Нічого й нас не прожене відсіль.
Тут правитимем вільно. Як на мене,
Достойніше свобідно княжить в пеклі,
Ніж нидіти на Небі в послушенстві,
Бо краще в Пеклі пан, ніж в Небі раб.
А коли так, даремно наші друзі,
Соратники і воїни поникли,
Простерті, приголомшені падінням.
Нехай підводяться, аби ділити
Із нами се пристанище скорботи
Та гуртувати сили для борні,
Щоб знову відвойовувати Небо,
А ні – зазнати в Пеклі гірших мук».
І Вельзевул порадив Сатані:
«Ти – Полководець світоносних Армій,
Що їх ніхто не в силі подолати,
Крім Всемогутнього, озвись до них!
Твій голос серед небезпек у битвах
Для них був запорукою звитяги.
Хай лиш почують – зразу оживуть
Для битв нових ті, що лежать без руху
В безодні, через Хаос провалившись».
Він ледве мовив се – і Сатана
Попрямував до берега, піднявши
Свій щит тяжкий. Гартований, масивний,
Доладно карблений, той щит сяйнув
У нього за плечима, наче Місяць
Уповні серед Неба в час нічний,
Коли тосканський Вчений з Ф’єзоле
На нього цілиться оптичним склом
І розглядає пильно срібний диск,
Цяткований ландшафтом таємничим.
Спираючись на велетенський спис, —
З чим порівнять той спис, коли найвища
Сосна норвезька, зрубана на щоглу
Для корабля-гіганта, проти нього —
Немов малесенька очеретина? —
Непевним кроком рушив Сатана
До берега палаючого моря
По каменях розпечених. (Не так
Ступав колись він по світлицях Неба!)
І став свої скликати легіони,
Що в безладі безвладному встеляли
Поверхню хвиль, – немов осіннє листя,
Що засипає лісові струмки
В Етрурії поблизу Вальамброзо,
Чи порозмотувана осока
В час літніх штормів на Червонім морі
(Де згинуло колись добірне військо,
Що фараон Бузірис посилав
Наздоганять утікачів з Гесему,
А ті, на березі безпечнім стоя,
Дивилися, як море вкрили трупи
Ворожі та уламки колісниць) —
Отак валялось військо Сатани,
Розгромлене. І голос їх Вождя
Громохкою луною під склепінням
Пекельним наростав: «Де ви, владики?
Небесні Первоцвіти! Чи вернути
Нам втрачене, як скоритесь поразці?
Чи місце це достойне для спочинку
По битві чесній? Чи годиться вам
Куняти тут, мов на небесних луках?
Невже бажаєте, лежачи плазом,
Проскиглити осанну Переможцю,
