Джонатан Страуд – Тінь, що крадеться (страница 52)

— Авжеж, — сердито обізвався Локвуд. — Бо ця тварюка не збирає ніякі душі. Не знаю вже, хто вона така, ця Тінь, але безперечно не ангел і не демон, що прийшов сповістити про день Страшного Суду. Що ж це, в дідька, за вісник, коли він з’являється тут щотижня? Прошу вас, викиньте з голови оті дурні малюнки на хресті.

— Але ж Тінь піднімає мерців з їхніх могил, Локвуде!

— Ой, Люсі, дай мені перепочити.

— Хто-небудь хоче какао? — весело прощебетала Голлі. — Тут у пана Скіннера за прилавком ціла схованка пакуночків. Піду поставлю чайник.

— Із цією тінню пов’язане щось серйозне й таємниче, — зауважив Кіпс. Він зняв окуляри й повісив їх за ремінець на гачок вішака. Круг його очей видніли червоні кола. — Таке, що перелякало навіть тебе, Локвуде. Я й не думав, що коли-небудь побачу тебе таким.

— Я нітрохи не злякався! — згорнув руки на грудях Локвуд. — Джордже, скажи-но, невже я здаюсь тобі переляканим?

— Так і ще раз так. Тут я вперше ладен погодитись із Кіп-сом, — Джордж моргнув, хитнув головою і з щирим подивом додав: — Цієї ночі в нас багато що трапляється вперше.

— Гаразд. Можливо, ця Тінь справді трохи спантеличила нас із Люсі, — промовив Локвуд, помовчавши з хвилину- — Бо вміння піднімати мерців з могил—це лише одна з химерних речей, пов’язаних із цим привидом. Той хлопчина. Денні, казав чистісіньку правду. За Тінню справді тягнеться смуга

- туману, й її справді оточують потойбічні вогники. І пересувається ця Тінь якось дивно... — він зітхнув. — Ти ніколи не читав про щось подібне, Кіпсе?

— Ніколи. Щоправда, знавець із мене ніякий. Може, щось таке знайшлося б у Чорній Бібліотеці в Будинку Фіттес — там багато цікавого, та хто ж нас туди пустить... — Кіпс умостився зручніше на стільці й провадив: — Дивно мені.

що цією Тінню не цікавляться мудрагелі з Інституту Ротвела. Таку цікаву річ і отак проґавити...

Локвуд кивнув. У його очах зблиснув недобрий вогник:

— Еге ж. Отакі вони недотепи.

Чайник закипів, і ГЬллі заходилася готувати какао. Кіпс вирушив допомагати їй. Джордж. обнишпоривши буфети за прилавком, дістав звідти чипси й шоколадки. За хвилину наш опівнічний бенкет уже тривав на повну силу за «штабним» столом у кутку.

Цей перепочинок підбадьорив усіх, а Локвудові не тільки поліпшив, а й ніби перемкнув настрій. Локвуд, щоправда, завжди вмів отак несподівано перемикатись: зараз просто перед моїми очима він ставав енергійнішим, захопленим якоюсь новою думкою. А я? їла й пила собі, як решта моїх колег, і почувалась трохи краще. Саме «трохи», бо в мене після пригоди на церковному дворі ніяк не виходила з голови Тінь, що крадеться. Локвуд зачекав, поки ми всі заспокоїмось, тоді випростався й заговорив:

— Гаразд. У мене є для вас пропозиція. Може, вона й здасться вам божевільною, але все ж таки вислухайте мене. Зустріч із Тінню багато що змінила для мене. Надто вже химерна була ця Тінь, надто вже... інакша, не схожа на жодного з відомих мені привидів. Тож я думаю, що ми повинні завдати удару у відповідь.

— Яким чином? — запитав Кіпс. — Поставити на цю Тінь пастку? І загнати її туди залізною палицею й соляними бомбами?

— Ні,—Локвуд поглянув на годинник. — Насправді я пропоную вам влаштувати напад на Інститут Ротвела. Впродовж, скажімо, найближчої години.

— Що?! — здивувався Кіпс, незнайомий з Локвудовими витівками. А ми, що чудово знались на цих витівках, мовчали й сьорбали собі какао. — Що?! Ану, повтори ще раз!

— Я запланував це ще до того, як ми сюди приїхали, — провадив Локвуд. — А нещодавній візит Стіва Ротвела лише підтвердив моє рішення. Правду кажучи, я сподівався завітати до Інституту вже після того, як ми закінчимо роботу в Олдбері-Касл, однак поява Тіні переплутала всі мої наміри... Почнімо з того, що роботи тут ще сила-силенна. Коли ми її завершимо — а це станеться не раніше, ніж у середині наступного тижня, — закінчать свою роботу й мудрагелі з Інституту. Інакше навіщо приїздити сюди самому Стіву Ротвелу, як не контролювати якийсь завершальний експеримент?

Кіпс тим часом крутив у пальцях чипси з креветками й дивився на них так, ніби вони містили всі таємниці простору й часу.

— І що ж тут діється? — запитав він. —Тобто... в Інституті?

— Оце ми й повинні з’ясувати. Я вже розповідав тобі, Квіле, що в Люсі вкрали рідкісний і цінний артефакт—череп. Розповідав і про пана Джонсона, і про їхній з Ротвелом зв’язок із чорним ринком артефактів. Ми вже знаємо, що всі викрадені й скуплені ними Джерела зберігаються в одному з відділів Інституту — тільки дотепер ще не знали, в якому саме. А коли юний Скіннер розповів нам про навалу привидів в Олдбері-Касл, у мене в голові пролунав тривожний дзвіночок. У звичайнісінькому селі несподівано з’являється скупчення духів — по сусідству з відділом Інституту Ротвела. Гарольд Мейлер прохопився Люсі, що потужні Джерела викрадають із Клеркенвела протягом останніх трьох місяців — приблизно відтоді, як розпочалась ця тутешня навала. Кілька разів було згадано про «місце крові», а ві дділ Інституту стоїть саме на колишньому бойовищі. Надто вже багато збігів, мушу вам сказати.

— Є ще один збіг, — обізвався Джордж. — Уся ця історія розпочалася невдовзі після того, як ми впорались із навалою в Челсі... Кіпсе, ти їстимеш нарешті ці чипси? Якщо не хочеш, то віддай їх краще мені.

— До речі, історія в Челсі — ще одна причина, з якої я вирішив запросити тебе, Квіле, — провадив Локвуд. — Ти тоді був разом з нами. Якщо група співробітників Інституту Ротвела стривожила привидів у Челсі, то й тут це зробили саме вони. Зокрема розбудили й Тінь, що крадеться. Тінь, що заряджає енергією інших привидів, просто проходячи повз них! Це справді жахливо. Ми повинні розібратися у цій справі!

— До того ж це допоможе з'ясувати суть самої Проблеми. — підхопив Джордж. — Пригадайте мою мапу в кухні на Портленд-Роу! Там видно, що навала привидів поширюється країною колами, наче пошесть. А будь-яку пошесть хтось повинен переносити. Цю пошесть, можливо, переносить Тінь, що крадеться. А якщо таких Тіней багато? Може, саме вони й винні в таких навалах?

— Я не сказав би, що мені до вподоби Стів Ротвел, — повільно процідив Кіпс, — та навіщо його відразу в усьому звинувачувати?

— Його я поки що не звинувачую, — відповів Локвуд. — Але нам треба якнайшвидше все з’ясувати. Чекати до завтра немає сенсу — Ротвел може закінчити все просто зараз. Що скажеш, Квіле?

— Напад на дружню агенцію? — скрушно зітхнув Кіпс. — І часто ви таке коїте?

— Часом коїмо, — відповіла я. — Колись ми, скажімо, вдерлись до Чорної Бібліотеки в Будинку Фіттес.

— Що?!

— Заспокойся, — усміхнувся Локвуд. — Ти ж більше не працюєш у них, еге ж? Тому звикай усе вирішувати сам за себе. І пам’ятай: відтепер ти нікому нічого не винен.

Кіпс стенув плечима:

—Авжеж, нікому нічого не винен... Вирішуєш сам за себе, а потім тебе запроторять на кілька років до в’язниці... Облиш мої чипси, Кабінсе! Сам собі чипсів роздобудь!

— От і гаразд, — мовив Локвуд. — Тоді збираймось і рушаймо. Тільки спочатку я хотів дещо спитати в тебе, ГЬллі... Ти працювала в Стіва Ротвела, ти повинна добре знати його. Як ти гадаєш, чим він керується?

На відміну від Кіпса, що досі почувався серед нас незручно й невпевнено, Голлі вже встигла звикнути до роботи з Локвудом. Вислухавши його запитання, вона деякий час міркувала над ним, спокійно сьорбаючи собі какао — так само як ми з Джорджем, коли Локвуд запропонував нам ні сіло ні впало вдертись до чужого інституту. Подумавши, скільки їй було треба, і взявши ще трохи чипсів, вона заговорила:

— Чим він керується? — потарабанивши своїми гарненькими нігтиками по кухлику з какао, вона прикусила верхню губу. — Ну, зрозуміло, жадобою до багатства, до грошей. Аще... — Вона знову помовчала, милуючись жаром у каміні. — А ще йому завжди кортіло переплюнути агенцію «Фіттес». Він завжди говорив про них, стежив за ними, ревнував до їхніх успіхів. Вимагав, щоб я щомісяця складала для нього звіт — скільки розслідів за цей час провели агенти «Фіттес» і скільки його агенти. Він завжди прагнув бути першим...

— Ну, так було віддавна, — зауважив Кіпс. — Ви ж самі це пам’ятаєте з книжок. Колись Том Ротвел і Маріса Фіттес розпочинали боротьбу з Проблемою вкупі, а потім розділились — і Маріса створила першу офіційну агенцію. Ротвел теж створив агенцію, але кількома місяцями пізніше, й до того ж вона виявилась менш популярною, принаймні спочатку. Відтоді ці дві фірми й суперничають. Гадаю, що й свій Інститут Стів Ротвел створив на зло Пенелопі Фіттес — байдуже, що вони там винаходять, головне хоч у чомусь обійти «Фіттес», — Кіпс пирхнув. — А взагалі все це досить-таки сумно.

— Не забуваймо, що і в Пенелопи Фіттес є свій невеличкий сюрприз, — нагадав Локвуд. — Товариство Орфея. де було зроблено твої окуляри, Кіпсе. А зараз бери їх і вирушаймо. До світанку залишилось чотири години.

Збиратись нам довелося недовго, бо знаряддя агента мало чим відрізняється від знаряддя грабіжника. Щоб швидше пересуватись, ми залишили вдома найважчі ланцюги і зайві запаси стружок, а загалом вміст наших робочих торбин та поясів залишився звичайний, хіба що Джордж роздобув десь обценьки. Вирушати зовсім без зброї було небезпечно — надто вже багато ГЬстей вешталось тут довкола. Одне слово, за десять хвилин ми вже були готові.