Всевишнього; де билось, мов об скелю,
Та відкотилося, мов хвиля, Зло,
І Небеса очистились навіки.
Знов сумніви ворушаться у серці
Адамовім. Як той, хто вгамував
Спекотну спрагу в лісовім струмку,
Зачувши любий хлюпіт, знову прагне, —
Адам зачудувався; що нас жде
У дивнім світі сім? Як він постав?
Коли? Навіщо? Що було до нього?
І що за ним? У здогадах непевних
Заблуканий, він мовив: «Незбагненне,
Таке не схоже на сей Рай явив ти,
Низпосланий з небесних Емпіреїв
Упору попередити про те,
Що людям ще не знане. Щира дяка
Всевишньому за вчасні остороги!
Ми будем їх дотримуватись ревно:
Його верховна воля – нам закон.
А ти ласкаво дай нам напуття
І ще, як обіцяв – про недосяжне
Людському розуму, хоча дотичне
Земних істот. Усеверховна Мудрість,
Поблажлива до нас, чи не уділить
Ще трохи знань корисних? От про Небо —
Таке високе, всіяне вогнями
Неізчислимими в окружнім русі;
Про легітне повітря, пружний вітер,
Котрі пестують рясноцвітну Землю;
Як Бог порушив свій предвічний Спокій
І створював із Хаосу сей Світ?
Як починав і вивершив? Дай знати
Не Божі тайни – ні! А про творіння,
Аби ще більше славити Творця.
Он Сонце повернуло за полудень.
Воно, зачувши голос твій, зажде,
Допоки будеш нам оповідати,
Як виникло воно і як постав
Усесвіт з позасонячних глибин,
Незримих нам. Коли зійде Зоря
Із Місяцем, заляже тиха ніч,
І на сторожі сон – ми не заснем,
А разом з Місяцем, Зорею й ніччю
До ранку будем слухати тебе».
Так умовляв Адам сяйного Гостя,
І той йому ласкаво відповів:
«Ти знов розпитуєш мене бентежно!
Що ж, розповім. Якби про всі діла
Господні я розказувати взявся,
Не вистачило б ангельської мови,
Ні тями людської, щоб їх збагнути.
На Небесах дозволено мені
Уволити порив твій до знання,
Але йому покладено границі,
За котрі не ступай і не розпитуй,
І не плекай надії, що дотепна
Прискіплива допитливість проникне
В те, що Усезнаючий Творець
Сховав од нас небесних і од вас,
Земних – хоча він дав вам тямовитість
Для навчання й всіляких справ потрібних.
Знання – се як пожива, для насиття
В помірності корисне далебі.
А от обжирство духу (як і тіла)
Бурчить, пускає сморід навкруги
