Джон Пассос – Менгеттен (страница 7)
— Леді й джентлмени, не звикши…
— Джілі, ви п’яний.
— … чи щастить, а чи ні… Я хочу сказати чи вода[3] з нами, чи проти нас…
Хтось потяг його ззаду за полу фрака й місяцевидний чоловік ураз сів.
— Це жахливо, — промовила жінка в тіярі до чоловіка з довгим, тютюнового кольору обличчям, що сидів кінець столу, — це жахливо, полковнику, що Джілі так блюзнує, коли п’є.
Полковник обережно знімав сухозлотицю з сиґари.
— Що ви кажете? — протягом мовив він. Його обличчя з щетинкуватими сивими вусами позбавлене було жадного виразу.
— Жахливу історію розповідають про цього сердешного старого Аткінза, Елліота Аткінза, що був з Мензфілдом…
— Справді? — байдуже спитав полковник, зрізаючи кінчик сиґари маленьким ножичком з перлямутровим держаком.
— Слухайте, Честере, чи ви чули, що Мебі Еванз мала величезний успіх?
— Слово чести, Ольго, мені це незрозуміло. Адже вона так погано складена…
— Еге, якось увечорі, коли їхня трупа виступала в Канзасі, він п’яний як земля виголосив промову…
— Вона не може співати…
— Сердешний хлопець ніколи не витримує в яскравому освітленні…
— А вона ж зовсім погано складена…
— Виголосити промову, що пристала б тільки Бобові Інґерсолеві…
— Любий дідуганчик… Я знав його колись давно в Чікаґо…
— Що ви кажете, — мовив полковник обережно тримаючи запаленого сірничка біля кінчика сиґари…
— Сліпуче спалахнула блискавка, і вогнена куля вскочила в одне вікно, а вискочила в друге.
— А його… вбило? — Полковник пустив угору блакитне пасмо диму.
— Що ви кажете? Боба Інґерсоля вбила блискавка? — верескнула Ольга. — Так йому й треба за його жахливий атеїзм?
— Ні, не зовсім. Але це примусило його зрозуміти чимало дечого важливого в житті, а тепер він пристав до методистської церкви.
— Дивно, що так багато акторів стає проповідниками.
— Бо інакше їм не щастить виступати перед публікою, — прорипів чоловік з діямантовою шпонькою.
Обидва льокаї, прислухаючися до розмов, поралися за дверима.
— Tas de sacrés cóchons… sporca madonna! — просичав старий. Еміль знизав плечима. — А ця чорнява весь час тобі бісики пускає… — схилившися до Еміля, він моргнув. — Може й підхопиш щастя?
— Не хочу я ні їх, ні брудних їхніх хороб.
Старший льокай ляснув себе по клубах.
— Ні до чого теперішня молодь… Коли я був молодий, то не ловив ґав.
— Вони навіть і не дивляться на нас, — крізь зуби мовив Еміль. — Вважають за якусь машину в лівреї.
— Почекай-но трохи. Згодом чимало ще узнаєш.
Відчинилися двері. Обидва поштиво вклонилися діямантовій шпонці. Хтось намалював олівцем пару жіночих литок йому на маніжці. На щоках йому горіли червоні плями. Нижнє повіко на одному оці обвисло надаючи його довгастому, худому обличчю якогось кумедного, оторопілого вигляду.
— Марку, де ви у біса? — мурмотів він. — Нам нема чого пити… Принесіть дві кварти Атлантійського океану.
— De suite, monsieur… — Старий льокай уклонився. — Емілю, скажи Августові! Immediatement et bein frappé.
Поспішаючи вниз коридором, Еміль учув спів.
Місяцевидий і пляшконосий узявшися попід руки, хитаючись верталися з убиральні й плуталися поміж пальм у передпокою.
— Мене нудить через цих чортових дурнів.
— Еге, сер, це не ті вечері з шампаном, що бували в нас у Фріско в давні дні.
— О, то були славні дні!
— До речі? — місяцевидий спинився, зіпершися на стінку. — Голіоку, старий друже, чи ви читали оту чудову статтю про торгівлю ґумою, що я умістив у сьогодняшній газеті? Капіталісти погризуть її… немов миші…
— А що ви знаєте про ґуму? Ця справа нічого не дасть доброго.
— Ось заждіть-но й побачите Голіоку, старий друже, а то можете втратити щасливу нагоду… П’яний чи тверезий, а дух грошей я чую… у повітрі.
— А чому ви самі не здобули їх? — червоне обличчя пляшконосого стало пурпуровим, і, зігнувшися, він вибух реготом.
— Бо я завжди хочу, щоб у моїх прибутках брали участь і приятелі, — поважно відповів той. — Гей, чоловіче, де тут окремий кабінет?
— Par ici, monsieur.
Повз них майнула червона гофрована сукня, маленьке овальне личко облямоване каштановими кучерями і, відкриті в посмішці перлові зубки.
— Фіфі Вотерз! — вигукнули всі. — Люба крихітко Фіфі, йди в мої обійми!
Вона стрибнула на стілець і стояла там тупцяючися. Шампан переливався через вінця її келеха.
— Веселого різдва!
— Щасливого нового року!
— Бажаю довгого віку!
Білявий юнак, що приїхав разом з Фіфі, заплітаючи ногами, танцював навколо столу, виспівуючи.
— Гопля! — вигукнула Фіфі й розкудовчила сиве волосся тому, що з діямантовою шпонькою.
— Гопля! — вона стрибнула додолу й закрутилася по кімнаті, високо закидаючи ноги й збиваючи спідницю вище колін. Стрункі стегна й литки в блискучих чорних шовкових панчохах і червоних черевичках маяли перед обличчям чоловіків.
— Вона божевільна! — вигукнула леді в тіярі.
— Гопля! — Голіок стояв у дверях, насунувши циліндра на червону цибулину носа. Фіфі зикнула й збила йому циліндр з голови.
— Добре вцілила! — вигукнув хтось.