Джоанн Харрис – Жахослов (страница 61)
– Не смій йому розповідати! Він скаже, що я божевільний, і мені вже не дадуть про це забути. Ейрдейл…
– До біса Ейрдейла, він чорта лисого знатиме! – рявкнула вона. – Неде, я лише особисто скажу Самому, що ти захворів, з’їв щось не те, і від цього нездужаєш. Ось і все. Просто живіт скрутило. Гаразд, друже? Ми всі настраждалися від пиріжків з «Товстунки Еґґі».
Вона енергійно кивала, і невдовзі він почав кивати разом з нею. «Товстунка Еґґі» стала вже прозивним ім’ям для смачної, але час від часу небезпечної їжі, поласувати якою хоча б раз ризикнув кожен у місцевій поліції.
– Хворий, – повторив він. – Хворий на живіт. Це ж нічого, так?
– Нічого, все гаразд, Неде. Йди.
Вона дивилася, як він іде геть, хитаючись від утоми й страху. Кіт питала себе, чи варто розповісти Мейкпісу, у якому насправді стані перебуває юний констебль. Потім вирішила, що не варто. Вона обіцяла. До того ж бідолашний хлопець не переживе, якщо інформація дійде до Ейрдейла, що – зважаючи, як легко чутки й плітки заразом з правдою просочуються крізь підозріло тонкі стіни відділку – неодмінно станеться. Навіть інші полісмени не гребували знущатися з хлопця без жалю, але Ейрдейл… Ейрдейл був особливим випадком. Було в ньому щось не те. Щось лихе й злостиве, що час від часу проривалося назовні й поставало в усій красі. Кіт не ризикнула б наражати на це Неда Воткінза.
У відділку Кіт привіталася із сержантом на вході, який кивнув у відповідь. Це трохи послабило напруження, що стискало їй груди, відколи Різник буквально вислизнув від неї крізь пальці. Вона не встигла навіть вихопити палицю з рукава, навіть не завдала найпростішого удару тому, хто вбив чотирьох жінок. Вона знала, що її колеги будуть розчаровані, та ще невідомо, скільки взаємних звинувачень доведеться вислухати. Намагаючись передбачити наслідки, вона настільки захопилася, що мало не налетіла на Ебберлайна, прямуючи до кімнати нарад.
– Обережно, хлопче.
– Вибачте, сер.
Ебберлайн не відреагував на її вибачення, і від цього в неї засмоктало під ложечкою. Вона була впевнена: старший інспектор вважає її відповідальною за те, що сталося. Не можна сказати, що вона винуватила його за це: адже його тепер рвали на шматки три стерв’ятники: комісар Воррен, міністр внутрішніх справ Метьюз і помічник комісара Монро, кожен з яких мав особисту думку щодо розслідування цієї справи. Всі троє належали до типу людей, які тільки й уміли, що скаржитися на інших, не пропонуючи жодної конкретної допомоги. Вона гадала, чи ставлення до неї Ебберлайна передасться підлеглим, а ще чи поділяє Мейкпіс думку його колеги. Від гадки про це їй стало зовсім зле, коли вона ступила до кімнати, пропахлої чоловічим потом і повної людей у шоломах, що зустріли її звинувачувальними поглядами.
– Дуже мило з вашого боку приєднатися до нас, Касвелле, – холодним тоном промовив Мейкпіс, і вона не могла збагнути, чи він у такий спосіб виражає невдоволення, чи просто намагається тримати хід справи у звичному руслі – так він звик вітати констебля, який приходив останнім. – Отже, слухайте. Минулої ночі ми мали два близькі за часом виклики, а тепер маємо ще двох убитих жінок. Усі ви можете собі уявити, якими нас виставляє преса і сприймає загал – особливо зважаючи на всі ці листи, що надсилає так званий Різник.
Почувши про листи, Кіт згадала про той, що й досі лежав непрочитаний у неї в кишені. Вона просто не мала вдосталь часу і можливості усамітнитися, відколи його проштовхнули в щілину для паперів. Її мати після обіду ні на крок від неї не відходила, розпитуючи про роботу і друзів, а потім наполягла на тому, щоби посидіти біля її ліжка, доки Кіт не заснула – не варто було здіймати метушню і збурювати материні підозри ще більше. Кіт і досі підозрювала, що це лист від Мері Джейн, із докорами за те, що вона не зуміла врятувати Ліз і Кеті, не змогла впіймати їхнього вбивцю і не вигадала жодного плану, як зупинити різанину раз і назавжди.
– Після такого провалу – більше жодних перевдягань. Нам наказано зосередитися на зачіпках. Їхня цілковита відсутність, здається, анітрохи не бентежить комісара Воррена і його колег.
Мейкпіс почав роздавати завдання констеблям, що заступили на зміну. Кейт помітила, що вона єдиний офіцер, який не дістав жодного доручення. Коли викликали Воткінза, вона нічого не сказала, лише спостерігала за роздратованим обличчям Мейкпіса. Вона відчувала, що Ебберлайн дивиться на неї, і старанно зберігала безпристрасний вираз. Вона не бачила в кімнаті ні Райта, ні Ейрдейла, і їхні імена не згадувались, а це означало, що вони вже відбули на завдання.
Мейкпіс закінчив і кинув швидкий погляд на Ебберлайна, який похитав головою на знак того, що йому немає чого додати. Разом з іншими він попрямував до виходу, а Кіт залишилася, чекаючи, доки Мейкпіс зверне на неї увагу. Але той повернувся до неї спиною й споглядав стіну, увішану мапами, списками імен, місць і дат, і, що найгірше, фотографіями жінок після смерті.
Це були не звичайні посмертні зображення, а жорстокі чорно-білі репродукції, які в невблаганних подробицях відтворювали все, що зробили з убитими, всі жахливі сліди наруги, викарбувані чимось гострим на тілах жертв.
– Сер?
– Чого тобі? – Мейкпіс не дивився їй у вічі.
– Щодо Неда, сер. Тобто, Воткінза… він хворий. Я бачив його на Коммершіал-стрит, і він пішов додому, сер.
– Ну, і якого дідька ти ні слова не сказав раніше? – гарикнув він, і вона змовкла, доки він не глянув на неї і, впіймавши вираз її обличчя, зрозумів, що вона не могла виявити слабкість товариша-полісмена перед його колегами. Він неохоче кивнув.
– Гаразд. Що-небудь ще? Що-небудь
У ніч подвійного вбивства, коли він знайшов Кіт побитою й закривавленою в Даффілдз-Ярд, Мейкпіс поводився дбайливо. Він виявляв доброту. Тепер же він тримався відчужено й роздратовано. І ця зміна, як припустила Кіт, була зумовлена не так загибеллю Ліз Страйд, як тяжкими наслідками провалу Кіт у вигляді смерті Кеті Еддоуз.
Вона закусила губу, не знаючи, що сказати і що спитати. Мейкпіс пронизав її поглядом, звузивши очі.
– Касвелле, ти ще чогось хочеш?
Вона повільно похитала головою, напружено моргаючи.
– Ні, сер, нічого. Лише одне: мені шкода. Я справді намагався, сер.
– Тоді зроби що-небудь корисне. – Його голос раптом потеплішав, у ньому почулася стримувана м’якість. – Іди й поговори із чоловіками Страйд і Еддоуз, чи кого вони там мали замість чоловіків.
– Хіба їх ще не допитали, сер?
– Так, але цим займався Ейрдейл, тож можеш собі уявити, що із цього вийшло. А тобі, можливо, вдасться витрусити з них що-небудь. Рушай, доки я не передумав і не відправив тебе мити камери.
– Слухаюся, сер. – Це, звісно, клопітка робота, подумала Кіт, але це було не найгірше, що він міг для неї вигадати. До того ж вона допомогла би установити певного роду зв’язок між жінками, окрім їхньої професії.
Його голос зупинив її.
– Касвелле?
– Так, сер?
– Це була не твоя провина. – Слова були сказані неохоче, і все ж він наче радий був позбутися цього тягаря на серці. – Незалежно від того, що відбувається тепер, те, що сталося минулої ночі, було не твоєю провиною. І, якщо чесно, нам дуже пощастило, що ми не втратили й тебе також.
Кіт не відповіла. Їй здалося, що він бреше, але її горло стиснуло від розчулення. Вона не зводила очей зі стіни доказів, вдивляючись в обличчя, рани, усвідомлюючи втрати. Тут було не лише четверо загиблих, чий убивця, на думку Келлі, полював за їхньою силою: Ніколз, Чепмен, Страйд і Еддоуз. Інші – Емма Елізабет Сміт і Марта Тебрам, Енні Міллвуд і Ада Вілсон – з точки зору Кіт, стояли окремо. Їй здалося, що вона бачить спосіб натякнути Мейкпісу на зв’язок між жертвами, не згадуючи слова «відьми». Спосіб змусити його знову сприймати її всерйоз. Вона глибоко вдихнула, не наважуючись порушити їхню крихку мирову угоду.
– Вони різні, сер.
Мейкпіс подивився на неї, здивовано звівши брови.
– Різні?
– Початкові жертві, сер, вони не такі, як останні чотири. Перших чотирьох пограбували й закололи ножем, а не порізали й розшматували. Сміт і Міллвуд ще принаймні деякий час залишались живими. Ада Вілсон жива й досі, і впевнено вказує на того ж гренадера, що підозрюється у вбивстві Тебрам. Ми просто не можемо отримати жодного доказу, бо його дружки і далі забезпечують йому алібі.
Мейкпіс кивнув, заохочуючи її вести далі, і вона зібралася з духом.
– Але останні чотири, сер, вони інакші. Персні Чепмен зникли, але в неї залишилися гроші в гаманці – ми вважаємо, що від її останнього клієнта, але, можливо, то були гроші з ломбарду, куди вона заклала свої прикраси. Хай би хто її вбив, він не взяв її гаманця – що, як він узагалі не дбав ані про персні, ані про гроші, тому що він полював
Мейкпіс сказав:
– Її обличчя було цілковито спотворене, живіт розрізаний, ліва нирка зникла.
Кіт відчула, як підступає нудота, сковтнула її і повернулася до обґрунтування своєї думки.
– Вони не узгоджуються між собою, сер. Ці злочини скоєні різними людьми: перші чотири – двома, може, навіть трьома різними вбивцями з метою пограбування, а жінки загинули, тому що чинили опір. Друга серія вбивств – наших дівчат – скоєна одним-єдиним злочинцем, окремо від інших, з більш дивною й темною метою.