Джонатан Страуд – Око ґолема (страница 25)

Молодик позирнув на годинник і загорлав так гучно, що Юті аж підскочила:

— Встати! Встати перед панною Фіцвільям, чарівницею четвертого рівня й суддею цього суду! Встати всім!

Зарипіли стільці, зашаркотіли підошви. Юті, секретарі й глядачі хутко підхопилися. За суддівським кріслом, в обшитій панелями стіні, відчинились непомітні дверцята і з’явилася жінка в чорній мантії з каптуром. Умостившись у кріслі, вона скинула каптур, відкривши досить молоде обличчя з короткими каштановими кучериками й занадто вже нафарбованими губами.

— Дякую, пані й панове, дякую! Прошу всіх сідати! Молодик уклонився й тихенько сів собі в куточку.

Суддя з холодною посмішкою звернулася до публіки:

— Доброго ранку. Розпочнімо зі справи Джуліуса Теллоу, чарівника третього рівня, й Кетлін Джонс, простолюдинки з Белгема. Панна Джонс, як я бачу, з’явилася до суду. А де пан Теллоу?

Молодик вискочив, мов чортик з табакерки:

— Його немає, мадам!

Витончено вклонившись, він знову сів.

— Це я й сама бачу. Чому він не з’явився?

Молодик підскочив ще раз:

— Не маю жодної гадки, мадам!

— Шкода, шкода... Секретарі, запишіть панові Теллоу зауваження. За неповагу до суду, з відтермінуванням. Що ж, починаймо...

Начепивши окуляри, суддя кілька хвилин вивчала папери. Юті сиділа, аж скам’янівши з напруження.

Нарешті суддя зняла окуляри й поглянула на неї:

— Юті Джонс?

Юті підхопилася:

—Так, мадам.

— Сідайте, сідайте. Поводьтесь невимушено. Ви дуже молоді... скільки вам років, панно Джонс?

— Тринадцять, мадам.

— Зрозуміло. Ви дуже молоді, й до того ж простолюдинка... ваш батько, як я бачу, — продавець, а мати — прибиральниця, — суддя промовила ці два слова з легенькою огидою. — Тож уся ця урочиста обстанова, напевно, дуже гнітить вас, — суддя обвела рукою зал. — Але будьте певні, що вам нема чого боятися. Це храм справедливості, куди вільно заходити навіть найменш рівним з нас — за умови, якщо вони казатимуть правду. Чуєш?

Кіті здушило горло, й вона ледве вимовила:

— Так, мадам.

— От і добре. Тоді вислухаймо вашу точку зору. Будь ласка, розповідайте.

Наступні кілька хвилин Кіті досить-таки хрипким голосом викладала події зі своєї точки зору. Почала вона дуже недоладно, та поволі розійшлась — і заговорила так докладно, як тільки могла. Суд слухав мовчки, зокрема суддя, що байдуже дивилася на неї крізь окуляри. Секретарі заклопотано стукотіли по клавішах.

Кіті завершила розповідь схвильованим описом того, в якому стані перебуває Якуб після Чорної Молотарки. Коли вона закінчила, в залі запанувала гнітюча мовчанка. Хтось десь кахикнув. Поки Кіті говорила, надворі задощило. Краплі тихо тарабанили у шибки, світло в залі потьмяніло і розпливлося.

Суддя зручніше вмостилась у кріслі:

— Секретарі суду, чи все ви записали?

Один з трьох чоловіків у чорному підняв голову:

— Так, мадам.

— Гаразд, — суддя насупилася, ніби її щось не задовольнило. — За відсутності пана Теллоу я змушена, хоча й неохоче, прийняти цю версію подій. Вердикт суду...

Зненацька пролунав гучний стукіт у двері. Серце Кіті, що вже злетіло до небес з останніми словами судді, знову тьохнуло, передчуваючи лихо. Молодик у зеленій шапочці кинувся до дверей і відчинив їх. І його мало не збило з ніг кремезне тіло Джуліуса Теллоу. Вбраний у сірий, у вузеньку рожеву смужку костюм, пан Теллоу з випнутим підборіддям попрямував до вільного стільця і рішуче вмостився на ньому.

Кіті з ненавистю поглянула на нього. Він відповів їй прихованою посмішкою — і обернувся до судді.

— Пан Теллоу, як я розумію, — сказала вона.

— Саме так, мадам, — потупив очі чарівник. — Я щиро...

— Ви спізнилися, пане Теллоу.

— Так, мадам. Я щиро прошу пробачення в суду. Зранку мене затримали клопоти в Міністерстві внутрішніх справ, мадам. Надзвичайна подія — у Воппінгу вирвались на волю три бикоголові фоліоти. Судячи з усього, терористичний акт. Мені довелось інструктувати нічну поліцію щодо найкращих методів боротьби з ними, мадам... — він умостився зручніше й підморгнув публіці. — Купку фруктів полити медом — от і вся хитрість. Вони, бачте, злетяться на солодке, й тоді...

Суддя грюкнула молоточком по столу:

— З вашої ласки, пане Теллоу, це аж ніяк не стосується справи! Пунктуальність — ось запорука належного здійснення правосуддя. Я звинувачую вас у неповазі до суду й накладаю штраф у п’ятсот фунтів!

Чарівник похнюпився — таке собі втілення незграбного каяття:

— Так, мадам...

— Попри все це, — голос судді трохи полагіднішав, — ви прибули саме вчасно, щоб викласти свою власну точку зору. Версію пани Джонс ми вже послухали. Звинувачення вам відомі. Що про це скажете ви самі?

— Я не винен, мадам!

Чарівник зненацька випростався, аж роздувшись від войовничої самовпевненості. Рожеві смужки його костюма порозтягалися на грудях, наче струни арфи.

— Мушу визнати, мадам, що мені вкрай прикро згадувати про цю нечувано жорстоку витівку. Двоє розбишак — одна з цих молодих осіб, хоч як мені жаль це казати, зараз сидить навпроти мене — підстерегли мій автомобіль, щоб пошкодити його й пограбувати мене. Тільки щасливий випадок — те, що я маю достатню силу, щоб відбити такий напад, — порятував мене й дозволив покарати грабіжників на місці...

Ця брехня тривала хвилин із двадцять. Пан Теллоу далі описував погрози двох малолітніх злочинців — від цих погроз аж дрижаки пробігали по шкірі. Раз по раз він ухилявся від розповіді, пригадуючи всілякі історії, що мали свідчити про його важливу посаду в уряді. Кіті, аж поблідши з люті, так стискала кулаки, що нігті встромлялися в долоні. Зо два рази вона помітила, як суддя хитнула головою, почувши неприємну подробицю; два секретарі обурено зойкнули, коли пан Теллоу згадав, як м’ячик ударився об вітрове скло його автомобіля. А вже публіка на лавах стогнала й зітхала без упину. Кіті добре розуміла, чого їй слід чекати.

Нарешті, коли пан Теллоу, вдаючи невинне ягнятко, розповів, що напустив Чорну Молотарку лише на Якуба як ватажка грабіжників, прагнучи зробити наслідки покарання якнайлегшими, — Кіті не витримала.

— Знову брехня! — вигукнула вона. — Ця Молотарка накинулась і на мене!

Суддя знову стукнула молоточком:

— Мовчати в суді!

— Це відверта неправда! — наполягала Кіті. — Ми з Якубом стояли поруч. Тварюка, схожа на мавпу, напустила закляття на нас обох, як і наказував Теллоу. Я знепритомніла. «Швидка» відвезла мене до лікарні...

— Мовчати, панно Джонс!

Кіті послухалась:

— Я... пробачте, мадам.

— Будь ласка, далі, пане Теллоу!

Чарівник невдовзі закінчив. Публіка схвильовано зашепотілася. Панна Фіцвільям замислилась: підводячись часом зі свого крісла, вона пошепки обмінювалась короткими фразами з секретарями. Врешті вона знову стукнула молоточком — і запанувала мовчанка.

— Справа дуже складна й заплутана, — заговорила суддя. — Брак свідків заважає мені винести рішення. Ми маємо слова однієї особи проти слів другої... Що ви хочете, панно Джонс?

Кіті чемно підняла руку:

— У мене є свідок, мадам. Це Якуб.

—То чому ж його тут немає?

— Бо він хворий, мадам.

— Тоді його родина мала прислати когось, хто виступив би від його імені. Однак вони цього не зробили... Може, тому, що переконалися у своєму програші?

— Ні, мадам, — відповіла Юті. — Вони бояться.

—Бояться?—суддя підняла брови. — Сміх та й годі! Чого ж?

— Переслідувань, мадам. Якщо вони виступлять у суді проти чарівника...