Джонатан Страуд – Порожня могила (страница 29)
— Бачите? — мовив Джордж, відсьорбнувши чаю. — Навіть тоді, на початку своєї кар’єри, Маріса цікавилась, як можна керувати життям і смертю. І врешті-решт, гадаю, вона досягла цієї мети.
— А, як на мене, це все бридня, — буркнув Кіпс. — Ач, «перетворювальна сила ектоплазми»! Нічогісінько не розумію!
— У друкованих працях Маріси про це не йдеться ані словом, — промовив, насупившись, Локвуд. — Як я пам’ятаю, там ніде не сказано про якусь «безсмертну сутність».
— Авжеж, ні, — підтвердив Джордж. — Жодного слова. Тому я й заходився так завзято шукати сліди цієї втраченої монографії Маріси. Ці пошуки забрали в мене кілька місяців, та сьогодні мені нарешті пощастило, — він переможно поглянув на нас. — Цього ранку в одній важкодоступній бібліотеці я знайшов посилання на працю невідомого автора під назвою «Таємні вчення». Хоч зовні вона ніяк не пов’язана з ім’ям Маріси, проте її було надруковано в Кенті приблизно тоді ж, коли в газеті з’явилась оця стаття. Збереглись тільки три примірники цього видання. Перший — у Чорній бібліотеці Будинку Фіттес. Другий — придбаний кимось із членів Товариства Орфея для їхньої закритої бібліотеки. І третій — у Музеї спіритизму в Грінвічі. Перші два примірники роздобути неможливо, а ось третій... Я сподіваюсь, що вже сьогодні надвечір вирушу до Грінвіча. Якщо я знайду там цю книжку, то це допоможе нам розгадати загадку, — Джордж зручніше вмостився на стільці. — Чи принаймні спробувати.
Після цих Джорджевих слів ми всі загомоніли. Байдужим залишився хіба що череп у склянці, він позіхнув і надув щоки, передражнюючи Джорджа. Ми взялися до печива.
— Чудово, — мовив Локвуд, дістаючи свіжий пакуночок із коржиками. — Якщо ми матимемо повне уявлення про задуми Маріси та їхнє здійснення, то можна буде звернутися до Барнса або до журналістів і оприлюднити наше відкриття. Тільки нам потрібні надійні докази.
Джордж кивнув:
— А ще нам треба пов’язати справу Маріси з Проблемою в цілому. Сподіваюсь, що цей горішок ми теж розкусимо, — він засміявся. — Тільки уявіть: розслідування протизаконних дій, що тривають уже понад п’ятдесят років!
— Дайте-но мені подушку, — попросив Кіпс. — Бачу, що це у вас надовго. Просто несила терпіти.
Джордж поправив окуляри на носі:
— Гаразд, Кіпсе. Тоді казатиму стисло. Ось якого висновку я дійшов: я вважаю, що саме Маріса Фіттес і Том Ротвел винні в появі Проблеми. Це все. Кінець. Крапка.
Він зібрав свої папери й постукав ними об стіл, щоб вирівняти стос.
— Не ображайся, Джордже, — всміхнувся Локвуд. — Я певен, що Кіпс не хотів покепкувати з твоєї роботи. Правда, Кіпсе?
— Правда. Це я випадково бовкнув.
— Ось бачиш? От і чудово. А тепер, Джордже, візьми ще малинового коржика і розповідай далі.
— Дякую, — мовив Джордж. — Отже, нам відомо, що Фіттес і Ротвел за юних літ розпочали свої психологічні дослідження в Кенті. Я переглянув усі тогочасні тамтешні газети. Вперше про ці дослідження згадано шістдесят років тому. Тоді Фіттес і Ротвела ніхто не сприймав усерйоз. А через якихось кілька років усе змінилось.
— Зрозуміло, через Проблему, — зауважила Голлі. — Саме тоді вона й почала поширюватись.
— Саме так, — кивнув Джордж. — Однак тут є певна суттєва подробиця. Маріса пише в своїх «Спогадах», що Проблема виникла несподівано, в березні, й вони з Томом були єдині, хто заходився з нею боротись. Поволі вони вдосконалювали методи цієї боротьби. Сіль, залізо, рапіри... на цій основі згодом виникли всі психологічні агенції.
— А ще їхні найславетніші справи, — нагадала я. — Мадлейнська Примара, Гайґейтський Жах...
— Отож-бо. Саме з цього й почалися всі міфи про Фіттес, — посунувся на стільці Джордж. — Щоправда, є й інші способи дослідження, і я скористався ними. Я склав малу місць, де працювали Маріса з Томом. Ця мала чітко показує, що всі ці славнозвісні «пошесті» — масові появи привидів — ніби
— То ти вважаєш, що вони своїми діями збурювали духів?— запитала Голлі.
— Умгу, — кивнув Джордж. — А що, як нам відомо, насправді збурює духів і спонукає їх до дій?
Я поглянула на Локвуда. Він понуро сидів мовчки.
— Відвідини Іншого Світу, — тихо промовила я. — То ти вважаєш, Джордже, що Маріса й Том робили такі подорожі вже тоді? І це тривало багато років?
— Так, хоча Маріса знайшла легший спосіб таких подорожей, ніж Том. Пізніше я поясню це вам, — Джордж постукав пальцем по одній із тек на столі. — Як щойно сказала Люсі, кожному відомо про ті славетні справи, які розслідували Маріса з Томом. Чотири чи п’ять років вони працювали єдиною командою. А далі — несподівано й зовсім не по-дружньому — розділились. Офіційного пояснення цього розколу досі немає. Майже відразу після того Маріса заснувала власну агенцію, а ще через два місяці так само вчинив Том Ротвел. Відтоді вони стали непримиренними суперниками.
— Тепер уже ні, — зазначив Локвуд, — бо зараз Пенелопа керує обома агенціями.
— Кілька місяців тому, — провадив Джордж, — ми зустрічалися з онуком Тома Ротвела. Що він тоді робив? Створював прохід до Іншого Світу. Пам’ятаєте, чим він для цього користувався? Викраденими Джерелами й незграбним обладунком для Тіні, що Крадеться. Судячи з усього, він готувався до цього не один рік. Проект був масштабний і водночас не дуже вдалий. Таке враження, що над ним працювала людина, яка знала, чого вона хоче, однак мусила діяти навмання. Гадаю, Ротвел намагався повторити щось таке, що раніше вже вдалося його дідові й Марісі.
— Тобто відвідати Інший Світ?
— Так. Ротвел знав, що це можливо теоретично, проте зіткнувся з технічними проблемами. З одного боку, він намагався зробити цей прохід достатньо великим — пригадайте дзеркало, яке ми знайшли в підвалі магазину Ейкмерів десь із рік тому, — й ця спроба призвела до відомої навали привидів у Челсі. Потім він створив інший прохід далеко від міста, що спричинило навалу вже в сусідньому селі. На превеликий Ротвелів жаль, ми поклали край усім його експериментам.
— Еге ж, наробили ми там кваші, — усміхнувся Локвуд.
— Отож-бо. А тепер згадаймо обладунок, який Ротвел використовував для захисту в Іншому Світі. Вкрай незграбний і важкий,—зауважив Джордж. — Варто тільки порівняти його з накидками, які надягали ви з Люсі. Ви пересувались набагато легше, адже ті накидки було зроблено з пір’я. Таким чином, можна напевно сказати, що Ротвел лише силкувався наздогнати ту, що була далеко попереду.
— Тобто Марісу?
— Саме її. Вона винайшла інший, власний спосіб переходу до Іншого Світу. І, гадаю, таємно, непомітно для всіх користувалась цим способом багато років. Цей прохід вона облаштувала в зручному, добре захищеному місці, і саме з нього увесь цей час поширюється навала привидів, — перш ніж закінчити, Джордж знову поправив окуляри. — Тільки не питайте мене, де воно, те місце. Сьогодні ж, надвечір, ви туди вирушите.
— Еге ж, до Будинку Фіттес, — підхопив Локвуд. — На Трафальґарській площі, до самісінького центру Лондона.
— Саме це я й хотів сказати, — погодився Джордж.
— Але навіщо? — вигукнула Голлі. — Досі так ніхто й не пояснив мені: навіщо так ризикувати? Навіщо тривожити духів? Навіщо вони коїли всі ці моторошні речі, знаючи про їхні наслідки?
— Навіщо? — зітхнув Джордж. — Мабуть, через те, що ця штука працює. Маріса багата, могутня, а найголовніше — жива, молода й здорова через шістдесят років після початку своїх досліджень.
Я пішла ставити чайник на вогонь. Стоячи біля мийки, я зненацька вирішила подивитись, чи ніхто не підслуховує нас знадвору. Я поглянула крізь щілини в шторах на зарослий, давно вже не стрижений газон, на будинки по той бік вулиці, на стару яблуню біля муру. Я несподівано уявила, як багато років тому під цією яблунею стояв малий Локвуд, коли побачив мертвих батьків — перші привиди в своєму житті. Зараз у садку не було нікого, тільки висока трава й кілька перезрілих яблучок на гілках. Навколо панувала тиша.
— Ти щойно казав, Джордже, — мовив Локвуд, коли наші кухлики знову були повні окропу, — що Маріса винайшла легший спосіб потрапляти до Іншого Світу, ніж Том Ротвел. Чому ти так вирішив?
— Бо вона Слухачка, — відповів Джордж. — Одна з двох найкращих Слухачок у світі.
Він поглянув на мене, і я насупилась:
— Що це ти маєш на увазі? Я не влаштовую прогулянки до Іншого Світу.
— Ні. Хоча колись ти побувала там. Річ ось у чім. Я міркував над тим, яку вигоду можуть принести Марісі подорожі до Іншого Світу. Відповідь, здається мені, очевидна. Вона там розмовляє з духами. А якщо жива людина спілкується з духами, то сама стає ближча до них. А тепер скажіть: хто з нас найближчий до духів? Чиї розмови з черепом надали нам стільки важливих відомостей?
Усі поволі обернулись до мене — Локвуд, Джордж, Кіпс... Ні, в їхніх поглядах не було жодного докору, тільки задума. Хоча такі погляди все одно дратували мене. А тут іще й череп у склянці заходився мені по-панібратському підморгувати й вибалушувати очі.