Джоанн Харрис – Жахослов (страница 75)

Потім відкинула сокиру і, хитаючись, вийшла з кімнати, мало не перечепившись через труп мачухи. Наступної ж миті її знудило на килим біля підніжжя сходів.

Вона злилася на себе, але нічого не могла вдіяти. Доведеться прибрати блювотиння – не можна дозволити, щоб це знайшла Марія, коли повернеться від сестри. Марія, чи Емма, чи поліція, яка шукатиме кожну зачіпку, здатну вказати на вбивцю.

І якщо вона розкаже правду – ніхто в таке не повірить.

І тоді вона зрозуміла, що задля порятунку має вигадати щось більш правдоподібне. Історію, яка пояснить дві смерті, що сталися в неї вдома. Якщо вона випустить щось із уваги, світ затаврує її як найкривавішу вбивцю епохи, і її повісять. Вона повинна знайти спосіб перекласти провину на когось за стінами цього будинку, на зниклого чужинця.

Вона перевірила своє взуття на наявність кривавих плям і залишила його внизу, а сама піднялася до себе перевдягнутися. Туфлі і сукню доведеться знищити – шкода, що вогонь здаватиметься підозрілим на тлі спекотної погоди, та, мабуть, можна пошматувати сукню і розвіяти залишки.

Украй необхідно було зараз міркувати чітко і швидко. Треба не залишити жодного сліду крові, що міг би пов’язати її зі смертями, і влаштувати собі алібі, перш ніж хто-небудь прийде в дім. Нагорі вона скинула із себе закривавлений одяг і, взувши батькові чоботи, пройшлася по кімнатах, у довільному порядку спустошуючи шухляди, розкидаючи одяг, змітаючи зі столів книжки й папери. Коштовності мачухи вона витрусила в наволочку, додавши для ваги столове срібло, і втопила в криниці, відчуваючи гострий жаль за опалами.

Нарешті вона повернулася до кімнати, замкнула всі двері, лягла в ліжко й стала вигадувати історію жертви, яка дрижала й тремтіла у самій білизні, занадто налякана жахливими звуками, що доносилися ззовні, аби покидати свій сховок. Їй спало на думку покласти сокиру під однією зі своїх дверей, аби підсилити враження небезпеки, що нависла над нею. Та потім вона зрозуміла, що це може викликати питання: чому вбивця облишив справу на півдорозі, так і не рознісши її дверей… ні, краще нехай думають, що її життя було врятоване, бо вбивця не запідозрив, що за замкненими дверима ховається людина – чи здобич, варта зусиль.

Вона буде налякана до смерті. Вона зомліє, коли їй скажуть, що сталося з її батьками, а потім буде гірко оплакувати їхню смерть. Їм нічого не лишиться, як повірити й пожаліти її – бідолашну сироту, якою тепер вона є.

Лише коли відчула, що продумала кожну деталь, від початку історії до трагічного кінця, вона дозволила собі розслабитися, зовсім трохи – і сльози наповнили очі від думки про смерть батька. Усі його дослідження виявилися марними або недостатніми, запізнілими. Урешті-решт демон знищив його.

Питання, звідки він узявся, так і лишилося без відповіді. Може, він і народився з батькової уяви (як він вірив у своєму захопленні Сведенборґом), та він точно був усередині тіла Роберта Лаурі, коли, захищаючись, вона змушена була вбити рідного дорогого батька.

І де було тепер це створіння? Куди воно поділося, коли він помер?

Лежачи у своїй спекотній задушливій кімнаті, єдина жива людина на весь мовчазний будинок, Мінні збагнула, що у своєму пориванні врятувати себе забула дещо життєво важливе, і їй схотілося зірватися з ліжка й кинутися вниз, доки не пізно.

Але вже було занадто пізно. Величезний тягар ліг їй на груди, і, хоча вона нічого не бачила, вона відчула, як приземкувате розпластане тіло здавлює її легені і чийсь гарячий подих наповнює її ніздрі своїм гнилим і мертвотним запахом – запахом прокляття.

Ліза Таттл – автор численних оповідань, включно з оповіданням «Сни в коморі», що здобуло нагороду Міжнародної гільдії авторів жахів. Перший том її «Повного зібрання творів про надприродне» під назвою «Чужинець в домі» був опублікований видавництвом «Еш-Трі Прес». У видавництві «Джо Флетчер Букс» побачили світ романи «Срібна гілка», «Таємниці» і перша книга в серії «Джесперсон і Лейн» «Дивовижна справа сомнамбули і крадія душ».

Ст

СТРАХ, – у, чол. 1. Стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного. // Вираження, прояв тривоги тощо (на обличчі, в очах та ін.). ** З (зо, від і т. ін.) страху – перебуваючи в стані хвилювання, тривоги, неспокою. З (зо, із, зі) страхом – з почуттям хвилювання, тривоги, неспокою. На страх кому; Для (ради) страху – щоб настрахати, злякати кого-небудь. Під страхом кари (смерті і т. ін.) – під загрозою кари, смерті і т. ін. Взятися страхом – дуже перелякатися. Глянути страху (страхові) в очі (в вічі) – опинитися в стані тривоги перед можливою небезпекою. Держати (тримати) в страху кого – змушувати кого-небудь перебувати в покорі. Завдавати (завдати, задавати, задати і т. ін.) страху кому; Наганяти (нагнати, наводити, навести і т. ін.) страху (страх) на кого, кому, на щось – викликати або посилювати у кого-небудь почуття остраху, переляку. Зазнавати (зазнати) страху – відчувати острах, побоювання. Мати страх перед ким – чим – боятися когось, чогось. Мати страх на душі – бути в стані хвилювання, тривоги, неспокою. Набратися (натерпітися) страху – відчути острах; злякатися, перелякатися. Умирати від страху – дуже боятися. У страху великі очі – хто-небудь перебільшує небезпеку. 2. перев. мн. Фантастична істота незвичайного, страшного вигляду. 3. у знач. присл., розм. Те саме, що «страшно». 4. у знач. присл., розм. Виражає захоплення, здивування і т. ін. з приводу великої кількості кого-, чого-небудь або у відношенні до когось чи чогось дуже великого, сильного тощо. 5. у знач. присл., розм. Надзвичайно, дуже.

Найближча етимологія: рос., біл., болг. страх, д. – рус. страхъ, п., ч., слц. strach, верх. – луж. starch, ст. traschicż «боятися, лякатися», ниж. – луж. tšach, полаб. stroch «страх», макед. страв «страх», страшен «страшний», серб. – хорв. стрâх, словен. stráh, ст. – слов. страхъ – праслов. straхъ «страх»; – загальноприйнятної етимології не має; первісно, можливо, «заціпеніння», пов’язане з інд.-євр. *ster-«ціпеніти, твердіти»; у такому разі споріднене з лит. stregti «заціпеніти, заклякнути, застигнути; перетворитися на лід», лтс. strēģele «бурулька», сер. – верх. – нім. strac «тугий», сер. – ниж. – нім. strak «тс., твердий, жорсткий, закляклий»; заслуговують на увагу також зіставлення з лтс. struõstêt, struõstît «загрожувати; суворо попереджати», пов’язання з праслов. trepetъ «трепет», лат. strāgēs «падіння, убивство, смерть», гр. τρέω «боюся, утікаю з переляку», д.-інд. trásati «боїться» або з праслов. strastь «пристрасть», виведення від *strag-«строгий», безпідставне зближення з рос. стража, праслов. tręsti «трясти».

Синоніми: ляк, острах, жах, переляк, моторошність, боязнь.

Приклад: «Страх охоплює, коли відчуваєш, що кохана людина – не та, ким ти її вважала. Насправді ж, вона може навіть виявитися зовсім не людиною…»

Страх

Клайв Баркер

Після шести з половиною тижнів пристрасті, протягом яких її підозри щодо Віґо лише зросли, Маріанна заскочила його зненацька. Він стояв у душі під струменем крижаної води, і із заплющеними очима вдихав золотисту водяну пару. Коли нарешті він розплющив повіки і лінивим поглядом ковзнув убік дівчини, очі його були геть чорні.

– Повернися, – кликав він, переслідуючи її аж до дверей невеличкої квартири. – Дай мені шанс…

Вона поралася із замком. Але той уперто не піддавався; чи, може, то її руки відмовлялися повернути ключа. Вона проклинала їх за цю зраду. Невже вони відчували таке блаженство, торкаючись його тіла? Таке щастя, що тепер, коли вона намагалася здійснити цю втечу, відмовлялися діяти з нею заодно?

Він був уже зовсім близько від неї. Настільки близько, що міг би схопити її, якби хотів. Але не став цього робити. Він зберігав поважну дистанцію, доки нарешті вона не покинула марних спроб відімкнути замок і обернулася обличчям до нього.

– Хто ти? – спитала вона.

– Яке це має значення? – відповів він. І додав, уже м’якіше: – Якщо хочеш піти, то зараз саме час зробити це.

Він кинув погляд повз неї – на двері. Вона чула, як сам собою обертається ключ у замку. Чула, як відчинилися двері, втиснувшись їй у спину.

– Вперед, – сказав він. – Я тебе не тримаю. Але, Маріанно, послухай мене. Якщо ти обереш залишитися… ти залишишся назавжди.

З коридору повіяло холодом, і його тіло вкрилося гусячою шкірою. Він стрепенувся, його живіт напружився, соски затверділи. Іноді, коли вона припадала головою до його живота, їй здавалося, що його шкірою розтікаються райдужні хвилі, стікаючи вниз уздовж його паху – у ритмі, який пришвидшувався в міру того, як вона збуджувала його. Тоді вона відкидала це як ілюзію. Тепер же знала, що не помилялася.

– Тож вирішуй, – сказав він. – Бо я мерзну.

– Не тисни на мене, – відповіла дівчина. Вона почувалася спокійніше з відчиненими дверима за спиною. Тепер, якщо захоче, вона могла б миттєво втекти. Вислизнути в коридор, униз сходами, на вулицю і геть звідси.

– По-перше, – сказала вона. – Я хочу знати, з ким я спала увесь цей час.

– Зі мною, – злегка посміхаючись, промовив він.

– Але ти дещо від мене приховав.