Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 19)

Брехня Кейті ніколи не була невинною. Вона брехала, щоб уникнути покарання, чи роботи, чи відповідальності, й користувалася цим задля вигоди. Більшість брехунів попадається — або через те, що вони забувають, що саме розказували, або через те, що їхня брехня раптом зустрічається віч-на-віч з невідворотною правдою. Кейті ніколи не забувала своїх побрехеньок, вона розробила надзвичайно дієвий спосіб брехні. Вона так близько підходила до правди, що важко було запідозрити брехню. Вона знала ще два способи: або переплести брехню з правдою, або сказати правду так, ніби це брехня. Коли людину звинувачують у брехні, яка виявляється правдою, створюється можливість довший час безкарно говорити неправду.

Оскільки Кейті була єдина дитина в сім’ї, матері не було з ким її порівнювати. Вона гадала, що всі діти саме такі, як її донька. Й оскільки всі батьки схильні хвилюватися, вона була впевнена, що всі її друзі мають подібні проблеми.

Батько Кейті такої впевненості не мав. Він управляв невеличкою чинбарнею в одному містечку в штаті Массачусетс, і це забезпечувало їм заможне й спокійне існування, якщо він працював дуже багато. Містер Амес зустрічався з іншими дітьми поза власною домівкою і відчував, що Кейті не така, як усі. Він це відчував не стільки розумом, скільки душею. Донька непокоїла його, хоча він не міг би пояснити чому.

Майже всі на світі мають жадання і спонуки, піддаються емоціям, егоїзму і хтивості, які ховаються в них не надто глибоко. І майже всі або стримують ці пристрасті, або потурають їм потайки. Кейті знала не лише про існування таких пристрастей, а й уміла використовувати їх собі на користь. Цілком імовірно, що вона не вірила навіть в існування у людей інших якостей, бо якщо вона передчасно й гостро усвідомила одні тенденції, то стосовно інших залишалася зовсім сліпою.

Ще у зовсім юному віці Кейті збагнула, що сексуальність з усіма їй притаманними пристрастями, стражданнями, ревнощами і заборонами становить один з найпекучіших імпульсів людини. У ті часи вона була ще більш пекуча, ніж нині, тому що про неї не можна було згадувати і говорити. Кожен носив це особисте пекло в собі, а на людях удавав, що його не існує,— а коли чоловік на цьому попадався, він ставав цілковито безпорадним. Кейті збагнула, що шляхом маніпулювання і використання цієї частини життя вона може здобути й утримати владу практично над усіма. Це була водночас і зброя, і загроза. Це було непереборне. А оскільки Кейті не знала, що таке сліпа безпорадність, вірогідно, сама вона не мала цієї пристрасті та зневажала тих, хто її має. І, коли подивитися на це під певним кутом, вона мала рацію.

Яку свободу могли б мати чоловіки і жінки, якби не потрапляли безнастанно у тенета своєї сексуальності, якби вона їх не дурила, не брала у полон, не мучила! Єдиний недолік такої свободи в тому, що без сексуальності людина — не людина. А якесь чудовисько.

У десять років Кейті вже знала чимало про могутність статевого пориву і почала холоднокровно з ним експериментувати. Вона все розраховувала холоднокровно, передбачаючи труднощі й готуючись до них.

Сексуальні ігри дітей відбуваються завжди. Кожен хлопчик, гадаю, якщо він нормальний, вовтузився з дівчатками десь у затінках дерев, чи в сараї, чи під вербою, чи у рівчаку край дороги — або принаймні мріяв про таке. Майже всі батьки стикаються рано чи пізно з цією проблемою, і щастить тій дитині, батьки якої ще не забули власного дитинства. Втім, за часів дитинства Кейті все було складніше. Батьки, не визнаючи власної сексуальності, жахалися, знаходячи її в дітях.

2

Одного весняного ранку, коли трава з запізнілою росою наїжачується під сонцем, коли тепло вже проповзло під землю і виштовхнуло жовті кульбабки, мати Кейті закінчувала розвішувати щойно випрану білизну. Амеси мешкали на околиці містечка, за хатою у них були клуня і каретний сарай, город і загороджений загін для двох коней.

Місіс Амес згадала, що бачила, як Кейті тихим кроком йшла до клуні. Вона гукнула її, не отримала відповіді й подумала, що їй, напевне, здалося. Вона вже збиралася повернутися до будинку, як почула з каретного сараю якесь хихотіння. «Кейті!» — крикнула вона. Ніхто не озвався. Вона стривожилася. Пригадала той сміх. То не був голос Кейті. Кейті не сміялася ніколи.

Не відомо, як і чому батьків охоплює страх. Зрозуміло, дуже часто переляк виникає без жодної причини. А надто у батьків єдиної дитини, яких мучать чорні думки про її можливу втрату.

Місіс Амес завмерла на місці й дослухалася. Вона почула тихі, потайливі голоси й обережно попрямувала до каретного сараю. Подвійні двері були зачинені. Шепіт линув зсередини, але вона не чула голосу Кейті. Вона підійшла швидкими кроками, рвонула двері, і яскраве сонце залило сарай. Кейті лежала на долівці, задерши спідниці. Вона була оголена до талії, а поруч стояли навколішках двійко хлопчиків років чотирнадцятьох. Вони заціпеніли від несподіваного світла. Очі Кейті втратили будь-який вираз від жаху. Місіс Амес знала хлопчиків, знала і їхніх батьків.

Раптом один з хлопчиків підскочив, пронісся повз місіс Амес і зник за рогом будинку. Другий безпорадно відсахнувся від жінки, а потім з криком кинувся до дверей. Місіс Амес вчепилася в нього, але пальці її ковзнули по його куртці, й він утік. Вона чула, як він біжить подвір’ям.

Місіс Амес спробувала заговорити, але голос її перетворився на хрипкий шепіт:

— Підводься!

Кейті вп’ялася в неї невидющим поглядом і не ворухнулася. Місіс Амес побачила, що зап’ястки Кейті зв’язані міцною мотузкою. Вона скрикнула, впала навколішки і почала шпортатися з вузлами. Вона занесла Кейті до хати і вклала у ліжко.

Сімейний лікар, який оглянув Кейті, не виявив ознак насильства.

— Дякуйте Богові, що ви встигли вчасно,— все повторював він місіс Амес.

Кейті довго не могла говорити. Шок, як назвав це лікар. А коли шок минув, Кейті відмовлялася говорити. Коли її розпитували, вона так розширювала очі, аж вони викочувалися, дихання переривалося, тіло ціпеніло, а щоки червоніли від затамованого подиху.

На перемовини з батьками хлопчиків прийшов і доктор Вільямс. Містер Амес повсякчас відмовчувався. Він приніс мотузку, якою були зв’язані зап’ястки Кейті. Очі його були розгублені. Дечого він не зрозумів, але обговорювати того не став.

Місіс Амес була повсякчас в істериці. Вона була там. Вона все бачила. За нею було останнє слово. З її істерики визирав диявол-садист. Вона жадала крові. У її вимогах покарання проступало задоволення. Їхнє місто, їхній край потребують захисту. Вона поставила все на таку основу. Слава Господу, вона з’явилася вчасно. Але, можливо, наступного разу вона не встигне; що відчуватимуть інші матері? А Кейті всього лише десять років.

Покарання тоді були жорстокіші, ніж зараз. Люди щиро вірили, що батіг — знаряддя доброчинності. Спершу по одному, а потім обох разом хлопців відшмагали до живого м’яса.

Їхній злочин був поганий сам по собі, але брехня виявила зло, проти якого навіть батоги були безсилі. Їхній захист від початку був сміховинно безглуздий. Кейті, казали вони, сама все те придумала, і вони їх заплатили по п’ять центів кожний. Вони не зв’язували їй рук. Вони пам’ятали, що вона бавилася з мотузкою.

Місіс Амес сказала це перша, а за нею повторило все місто: «Чи не хочуть вони сказати, що вона сама собі зв’язала руки? Десятирічне дівча?»

Якби хлопчики зізналися у скоєному злочині, вони могли б уникнути бодай частини покарання. Їхні відмовки розлютили не лише їхніх батьків, які лупцювали їх самі, а й усю громаду. За згоди батьків обох хлопчиків помістили до виправної колонії.

— Ця історія її гнітить,— казала місіс Амес сусідам.— Якби вона могла виговоритися, їй би, напевне, полегшало. Та коли я її розпитую — на неї знову все накочується, і вона ціпеніє.

Амеси ніколи не говорили з донькою про той випадок. Тема була закрита. Містер Амес дуже скоро забув про свої прикрі підозри. Йому було б неприємно, якби хлопці опинилися в колонії за те, чого не робили.

Коли Кейті остаточно оговталася після шоку, хлопчики і дівчатка спостерігали за нею зоддалік, а потім підходили ближче, немов зачаровані. Вона ні в кого не закохувалася, як то водиться у дівчаток дванадцяти-тринадцяти років. Хлопчики не хотіли наражатися на скандали з батьками за те, що проводжають її після школи. Але вона чинила могутній вплив як на хлопців, так і на дівчат. І якщо котрийсь із хлопчиків опинявся з нею наодинці, він відчував, що його тягне до неї якась сила, якої він не міг ані зрозуміти, ані побороти.

Кейті була вишукана і тендітна, голос мала тихий. Вона сама ходила на далекі прогулянки, і рідко коли під час цих прогулянок хтось із хлопців не випорскував з підліску, зустрічаючи її — цілком випадково. І хоча чутки поширюються швидко, ніхто не знав, що робила Кейті. Коли щось траплялося, ходили тільки невиразні плітки, а це саме по собі доволі незвично у часи, коли існує багато секретів і жоден з них не можна надовго приховати без того, щоб не пішов поговір.

Кейті виробила собі легку усмішку, просто натяк на усмішку. У неї була манера дивитися вбік і вниз, і це натякало хлопцеві, з яким вона зустрічалася наодинці, що вона готова поділитися з ним якимись таємницями.