Тож радістю великою радію,
Що Ти благоволив Мені здійснити
Твою найвищу Волю. Я охоче
Виконую її: прийму клейноди
І жезл найвсеверховнішої влади.
І ще охочіше його зламаю
У підсумку всіх підсумків, коли
Усе у геть Усьому будеш Ти
І Я в Тобі на віки вічні з тими,
Кого Ти любиш. А на кого впала
Твоя неласка, тих скараю Я
Жахливо. Бо де Бог, там Жах і Ніжність,
Там Я був, єсьмь і буду Образ Твій.
У всеозброєності Всемогуття
Очищу Небеса од заколоту
І зажену в хурдигу бунтарів,
Щоб їх там жерли черви й пута мук
За те, що розпалили ворохобу
Там, де найбільше щастя – ревний послух.
І відмежуються на віки вічні
Твої святі від нечестивих зграй
І чистими устами «Алілуя!»
Навкруг Богопрестольної Гори
Тобі співатимуть, і голос Мій
Заспівуватиме у тому хорі».
Так мовив Син, підводячись з Престолу,
Де одесную від Отця сидів,
Коли заходилась на третій ранок
Війна небесна… Враз, мов ураган,
Примчала, несена сама собою,
Многоколеса Божа колісниця
І херувимів четверо при ній.
Се дивні постаті: чотирилиці,
Усіяні на тілі і на крилах
Очима, що горіли наче зорі.
Колеса неосяжні самоцвітні —
Вони теж рясно всіяні очима —
Крутилися і бурхали вогнем.
Над головами Херувимів в Тверді
Небесного кришталю появивсь
Трон – весь в бурштині та самоцвітах,
Що кольорами райдуги ряхтіли.
Відтак у бронь небесну зодягнувшись,
Син Божий в колісницю, мов на Трон,
Ступив, і з Ним – крилата Перемога;
При ній напоготові сагайдак
Потрійножалих стріл громових повен
І лук тугий, напнутий. Навколо
Заклекотів огонь. І десять армій
Месіанічних – в кожній десять тисяч —
З’явилися. І рушив Божий Син
У сяєві сліпучому. На флангах —
Ще двадцять тисяч Божих колісниць
(я чув число те), всі Йому підвладні.
А Він високо в кришталевім небі,
Посеред херувимських крил, на Троні
Сапфіровому, зримий усіма
Своїми, подив, захват і відвагу
Вдихнув у нас, коли його хоругва
Замайоріла в ангельських руках.
Узрівши се, Архангел Михаїл
Зібрав порозпорошуване військо
Й Найвищому Стратегу передав.
Бог-Син звелів – і ворухнулись гори
Потрощені; зібралися й пішли,
