Супроти них свою слабку Подругу.
Затям страшну розплату за непослух
Небесних духів, що могли встоять,
А впали. Знай про се й не похитнись.
КНИГА СЬОМА
Рафаїл, на Адамове прохання, розповідає йому, як та навіщо створено вперше світ; що Бог, вигнавши Сатану з його прибічниками з Небес, проголосив, що Йому хочеться сотворити якийсь інший світ і щоб інші істоти жили в ньому. Він посилає Сина свого в славі, з почтом Ангелів, аби той виконав працю створення світу за шість днів. Коли роботу виконано, Ангели прославляють співами Його подвиг. Син Божий повертається на Небеса.
Прилинь з Небес, Ураніє! Твій голос
Не раз лунав (я вірю: так було)
З-понад вершин Олімпу і летів
До мене прудкокриліше, ніж давній
Пегас… А втім, ці ймення – лиш оздоба,
Бо не про них співаю, не про Муз
Чи еллінських богів. Ні, я до Тебе
Звертаюся – тієї, що була
Раніше від Олімпу, інших гір
І видимого світу. Богомудрість —
Предвічна посестра твоя; Ти з нею
Втішала співом Господа; мене ж
Провадила за руку вгору – вище
Зримих небес. І там я, гість земний,
Натхненний подихами Емпіреїв,
В екстазі трепетнім перебував.
Тепер униз веди мене – в стихію
Земних речей і справ та вбережи,
Аби крилатий норовистий кінь,
Мов Белерофона, не поніс мене
Й не кинув на непевні манівці
Розгублено-самотнього навіки.
Невиспівана ще є половина
Моєї пісні – та, що від Землі
Не одірветься й голосом природним
Завершиться, хоч співана в облозі
Лихих часів і лютих язиків,
Загроз і темряви. І самоти.
А втім, я не покинутий. Ночами,
Ураніє, навідуєшся ти
Й розвіюєш дрімоту аж до ранку,
Коли спалахує рум’яний схід.
Плекай же й далі у мені сю пісню,
А згодом дай їй вдячних читачів,
Нехай небагатьох, і прожени
Од нас дикунство Вакхових гульвіс!
Такі колись замучили Орфея
На Родопі, де скелі і гаї
Відлунювали піснею і вмовкли,
Бо й Муза захистити не змогла
Свого улюбленця. Небесна Сило,
Благаю – вбережи! Бо ти – Всевишнє,
А не пуста фантазія чи міф.
Скажи, Богине, що по тому сталось,
Коли Архангел добрий Рафа’їл
Адама остеріг од непокори,
Повідавши про неминучу кару,
Що впала на ослушників небесних
Та не мине й людей і їх нащадків,
Коли порушать Божу заборону —
Не смакувати з Дерева Знання, —
Єдину заборону! Неважку
Там, де на вибір розмаїття райське
Найперебірливіший людський смак
Досхочу вповільнить. Адам з Жоною
Вислухували Ангела уважно
І вельми дивувалися, почувши
Про заздрощі, ненависть і війну
На Небесах в околицях Престолу 
