і дуже принадна у пеньюарі, з ненапудрованими золотими кучерями, які легко зібрала гофрованою мережаною стрічкою. Так чи інакше, але Лавлейс геть забув свої звичні вишукано-насмішкуваті манери і, пристрасно, пестливо пригортаючи, мало не задушив її в обіймах.
Леді виривалася, навіть скрикнула, і заплакала. Від поцілунків, здавалося, сльози лилися ще більшим потоком, тож він узяв її на руки й переніс та ніжно всадовив на крісло. Потім, спочатку змівши носовичком підлогу біля крісла, він став навколішки перед Лавінією та міцно взяв її за руки.
— Лавініє! Богине! Я обожнюю вас!
Згадавши, що сльози псують колір шкіри, леді Лавінія висмикнула руки й піднесла до очей.
— О Гаролде! — дорікнула йому.
— Я скривдив вас! О, то я негідник...
— О ні, ні! — Леді Лавінія знову простягнула йому руку. — Але як це було жорстоко, Гаррі! Більше ніколи так не робіть!
Він обійняв її однією рукою за талію.
— Але я кохаю вас, серденько моє!
— О! О! Подумайте про Діккі!
Враз він відпустив її та звівся на ноги.
— Чому я маю думати про нього? Я думаю тільки про вас! Лише тиждень тому ви переконували мене, що він прикрий...
— Це дуже негідно з вашого боку нагадувати мені про це! Ми тоді з ним посварилися, але потім пошкодували про це. Я дуже люблю свого бідного Діккі.
— Любите його! Таке може бути, але ви його не кохаєте! Не так, як жінка кохає чоловіка... правда ж?
— Гаролде!
— Звичайно, не кохаєте! Ви ж колись кохали мене... Ні, не хитайте головою, це правда! Ви вийшли б за мене, якби не Трейсі.
— О Гаррі! Ну що ви таке кажете? До чого тут він?
— Як до чого?! А хто ж винен у тому, що мене повсякчас відмовлялися тоді приймати в Ендовері? Хто змусив вас вийти за Карстерза?
— Не Трейсі. Так хотіла я сама.
— Під його впливом?
— О ні!
— Ви ніколи не кохали Карстерза...
— Кохала! Кохаю!
— Вам, може, так здається, але я краще знаю. Та, зрештою, він же зовсім вам не пасує! Ви створені для життя, сповненого задоволень і ризику! Зі мною у вас було б усе це, а з ним...
Вона зірвалася на ноги і підійшла просто до нього, очі блищали, але вона затулила вуха руками і примхливо тупнула.
— Я не слухатиму цього! Не слухатиму, кажу вам! О, зла ви людина, якщо так мене мучите!
Лавлейс знову схопив її в обійми, затис їй руки, і цілував, знов і знов. Вона опиралася, виривалась, але була надто слабка проти нього, і він цілував би її далі, якби хтось не завадив.
У двері постукали, і лакей сповістив:
— Його Світлість Ендовер, м’леді!
Обоє перелякано відсахнулись одне від одного: вона — спаленіла, він — зблід, але залишився незворушний.
У порозі стояв Його Світлість, допитливо піднісши до очей лорнет. Його очі швидко перебігали то на неї, то на нього і все ширшали. Він поважно вклонився.
— Моя дорога Лавініє! Капітане Лавлейс, моє шанування!
Лавлейс розмашисто вклонився у відповідь.
— Ваша Світлість!
— Дорогий мій Трейсі! — вигукнула Лавінія, ступаючи вперед. — Який несподіваний візит!
— Певно, я прибув невчасно, дорога?
— О ні! — запевнила вона. — Я так рада тебе бачити! Просто ще так рано! І це мене здивувало! — Вона підвела його до стільця, лопочучи, як дитина; Трейсі так само мав цілком простодушний вигляд і приязно всміхався до капітана, тож Лавінія вирішила, що брат нічого не запідозрив і навіть не помітив, як вона почервоніла.
І тільки коли Лавлейс пішов, вона збагнула, що помилялась. Його Світлість пересів на стілець навпроти неї, і вона зауважила, який він похмурий.
— Ти... сердишся, Трейсі? — збентежено спитала вона.
Він ще більше спохмурнів.
— Н-ні. Я не «серджуся». Просто передбачаю скандальчик.
— Я... я не розумію. Що ти маєш на увазі?
— Саме зараз — нічого.
— Трейсі, будь ласка, ну що за загадковість! Чи ти хочеш далі сердитися?
— Повір, що ні, Лавініє.
— То що ж тебе турбує?
Замість відповісти він спитав:
— Сподіваюся, ти добре розважилася... вчора ввечері, люба сестричко?
Вона зашарілася. Напередодні був маскарад у леді Давенант, її туди привів Роберт. Вона цілий вечір танцювала з Лавлейсом, але оскільки обоє були під масками, то таке питання її скоріше здивувало.
— Я розважилася непогано, дякую. А ти був там?
— Ні, Лавініє, мене там не було.
— Тоді звідки ти зн... — вона спантеличено урвала себе, кусаючи губи. Отепер вона побачила його очі — пронизливі й холодні.
— Звідки я знаю? — незворушно закінчив її фразу. — Щось десь почув, Лавініє. А ще... — він озирнувся по кімнаті, — щось десь побачив.
— Я... я тебе не розумію! — вона тривожно і зніяковіло мнула в пальцях мереживо пеньюару.
— Ні? Сказати зрозуміліше?
— Так! Будь ласка!
— То я тебе дуже прошу, Лавініє: дивись, не втни якоїсь дурниці.
Щоки в неї почервоніли.
— Ти маєш на увазі...