Джоанн Харрис – Жахослов (страница 71)

– Бідолашний сер Вільям, – зітхнув Мейкпіс.

Кіт усміхнулася, потім розсміялася.

– Не хвилюйтеся так за старого, він дуже полюбив Люціуса, і, попри всі його буркотіння про шантаж, я йому теж подобаюсь. Будинок придбано на моє ім’я, є також солідна сума в банку, а ще сер Вільям залучив лікарів, щоб наглядати за станом здоров’я Люціуса.

– Як гадаєте, він ходитиме знову?

Вона знизала плечима.

– Напевно, так, але якщо ні, я зможу про нього подбати.

Кілька секунд Мейкпіс вагався, а тоді спитав:

– А ваша матір?

Повисла довга пауза, перш ніж вона почала відповідати на запитання, якого він не ставив.

– Мій батько помер через свою доброту. Майже три роки тому він натрапив на дівчинку на Лаймгауз-стрит, онучку аптекаря. Її оглушили й ударили ножем – двоє чоловіків, які зробили це, стояли над нею. Мій батько намагався захистити її, і вони напали на нього теж. Обоє померли на очах людей, яким забракло сміливості допомогти, але які були щасливі потім розповідати цю історію.

Кіт дивилася у вікно на гарний невеличкий сад, укритий снігом.

– Мені подобається думати, що кожен з них відбув у темряву не на самоті.

Кіт подумала про Мері Джейн, Кеті, Елізабет, Поллі й Енні, кожна з яких була настільки самотня в момент смерті.

– Відтоді моя мати впала у відчай. Ви маєте зрозуміти, інспекторе, вона вже не та жінка, якою була колись – мені щодня доводиться нагадувати собі про це. Та жінка робила все, щоб згуртувати нас, нагодувати нас, усе, щоб ми були вдягнені й мали дах над головою. Після смерті священика його родина стає нікому не потрібною.

Коли вона одружилася з моїм батьком, власна родина зреклася її – звичайно ж, вона була вищого роду. Та коли жінка одружується з тим, хто нижче її, вона втрачає своє становище в суспільстві, хоча становище чоловіка трохи покращується. Я знайшла жінку-модистку, яка згодилася взяти мене в учениці – хоча, правду кажучи, я була найменш здібною помічницею, що коли-небудь робила честь її закладу. Деякий час ми намагалися протриматися на мою зарплатню, але нам не вдавалося зводити кінці з кінцями, а стан здоров’я Люціуса аж ніяк не полегшував нам справи.

Вона пішла до своєї родини, благала, аби матір прийняла її назад, лише заради власних онуків. І та жінка їй відмовила. Навіть кошика продуктів не запропонувала, щоб допомогти нам утриматися на плаву – хто б зі збіднілих людей відмовив у такій простій добрій справі?

Кіт подивилася на руки, які міцно стискала перед собою. Потім встала й почала міряти кроками свою гарну кімнату.

– А потім, однієї ночі, – це було ще до того, як ми переїхали до місіс Кіттредж, – знаєте, ще одне помешкання, менш благотворне для здоров’я, ніж попереднє, але там і носа менше пхають у чужі справи. Моя матір цілувала нас на ніч, а коли думала, що ми поснули, щипала себе за щоки, аби викликати рум’янець, фарбувала червоним губи й підводила очі сурмою, як циганка. Вона розпускала волосся і надягала єдину сукню, що зберіглася в неї з минулого життя – життя доньки з багатої родини. Це була яскраво-червона бальна сукня, із чорним мереживом і вугільно-чорним бісером, нашитим зверху, наче темні зірки.

Я ховалася і стежила згори, як вона спускалася до парадних дверей з усією гідністю справжньої королеви, і виходила на вечірню вулицю заробляти скільки зможе, щоб нагодувати нас, інспекторе. Думайте про це як хочете, але це те, на що готова була моя мати заради нас.

– І що сталося? – тихо спитав Мейкпіс. Він наче боявся, що звук його голосу може зруйнувати магію розповіді, що вона замовкне, і він вже не буде на цьому місці, де вона сплітає слово до слова, аби викликати до життя інший час і інше місце, інших людей, що колись були не такими, як тепер.

– Однієї ночі вона повернулася додому пізно, побита, в синцях. Одне вухо було майже відірване, сукня пошматована. А ще вони порізали її. У неї на животі лишилися шрами, на які боляче дивитися. Вона вижила, але не зовсім. Не тут, – Кіт постукала себе в скроню, потім поклала руку на серце. – І не тут. Наче всього цього було не досить, один із цих брудних покидьків заразив її.

– Сифілісом?

Дівчина кивнула.

– Вона просто гниє зсередини. Від мозку і вниз, до самого нутра, інспекторе. День у день її стан робиться все більш нестабільним. Я більше не можу її доглядати.

– То вона…

– Сер Вільям був дуже щедрим – іноді я питаю себе, чи знав він її раніше, але він все одно не скаже. Пригадую, Мері Келлі казала, що він відвідував дівчат, доки не втратив здоров’я. Він знайшов для неї місце в санаторії під Віндзором. Ми з Люціусом і місіс К. відвідуємо її раз на тиждень, хоча вона досі не розмовляє зі мною, просто впадає у гнів, коли мене бачить, тож зазвичай я лише сиджу у фойє та читаю, – Кіт невесело розсміялася. – Кумедно, чи не так, інспекторе, що вона судить мене суворіше за те, що я перевдяглася чоловіком і вступила до вашого світу, ніж я судила її за те, що вона була шльондрою?

Він не знав, що відповісти, тож вирішив змінити тему.

– І все це… магія, яку я бачив у вас, усе це полум’я – зникло?

Вона відповіла неоднозначно:

– Це була не я, не моя сила. Вона належала їм, відьмам, я була лише інструментом.

– Що ви тепер робитимете?

– О, є речі, якими я збираюсь зайнятися, справи, які треба владнати, – сказала вона, не додаючи жодних пояснень.

Вони сиділи деякий час мовчки, коли Кіт усміхнулася й сказала:

– Не хочу бути нечемною, інспекторе, але вже час для фізичної терапії Люціуса.

– Звісно. – Мейкпіс встав, і вона провела його до дверей. Близька присутність дівчини наче паралізувала його. Він височів над нею, дивлячись униз. Він підвів свою велику долоню й поклав їй на плече, на якому досі відчував бинти. Він розтулив рота, збираючись заговорити, і нахилився до неї.

– Не треба розуміти мене хибно, Мейкпісе. Я не стану нічиєю хвойдою. – Кіт сердито стиснула губи в одну лінію. Мейкпіс спалахнув і пробурмотів вибачення, а тоді накинув шинель і поспішив униз по сходах.

Кіт спитала себе, чи побачить вона його знову. А тоді вирішила, що це, мабуть, не дуже важливо.

Вона дивилася, як він крокує вулицею, аж тут її увагу привернув якийсь рух. Біля огорожі навколо приватного парку, куди лакей щодня виноситиме Люціуса, коли настане весна, і де, сподівалася Кіт, він коли-небудь зможе гуляти й сам, – стояла жінка.

Невисока, з темно-рудим волоссям, у трав’янисто-зеленій сукні, короткому чорному жакеті й чистому білому фартусі. Але щось із нею було не так – її силует тремтів і мерехтів, ніби балансуючи між двома світами. Біля її ефемерної спідниці стояла дитина, притискаючись до материних ніг і сором’язливо дивлячись на Кіт.

Кіт споглядала привидів, дивуючись, що дитя, яке навіть не бачило світла, тепер мало ось такий вигляд. Тоді вона збагнула, що, мабуть, Мері Джейн могла уявити свою доньку якою завгодно, за власним бажанням створити її ектоплазмічне тіло. Жінка трохи самовпевнено всміхнулася ніби кажучи: «Бачиш? Я досі тут. Я перемогла».

Кіт усміхнулась у відповідь і привітно підвела руку, прощаючись. Мері Джейн взяла дівчинку на руки і пригорнула до себе. Потім безтурботно помахала Кіт і пішла просто крізь огорожу до засніженого парку. Чим далі вона йшла, тим більше її фігурка тьмяніла. Коли вона зовсім зникла з очей, Кіт струснула головою й відійшла від вікна.

Настав час зайнятися справами.

Анджела Слеттер працює в жанрах темної фантастики й жаху. Вона здобула п’ять премій «Ауреаліс», стала фіналісткою Світової премії фентезі і першою австралійкою, що виграла Британську премію фентезі. Є автором збірок «Дівчина без рук та інші історії», «Закваска та інші історії» і «Біттервудська Біблія та інші оповідання». Очікується публікація видавництвом «Джо Флетчер» її роману «Безсоння» та його продовження «Могильне світло».

Сп

СПУСТОШЕННЯ, – я, сер. 1. Дія за значенням спустошити, спустошувати. // Наслідки, результати цієї дії. 2. Те саме, що спустошеність. Стан морального безсилля, збайдужіння.

Найближча етимологія: спустошений, пустий – р. пустой, біл. пусты, д. – рус. пустъ, п., вер. – луж., ниж. – луж. pusty, ч., слц. pustý, болг., макед. пуст, серб. – хорв. пýст, словен. púst, ст. – слов. поустъ, праслов. Pustъ від poust – споріднене з прус. pausto «дика» (про кішку), paustre «дике місце» і, можливо, з гр. παύω «стримую, приборкую; зупиняю, заспокоюю», лтс. puõsts «пустий, пустинний», запозичений зі слов’янських мов.

Синоніми: (дія) руйнування, нищення, руйнація; (стан душі) спустошеність.

Приклад: «Те відчуття внутрішнього спустошення й абсолютного жаху, який ви відчуваєте, коли щось невидиме проникає у ваше життя…»

Спустошення

Ліза Таттл

Другого жовтня 1881 року чоловік на ім’я Роберт Оґастус Лаурі сидів у своєму будинку на околицях Пафкіпсі, штат Нью-Йорк, і почувався цілком затишно. Хоча і не мав звички «дякувати долі», він чудово усвідомлював, наскільки йому пощастило в житті. І він був задоволений усім, що мав, та водночас вирішив, що не розтринькає свій спадок, а скористається дарованою ним свободою подорожувати, читати й міркувати, щоб зробити власний внесок до скарбниці світового знання. Він збирався написати книгу.

Це не могла бути абияка книга (сучасних популярних письменників і поетів Лаурі глибоко зневажав). Ні, це мав бути видатний науковий твір. Роками, читаючи і розмірковуючи, він сушив голову над вибором найбільш гідної теми. Часом його вабили класики, філософи античних часів, часом – дослідження біблійних текстів, і з кожною прочитаною книжкою й газетою він схильний був коливатися в остаточному виборі.