Джоанн Харрис – Жахослов (страница 63)

– Тому що я думаю, ми можемо впіймати його. Здається, я знаю що робити. Не знаю, звідки йому відомо про Люціуса, але, гадаю, ми можемо заманити його і спіймати, Мері Джейн.

– Дозволь, я казатиму прямо: цей чоловік хоче укласти з тобою угоду. Моє життя в обмін на те, що твоєму братові відчутно покращає? І ти не хочеш піти на цю згоду?

– А це спрацює? – з викликом спитала Кіт.

Келлі знизала плечима.

– Може, якщо автор цього письма наділений якоюсь власною силою. Якщо ж ні, то ні.

– Що ж, Мері Джейн, я не вірю, що це допоможе. Я не вірю, що він наділений якоюсь силою, інакше він не намагався б викрасти хоч трохи твоєї. Я не вірю, що він може мені щось запропонувати, а якби й вірила, то не стала б купувати здоров’я Люціуса в такий спосіб – може, я нічого не тямлю в чаклунстві, але я розумію, що це зависока ціна. Якби я володіла всім багатством світу, я витратила б його на те, щоб поставити мого брата на ноги, але я не стану пропонувати одне життя замість іншого. Просто на стану. У мене вже достатньо смертей на совісті, вистачить до скону, – вона потерла долонями обличчя. – А Нед Воткінз помер – ти знала про це?

Судячи з виразу обличчя Келлі, не знала.

– Бідолашний малюк. Що сталося?

– Повісився в сараї, в саду батьківського дому. Він казав, що постійно бачить їх – бачить Темну Енні й Кеті Еддоуз. Казав, що вони не промовляють ані слова, лише стоять біля його ліжка вночі й дивляться на нього.

Келлі зітхнула.

– Іноді вони залишаються поряд. Мертві. Вони слідують за тими, хто їх знайшов – іноді за вбивцею, а іноді просто шукають перше добре серце, яке трапиться їм по смерті. А ти не бачиш Ліззі?

Кіт похитала головою, запитуючи себе, яке ж тоді в неї серце, і нахилилася, аби взяти листа з пальців Келлі.

– Як ти вже наголошувала, я дуже далека від будь-якої магії.

Вона помахала кремовим аркушем.

– Це єдиний відомий мені спосіб допомогти, Мері Джейн, але я потребую твоєї співпраці.

– Хочеш використати мене як наживку, – хихикнула жінка, і Кіт кивнула.

– Так. Вочевидь, ніхто більше на це не підійде.

– А твій інспектор про це знає? Про цього листа?

Кіт похитала головою під пильним поглядом жінки.

Келлі криво всміхнулася.

– Якщо ти розповіси йому про відьом та магію, він вирішить, що ти божевільна. Якщо покажеш йому листа, адресованого міс Кетрін Касвелл, він зрозуміє, що ти не та, за кого себе видаєш. Виникне забагато питань, і ти не зможеш відбрехатися.

– Якщо він дізнається, що я жінка, моє життя стане таким, як було колись. Мені знов доведеться по крихтах збирати гроші, аби прогодувати трьох людей. Я не повернуся до цього безпорадного стану.

– Знайди собі багатого чоловіка, ти досить гарненька.

– Де я можу знайти собі багатого чоловіка? Якщо це так легко, чому ж ти досі цього не зробила?

Атмосфера між жінками зробилася напруженою. Кіт глибоко вдихнула і спробувала промовити без дрижання в голосі:

– Але це я можу зробити. Якщо допоможеш, я зможу виманити його, і тоді він не виживе, обіцяю тобі.

Вони обидві здригнулися від дзвону металу в її голосі і того, що, вони обидві знали, має бути зроблене.

– Він помре за те, що зробив з Поллі, Енні, Елізабет, Кеті. Він помре за те, що збирався зробити з тобою. Якщо його спіймають, він без жодного сумніву піде на шибеницю – але перед тим він розповість кілька таємниць і зруйнує кілька життів. Навіть якщо ніхто не повірить, що ти відьма, Мері Джейн, вони дізнаються, що я жінка, і тоді моєму життю настане кінець.

– Отже, ти теж станеш убивцею, – зауважила Келлі.

Кіт похитала головою, не спростовуючи її правоти, просто не бажаючи про це думати. Вона акуратно згорнула папірець і вклала назад у конверт, наче це було найважливіше, що вона мала зробити в цей момент. Вона встала і кашлянула.

– Я зроблю це, – безпристрасним голосом промовила Келлі. Кіт застигла на місці. Її згода, хоча й вирішувала одну проблему, одразу ж створювала чергу інших.

– Ти впевнена?

– Великий Боже, Кіт Касвелл, ти вистежуєш мене, втягуєш у цю божевільну авантюру, а тепер хочеш знати, чи я впевнена? – Келлі різко засміялася. – Упевнена. Це єдиний шанс, що я знову зможу спокійно ходити вулицями – ну, наскільки взагалі вулиці бувають спокійними для таких, як я.

Кіт мовчки кивнула. А тоді промовила:

– Я дам оголошення в розділі знайомств у газеті, як він і просив. Нам потрібна буде адреса, щоб відправити його…

– Не сюди, заради Бога.

– …в якесь усамітнене місце.

– Я саме знаю одне таке.

Х

До цього дня Кіт лише двічі бувала в цьому магазині. Вперше – у відповідь на повідомлення від містера Віна, за тиждень після батькової смерті. Один із китайських хлопчиків прийшов до будинку пастора, і Луїза, ледь притомна, доки Кіт не покликала її до дверей, закричала на хлопчика, аби той забирався геть. Він утік, впустивши прямокутну білу картку, яку підібрала Кіт і поклала в кишеню. Адреса, виведена на звороті прямим почерком, привела її до Лаймгаузу в магазин, у якому можна було знайти всі можливі трав’яні тонізуючі засоби.

Їй подобався запах, насичена, дурманна суміш усіх сухих інгредієнтів. Тоді, розповідаючи про свій обов’язок перед її родиною, він здався їй неймовірно старим, а під час другого візиту – навіть старішим. У цей другий візит Кіт висловила прохання, у результаті якого тепер мала власне місце у схованці. Тепер же, готуючись прийти сюди втретє, вона особливу увагу приділила зовнішньому вигляду, подбавши про те, щоб її сукня, капор, пелерина й сумочка були скрізь чорні, як нагадування про жалобу – період якої, щоправда, давно сплив – і про борг, який залишився.

Нічого не змінилося, хіба що запах набув нудотно-солодкавого присмаку – вона гадала, чи бува підземне приміщення не використовується як курильня опіуму, а тоді покачала головою. Вона не хотіла цього знати і була зараз не в тій ситуації, щоб когось судити. Світло ледь пробивалося крізь запацьоране лондонським брудом скло, у магазині зовсім не було відвідувачів, і здавалося, ніби жоден предмет не полишав своєї полиці з минулого разу. Але вона знала, що торгівля в китайського аптекаря йде жваво, а репутація в містера Віна була така, що навіть спеціалісти з Гарлі-стрит відправляли своїх пацієнтів сюди по деякі ліки. Якось вона спробувала лікувати Люціуса однією настоянкою старого джентльмена, але запах і смак викликали в нього таку відразу, що брат відмовився ковтати його більше одного разу, і врешті-решт мікстуру довелося вилити.

За прилавком був той, кого вона шукала. Умостившись на високій табуретці, він нагадував манекен або ж ляльку, залишену для охорони. Його кругле обличчя не виявило жодного подиву при її появі, хіба що рот під білими вусами вигнувся в усмішці привітання. Його довгий халат мав цікавий сіро-зелений колір, і вона подумала, як зручно в цьому одязі зливатися з тінями всередині будинку.

– Міс Кетрін, – промовив він. Його голос був текучий, наче олія. Голос молодого чоловіка. – Ще один світський візит, так скоро – мені варто хвилюватися?

Кіт усміхнулася.

– Вітаю, містере Він, – вона не була навіть упевнена, що це його справжнє ім’я, але саме воно прикрашало фасад його крамниці, саме так зверталися до нього жителі Заходу, що відвідували його заклад, і навіть його співгромадяни – принаймні в присутності інших. – Сподіваюся, у вас усе гаразд.

Він кивнув, але нічого не відповів, лише чекав, доки вона озвучить мету свого візиту.

Вона вагалася, але потім заговорила.

– Містере Він, я маю до вас особливе прохання. Мені нелегко про це казати, але я прийшла до вас через те, що нас пов’язує.

Китаєць розсміявся.

– Ви маєте на увазі мій борг, міс Кетрін.

Вона чи то кивнула, чи то знизала плечима у відповідь.

– І що вам від мене потрібно?

– Мені потрібен пістолет, сер.

Кілька довгих секунд він мовчав, розгладжуючи вуса, а тоді зробив нечуване – зійшов зі свого трону і наблизився до неї. Він рухався з нетиповою для старого спритністю, і вона подумала, що коли він буває повільним, то не через вимушеність, а лише тому, що так хоче.

– Це дуже велика послуга, міс Касвелл, – важко сказав китаєць, зупинившись перед нею.

– Ви винні мені велику послугу, містере Він. Так ви казали, – промовила вона так само важко, дивлячись йому в очі.

– Що дає вам підстави вважати, що я буду зацікавлений допомагати вам у настільки незаконній справі?

– Та сама причина, з якої ви надіслали до мене хлопчика повідомити про мертву жінку.

Він розтулив рота, збираючись заперечити, але вона продовжила:

– Дуже мало трапляється таких подій, сер, про які ви б не знали – мені відомо, що ваші гінці збирають інформацію, як інші діти ягоди. І я знаю: це для того, щоб захистити ваших людей – хто попереджений, той озброєний. Тож повірте моїм словам, що це необхідно, аби захистити моїх людей – усіх людей – від небезпеки. Я знаю, ви мене зрозумієте і схочете допомогти.

Він прискіпливо вдивлявся в неї і нарешті сказав:

– Однозарядний чи багатозарядний?

Вона кліпнула.

– Багатозарядний підійшов би найкраще.