Додаток Ґ
Письмо та правопис
І
Вимова слів і власних назв
Вестрон, або спільну мову, повністю передано українськими відповідниками. Тож усі гобітські імена та специфічні слова слід передавати згідно з правилами цієї мови: наприклад, прізвище Bolger українською звучатиме Виприн, а слово mathom перегукується з fathom, де th передається українською як т — метом.
При транскрибуванні стародавніх написів прагнулося з педантичною точністю відтворити оригінальні звуки (наскільки їх вдалося визначити) і водночас створити слова та назви, які зручно було б писати сучасними літерами. Високоельфійська квенья, наскільки це дозволяють притаманні їй звуки, за вимовою максимально наближена до латинської. З цієї причини в обох ельдарських мовах літера с має перевагу перед k[71].
А тим, кого зацікавили такі філологічні деталі, пропонуємо переглянути наведені нижче положення.
Приголосні
С завжди вживається як k, навіть перед е та і, а відтак передається українським к: celeb — «срібло» — слід вимовляти як келеб.
CH вживається тільки на позначення звука, який чуємо у слові bach (у німецькій чи валійській мовах), а не в англійському church, тому українською його слід вимовляти як х, а не як ч. У мові Ґондору цей звук — за винятком прикінцевої позиції та позиції перед t — став слабким і наблизився до h (г українською). Цю зміну можна простежити в кількох назвах, як-от Rohan, Rohirrim — Рогам, рогірими (Імрагіл є нуменорським іменем).
DH позначає дзвінкий (пом’якшений) th, як в англійському these clothes (близьким в українській мові є звук д). Як правило, за звучанням він споріднений із d, як у синдарському galadh — «дерево», що можна порівняти з квенійським alda; проте іноді є похідним од n+r, як у слові Caradhras — «Червоноріг»: од caran-rass.
F переважно позначає f(і передається українським ф).
G звучить лише як g в англійському give, get, а відтак позначається українським ґ; gil — «зірка» — в таких назвах, як Gildor, Gilraen, Osgiliath, також передається як g в англійському слові gild (себто ґ, а не дж), а тому слід вимовляти Ґільдор, Ґільрен, Осґіліат.
Н якщо не входить до складу звукосполучень із іншими приголосними, то звучить як h в англійських house, behold і українською передається як г. Квенійське звукосполучення ht звучить як cht, подібно до німецького echt, acht (і передається українським хт): наприклад, Telumehtar — Телумехтар — «Оріон»[72]. Див. також: СН, DH, L, R, TH, W, Y.
I на початку слова перед іншим голосним передається приголосним звуком у (й українською), як в англійських you, yore, винятково в синдарській мові: Ioreth, Iarwain — Йорет, Ярвайн. Див. Y.
К вживається у власних назвах, які походять не з ельфійських мов, і передається так само, як с (українською к); відтак kh вживається на позначення того самого звука, що й ch (укр. х) в орківському імені Grishnakh (Ґрішнах) чи в адунайському (нуменорському) Adûnakhôr (Адŷнахôр). Щодо ґномівської (кгуздульської) мови дивись примітку нижче.
L більш-менш відповідає звичайному англійському І (українською л) на початку слова, як у let. Проте в позиції між е, і та приголосним або вкінці слова після е, і цей звук дещо «палаталізується» (ельдари, ймовірно, транскрибували б англійські bell, fill як beol, fiol). Приглушений варіант І передається звукосполученням LH (воно зазвичай походить від початкового sl-). У мові квенья (архаїчній) це звукосполучення передавали на письмі як hl, але у Третю Епоху вже зазвичай вимовляли як I[73].
NG передає два звуки (нґ українською), як в англійському finger, окрім прикінцевої позиції, де вимовляється, як в англійському sing (н носовий). Останній звук також первісно побутував в мові квенья, та його транскрибували як п (у Noldo — нольдо) — відповідно до правил вимови, які існували у Третю Епоху.
РН звучить так само, як англійське f(а відтак і ф українське). Вживається: а) якщо літера f стоїть наприкінці слова, як у alph — альф («лебідь»); б) якщо звук f споріднений чи походить од р, як у i-Pheriannath (perian) — і-феріаннат (періани — «півмірки»); б) у середині кількох слів, де він репрезентує довге ff (похідне від рр), як в Ephel — ефель («зовнішня огорожа»); і г) в адŷнайській мові й у вестроні, як у Ar-Pharazôn — Ар-Фаразôн (pharaz — «золотий»).
QU вживалося на позначення дуже поширеного в мові квенья звукосполучення cw (українською кв), якого немає в синдарській.
R у всіх позиціях передає вібрантне r (р українською); цей звук не асимілювався перед приголосними (як в англійському part). Припускають, що орки та деякі ґноми вживали задній чи увулярний r — звук, який ельдари вважали огидним. RH передає глухий r (зазвичай він походить од давнішого початкового sr-). У мові квенья це звукосполучення на письмі передавали як hr. Порівняй L.
S завжди глухий, як в англійському so, geese (передається українським с); звука z (українською з) у сучасних квенійській і синдарській мовах немає. SH, з’являючись у вестроні, у ґномівській і в орківській мовах, передає звук, подібний до англійського sh (ш українською).
ТН передає глухий th, як в англійському thin cloth (українською транслітерується як т). В усній квеньї цей звук перетворився на s, хоча на письмі його продовжують передавати різними літерами: квенійське Isil — Ісіл, синдарське Ithil — Ітіл («Місяць»).
TY передає звук, який, імовірно, подібний до t (українською т) в англійському tune. Він походив головно від с або від t+y. Зазвичай саме цим звуком носії мови вестрон заміняли англійський звук ch, поширений у їхній мові. Порівняй HY в гаслі Y.
V звучить як англійське v (українською в), але не вживається наприкінці слова.
W звучить як англійське w (українською в). HW позначає приглушений варіант w, як в англійському white (у північній вимові). У мові квенья цей звук нерідко трапляється на початку слів, хоч у цій книзі, здається, таких прикладів немає. При транскрибуванні квенійських слів використано і v, і w, незважаючи на те, що в латинській, до якої за вимовою подібна квенья, вони асимілювалися, — бо обидва ці різні за походженням звуки таки існували в мові квенья.
Y у мові квенья позначає приголосний у (українською й), як в англійському you. У синдарській мові у — голосний звук (дивись нижче). HY споріднений із у, так само як HW — з w, і вимовляється подібно до того звука, що його ми часто чуємо в англійських hew, huge; h у квенійських eht, iht теж передає цей звук. Носії мови вестрон часто заміняли ним звук sh (ш українською), поширений у спільній мові. Порівняй TY вище. HY зазвичай походив од sy- та від khy-; в обох випадках споріднені синдарські слова мають початкову літеру h, як у квенійському Hyarmen — г’ярмен («південь»), у синдарському Harad — гарад.
Варто зазначити, що двічі повторені на письмі приголосні (наприклад, tt, ll, ss, пп, а отже, відповідно, тт, лл, сс, нн та інші українською) позначають довгі, «здвоєні», звуки. Вкінці слів, які мають більш ніж один склад, вони зазвичай скорочувалися: Rohan (Роган) од Rochann (Роханн) — архаїчне Rochand (Роханд).
У синдарській мові звукосполучення ng, nd, mb, які набули особливого поширення на ранній стадії розвитку ельдарських мов, згодом зазнали різноманітних змін. Mb перетворилося нашу всіх випадках, хоча цей звук продовжували вважати довгим приголосним із міркувань наголошення (дивись нижче), а відтак писали як тт у випадках слів зі сумнівним наголосом[74]. Звукосполучення ng залишилося незмінним усюди, крім початкової та кінцевої позицій, у яких перетворилося на простий носовий звук (як в англійському sing). Nd здебільшого змінилося на пп, як в Ennor — Еннор («Середзем’я») (Endore — Ендор квенійською); проте залишилося nd наприкінці повнонаголошених односкладових слів, як-от thond — тонд («корінь») (порівняй: Morthond — Мортонд («Чорнокорінь»), а також перед г, як в Andros — Андрос («довгопінний»). Оце nd трапляється також у деяких старих назвах, які збереглися з давніх часів: Nargothrond (Нарґотронд), Gondolin (Ґондолін), Beleriand (Белеріанд). У Третю Епоху кінцеве nd у довгих словах перетворилося на п, що походить од пп, як в Ithilien (Ітілієн), Rohan (Роган), Anorien (Анорієн).
Голосні
На позначення голосних звуків уживаються літери і, е, а, о, и та y (лишень у синдарській) — і відповідні українські, з ї та ю включно. Наскільки можна визначити, передавані цими літерами звуки (крім у) були нормою для цих мов, хоча, без сумніву, чимало місцевих варіацій просто не вдалося зафіксувати. Отож, вони наближаються до і, е, а, о, и в англійських machine, were, father, for, brute (тобто до українських і, е, а, о, у) незалежно від їхньої довготи.
У синдарській мові довгі е, а, о — це порівняно недавні похідні від коротких звуків, які практично дорівнювали їм за довготою (давні é, á, ó зазнали змін). У мові квенья довгі é та ó були напруженішими та «замкненішими», ніж короткі голосні, якщо їх правильно вимовляли на ельдарський манір[75].
Серед новітніх мов лише синдарській був притаманний «видозмінений», тобто передній и, більш-менш подібний до французького и в слові Іипе (що українською можна приблизно відтворити як люн). Почасти він був наслідком модифікації о та и, почасти походив од давніших дифтонгів еи, iu. На позначення цього звука вживали у (як і у стародавній англійській мові): як у lŷg — «змія», квенійські Іеиса чи етуп (множина від атоп — «пагорб»). У Ґондорі це у зазвичай вимовляли як і.
