Джонатан Страуд – Примарний Хлопець (страница 52)

А мої очі так само пронизували темряву...  

Аж тут я помітила, яку ній щось ворушиться.  

З правого боку проходу з'явилася людська постать, яка лізла рачки. Вона була чорніша за морок, що її оточував, і повільними ривками підштовхувала себе вперед. Ці ривки нагадували порухи павука на полюванні, та загалом ця моторошна постать видавалася кволою й жалюгідною. Вона тягла за собою свої тонкі ноги й так низько нахилила голову, що обличчя неможливо було розгледіти.  

Постать перетнула прохід і зникла з лівого боку, в напрямку ліфтів. За нею стрімко линула темна, схожа на товсту линву, смуга, що химерно виблискувала й тремтіла по краях. Спочатку я не зрозуміла, що це таке, та врешті придивилась і побачила. що то павуки. Тисячі павуків лізли мовчки, в одному напрямку — так. ніби були єдиною живою істотою. Тільки-но вони зникли вслід за постаттю, що лізла рачки, заціпеніння відпустило мене, і я зрозуміла, що знову можу поворухнутись.  

Пропала й тиша, яка огортала мене. Я знову почула шурхіт сорочок під пальцями Голлі. Почула, як надворі гавкає бідолашний загублений собака.  

Мої щелепи зводило з болю, вуста були мокрі. Я провела по них пальцями й намацала кров. Заціпенівши з жаху, я прикусила собі язика.  

   

 

   

Я труснула головою, щоб остаточно довести до ладу свій змерзлий мозок, і прошепотіла:  

— Голлі!  

Слід віддати належне цій дівчині, вона вмить опинилася біля мене, нечутно пробігши в своїх кросівках натертою підлогою:  

— Що?  

— Ти   його    бачила?  

— Про що це ти? Нічого я не бачила...  

— І нічого не відчула?   Воно    було там, у проході, — щойно перетнуло його!  

— Ні, я нічого не відчула... З тобою все гаразд, Люсі? Ти вся тремтиш!  

— Я не тремчу. Все гаразд. І не чіпай мене, будь ласка, своїми руками.  

— Ось стілець... Може, сядеш?  

— Не хочу я сідати. Чого ти причепилась? Ти нянька мені, чи що?  

— Гаразд, ходімо шукати інших. Уже пора.  

Локвуд із Кіпсом уже чекали всіх на другому поверсі, біля сходів. Ми підійшли до них.  

— Бідолашна Люсі щось бачила, — відразу мовила Голлі Манро. — Вона дуже налякана.  

— Я   анітрохи    не налякана, — потойбічний холод умить змінився гнівом, що зараз пульсував у моїх венах. Я ледве спромоглася не зірватись на крик. Правду кажучи, я не могла сказати, чи хотіла з мене Голлі покепкувати, чи ні. Зараз це було мені байдуже. — Дякую, зі мною все гаразд. Просто там було   дещо    потужне.  

— Розкажи нам. Люсі. — попросив Локвуд.  

Я розповіла їм, як змогла.  

— Воно дивилось на тебе? — запитав Локвуд. — Намагалось напасти?  

— Ні. Не дивилось і навіть не зупинялось. Лише пролізло повз мене. Але я ще ніколи не відчувала такого заціпеніння... І такого холоду — теж. Я й досі не можу зігрітись... — я здригнулася й сіла на сходинку. — А ще   павуки...    Ти коли-небудь бачив таке. Локвуде?  

— Ні, не бачив. Але чув про таке... Ти не пам’ятаєш, Кіпсе?  

— «Червона хижа» — найвідоміший випадок, — відповів Кіпс. —А ще в Чізелгерсті, в печерах, у вісімдесят восьмому. Може, ще було зо два випадки... Не більше.  

— А що ця тварюка   робила?    Чому вона рачкувала? Боже...  

— Я думаю, Люсі краще звідси піти, — рішуче заявила Голлі Манро. — Зараз вона не може працювати далі.  

— А хто працюватиме замість мене? Ти?! — вигукнула я. — Ти взагалі нічого не відчуваєш! Ти стояла поряд зі мною й не відчула ні холоду, ні страху! Навіть не заціпеніла!  

— Тй говориш так, ніби я в цьому винна, — відповіла Голлі.  

— Ой, дайте мені   перепочити,    будь ласка!  

— А це що таке? — зненацька запитав Локвуд.  

Ми всі обернулись. Одна стійка з одягом у дальньому кінці залу хитнулась, потім упала на підлогу, а з-за неї з’явилась Кейт Ґодвін — розкуйовджена, з рапірою в руці. Де й поділась її звичайна пиха.  

Вона зупинилась поряд із нами — бліда, засапана:  

— Ви не бачили Бобі?  

Ми здивовано вирячились на неї.  

— Як ти могла загубити його? — спитав Кіпс. — Я ж бачив вас удвох п’ять хвилин тому!  

— П’ять хвилин? А мені здалося, що кілька годин. Я шукала його... І не змогла знайти.  

— А котра година? — поцікавилась Голлі. — Скільки ми тут працюємо?  

Я позирнула на годинник і знову похолола зі страху.  

— Мій зупинився.  

— А мій іде назад, — вилаявшись, буркнув Кіпс.  

— Заспокойтеся, — наказав Локвуд. — Забудьте про час. Тутешні сутності просто жартують із нами. Кейт, розкажи, що у вас трапилось.  

Кейт Ґодвін відгорнула гривку з чола. Оглянула нас своїми блакитними, повними гніву й переляку очима:  

— Ми прийшли на четвертий поверх, до відділу меблів. Канапи, ліжка й таке інше... Почали оглядатись. Я знову почула голос — він відвернув мою увагу. Він був схожий на... байдуже, на що він був схожий. Я пройшла трохи вперед на цей голос. Потім Бобі вигукнув, що він щось бачить. Вигукнув якось... дивно... Я озирнулась і побачила, що він біжить у пітьму. Побігла за ним... але він пропав.   Пропав,    Квіле! — Кейт, здавалося, ладна була заплакати.  

— Хай вам дідько! — відповів Кіпс. — Я ж казав, щоб ви були разом!  

Кейт скривилась:  

— Ми й були разом! Аж поки він...  

— Гаразд, — обірвав її Локвуд. — Ми його знайдемо. То чий ти голос чула, Кейт?  

Кейт Ґодвін завагалась:  

— Яка різниця?  

— Що це за таємниці? — не витримала я. — Зараз ми — єдина команда! Ти повинна розповісти нам усе!  

Кейт Ґодвін вилаялась.  

— А ти не командуй тут, Карлайл! Гаразд, коли вже тобі так кортить, я скажу. То був голос Неда Шоу.  

Кіпс перелякано здригнувся:  

— Нед помер недалеко звідси. Ми... зробили все, що треба, з залізом, з усім іншим... Він не міг... не міг   повернутись,   Кейт.  

— Ти певна, що чула саме його? — запитав Локвуд.  

Кейт Ґодвін з огидою труснула головою:  

— Саме його? Ні, це було б божевілля. Той голос — якась дурниця, на взірець тих. що про них розповідає Карлайл. Але Бобі...  

— Так. його треба знайти якнайшвидше! Проте спочатку нам треба... Джордже!  

З темряви до нас поспішали ще дві постаті: одна низенька, опецькувата—Джорджева, й друга трохи вища — Костомахи - Фло в розстебнутій мішкуватій куртці. Удвох вони скидались на шматки підталого зефіру. Обоє розчервонілись і тяжко дихали.