Джонатан Страуд – Примарний Хлопець (страница 57)
— Голлі. — прошепотіла я, — ти втомилась. Поміняймось місцями. Пусти мене вперед.
— Ні. зі мною все гаразд.
— То ходімо пліч-о-пліч.
Прохід тут був досить широкий, і йти залишалось недалеко через в ідділ и господарчих товарів і жіночого одягу, а далі головними сходами на перший поверх. Це все, що нам залишалося зробити.
Здалека я почула голоси, що кликали нас. Живі голоси — Локвудів, Джорджів...
— Не відповідай їм, — сказала я Голлі. — Мовчи.
Ми йшли якомога швидше. Я чекала, що позаду от-от грюкнуть двері, пропускаючи Гостя, що женеться за нами. Однак Полтергейсти звичайно діють по-іншому.
Коли ми проминали стійку з друшляками, щось ляпнуло мене по обличчю. Я зойкнула, випустила ліхтарик, а потім — Вер- нонові ноги. Бобі застогнав і повис на руках у Голлі.
Ще один удар — мені обпекло щоку. Вилаявшись, я витягла рапіру, рвучко обернулась... Нічого.
Аж тут у сусідньому проході щось ударилось об каструлі.
Голлі скрикнула. На її щоці розпливлась червона пляма.
Єдина гарна риса Полтергейста — це те, що в нього немає ектоплазми. Навіть якщо він зачепить вас, ви не заціпенієте, не потрапите в примарну пастку. Щоправда, він залюбки може розчерепити вам голову якоюсь канапою чи прохромити перилами від сходів. Ми підхопили Вернона й попрямували далі.
Десь за нашими спинами загуркотіло — то цілими купами падало на підлогу кухонне начиння. А потім долинув моторошний скрегіт і гарчання, ніби з середини цього гуркоту видирався на волю велетенський звір.
Проте той самий звір перебував не лише за нами, а й попереду нас. Трохи далі на нас чекав стояк із кухонними ножами всіх форм і розмірів. Вони тремтіли на своїх гачках, ладні зірватися з місць. Ось тобі й маєш...
Я перетягла Голлі й Вернона до сусіднього проходу, і дуже вчасно, бо ножі тут-таки злетіли в повітря. Ми впали за прилавком з порцеляновим посудом і закотились під нього. Над нами пролітали десятки ножів: вони трощили тарілки, відскакували від сковорідок, устромлялись у підлогу поруч із нами.
Бобі Вернон розплющив одне око.
— Ой! Обережно! Хіба не зрозуміло, що мені боляче?
— Буде ще гірше, якщо не замовкнеш! — гаркнула я. — Голлі, вперед! Підводься!
— Куди вже гірше? — простогнав Бобі.
Знову завили динаміки, від цього звуку нам аж ломило зуби. Удари й вереск лунали зусібіч. Десь попереду, біля входу до відділу жіночого одягу, щось гучно тріснуло—напевно, якась важка й міцна річ пробила знизу підлогу.
На мить я зупинилась, не знаючи, куди краще йти.
— Черепе! — покликала я. — Я не знаю...
— Гаразд, — використовуючи Вернона як мотузок, щоб тримати Голлі на ногах, я знову рушила вперед. У наступному проході два прилавки були відкинуті вбік і врізались у третій прилавок.
— Авжеж. Невимовно, — погодилась я.
— З ким ти щойно розмовляла? — вирячилась на мене Голлі.
— Ні з ким! З тобою!
— Я не вірю тобі.
П’ять скляних мисок промчали повз мою голову і розбились об стіну. Вітер кружляв коло моїх черевиків, хапав за ноги, силкуючись повалити мене на підлогу...
— Голлі. яке тобі зараз до цього діло?!
— Люсі. якщо ми збираємось працювати разом...
— Хай тобі дідько! Гаразд! Я розкажу тобі! У мене в рюкзаку живе наш клятий череп. Я розмовляю з ним! Ти задоволена?
— Так. Це багато що пояснює. — кілька фартухів хлиснули Голлі по обличчю, вона недбало жбурнула їх убік. — Ось бачиш, ти сказала правду, й нічого лихого не сталось!
Ми майнули в прохід, що вів до відділу жіночого одягу. Відразу після цього ззаду вилетів цілий прилавок і з гуркотом розсипався, ударившись об стіну саме в тому місці, де ми щойно перебували.
— Ходімо! Замовкни! Поговоримо про це згодом!
— Знаєш. Люсі, — засапано промовила Голлі Манро. — а я думала, що ти трішки схиблена... Тепер я бачу, що помилялась.
У в ідділ і жіночого одягу було тихо, принаймні, якщо порівняти з відділом господарчих товарів. Вітерець холодив нам ноги. В дальньому кінці відділу вже видніли ліфти і майданчик, на який з першого поверху виходили ескалатори та головні мармурові сходи.
—Тут нічого небезпечного, — сказала я. — Дякувати Богові.
Аж тут ліворуч від нас — це могла бачити тільки я, бо Голлі обернулась туди спиною, — повільно ворухнув головою манекен, ніби стежачи за нами своїм сліпим усміхненим обличчям.
І тоді зала вибухнула. Ціла стійка з одягом знялась над підлогою, копнула її ніжками, наче норовиста коняка, й перекинулась у повітрі. Голлі заверещала. Ми позадкували, а стійка тим часом наштовхнулась на колону і впала, наче повалений стовбур, перегородивши собою прохід.
Інші стійки теж злетіли в повітря й полетіли залою, вибиваючи шибки у вікнах і вдаряючись у стіни. Куртки й пальта зірвалися з вішаків і закружляли над нами, погойдуючи порожніми каптурами й вимахуючи рукавами. Вони ширяли залою, наче ті відьми на мітлах, круг них шалено завивав вітер. Потім вони попадали вниз просто нам на голови, стьобаючи повітря пасками, дряпаючи нашу шкіру застібками й ґудзиками.
Прихилившись, ми потягли Бобі Вернона до ескалаторів, дорогою відвертаючись від речей, що падали згори, й перестрибуючи через керамічні плитки підлоги, які розтрощувались у нас під ногами, кружляли в повітрі й розколювались на друзки об стіни й колони. Довкола нас шаленів одяг: нейлонові штани ніжно-жовтавого кольору так щільно заліпили мені обличчя, що я не могла дихати. Я зірвала їх. кинула вбік і озирнулась, щоб побачити те, що вирує в мене за спиною.
Там. із-за одягу й меблів, з темного кутка назустріч мені рачкувала лиховісна тінь. Ось вона підняла свою тоненьку руку:
Ми з Голлі кількома стрибками дісталися до мармурового майданчика перед сходами і скочили на широку мідяну смугу, що розділяла ескалатори, щоб по ній з’їхати вниз. Вернон незграбно приземлився на неї, скрикнувши з болю. Голлі послизнулась і поїхала на спині; Бобі ковзнув слідом за нею. Я стрибнула, встояла на ногах і спустилась униз стоячи, дорогою озираючи те, на що перетворився вестибюль універсального магазину братів Ейкмер.
Унизу горіли вогні—чотири наші робочі ліхтарі, що химерним чином обертались у повітрі.
Увесь цей час мене цікавило: куди поділись наші колеги? Де Локвуд із Джорджем? Кілька разів я чула здалека їхні голоси, та ніяк не могла зрозуміти, чому вони не поспішають нам на допомогу.
Тепер я все зрозуміла.
Полтергейст промчав не лише там, де пробирались ми з Голлі, несучи з собою Вернона. У вестибюлі він похазяйнував незгірше. На підлозі лежали розтрощені вітрини, з алебастрових колон стирчали стійки, що врізались у них. Фрески по стінах були посічені друзками скла й трісками від розбитих дверей. Величезне штучне дерево — скульптурна композиція «Осінь»,
якою так пишався пан Ейкмер, — тепер було видерте з постаменту й лежало біля підніжжя ескалаторів: коштовні золотисті листки ручної роботи були обдерті й розкидані по всьому вестибюлю. Підлогу в центрі було цілком зруйновано, дошки — вирвано разом з цвяхами. Оголена земля по краях випирала вгору, розгойдуючи встромлені в неї ліхтарі, а посередині западалась униз.
В усьому вестибюлі незайманим залишався тільки невеличкий півкруглий майданчик перед самісінькими вхідними дверима. Його краєм тяглися залізні ланцюги, задля більшої міцності тричі перекручені. Підлога всередині цього бар’єру була захаращена нашим захисним знаряддям — каністрами з сіллю та залізними стружками, гілочками лаванди, запасними ланцюгами. Примарний ураган, що лютував у вестибюлі, бився об краї бар'єру, змушуючи ланцюги тремтіти, проте всередині усе було тихо. Там стояли мої колеги, тримаючи напоготові рапіри, гукаючи, махаючи нам руками.
Позаду, затиснувши вхідні двері дошкою, щоб вони не зачинилися, стояли Кейт Ґодвін і Костомаха-Фло. У центрі майданчика Квіл Кіпс розпорював вістрям своєї рапіри подушки з лавандою і розсипав висушену траву по підлозі. А попереду, на самісінькому кінчику утвореного ланцюгами виступу, кричали й махали нам Локвуд і Джордж.
Моє серце мало не розірвалося з радощів, коли я їх побачила. Я стрімко з’їхала вниз, перестрибнула через Голлі й Вернона, які вже опинились на підлозі біля ескалатора, й допомогла їм підвестись. Це було все, що я могла зробити, бо вітер просто- таки валив мене з ніг. Згори на ескалатор упав перекручений, мов канцелярська скріпка, стояк із одягом. Зо два рази він перевернувся й завмер, наче здохла тварина.