Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 90)

— З ким на Чапмен-Фарм ти мав найближчі стосунки?

— Ні з ким.

— Бо в блукальця немає друзів?

Можливо, не маючи іншого способу відреагувати на цей м’який сарказм, Рейні витягнув праву руку з-під пахви й почав длубатися в носі. Оглянувши пальці і скинувши добуте під час операції на підлогу, він знову сховав руку під пахву і зиркнув на Страйка.

— З Дурком я дружив.

— Я чув, що в нього теж не склалося зі свинями. Випадково випустив їх і був за це побитий.

— Не пам’ятаю такого.

— Справді? Його мали відшмагати, але двоє дівчат сховали батіг, і натомість вірянам було наказано побити його.

— Не пам’ятаю такого, — повторив Рейні.

— Згідно з моєю інформацією, побиття було таким сильним, що у Дрейпера міг бути травмований мозок.

Рейні пожував щоку, а тоді повторив:

— Ти там, бляха, не був.

— Саме так, — відповів Страйк, — і тому я питаю у тебе, що там сталося.

— Дурко й до побиття був не дуже, — мовив Рейні і, ніби пожалкувавши про ці слова, щойно вони в нього вирвалися, з притиском додав: — Ти на мене Дрейпера не повісиш. Його там купа людей дубасила і руками, і ногами. Шо тобі взагалі треба?

— Отже, на Чапмен-Фарм ти товаришував тільки з Дрейпером? — проігнорував це питання Страйк.

— Тільки, — відповів Рейні.

— Ти знав Шері Ґіттінз?

— Трохи.

Страйк відзначив занепокоєний тон Рейні.

— А ти не знаєш, куди вона подалася, коли пішла з Чапмен-Фарм?

— По нулях.

— А як щодо Абіґейл Вейс, її ти знав?

— Трохи, — так само занепокоєно відповів Рейні.

— А Кевіна Пірбрайта?

— Ні.

— Він був дитиною, коли ти жив на фермі.

— Я біля дітей не терся.

— Кевін Пірбрайт часом не зв’язувався з тобою останнім часом?

— Ні.

— Точно?

— Та точно, бляха, точно. Я пам’ятаю, хто зі мною зв’язувався, а хто ні.

— Він писав книгу про УГЦ. Я собі гадав, що він мав би спробувати тебе знайти. Він тебе пам’ятав.

— І шо? Він мене не знайшов.

— Минулого серпня Пірбрайта застрелили у власній квартирі.

— А я минулого серпня вже тут сидів. Як би я, бляха, його застрелив?

— До цього були два місяці, коли Кевін був живий і писав книгу, а ти ще був на волі.

— І шо? — знову спитав Рейні, люто моргнувши.

— Убивця Кевіна забрав його ноутбук.

— Я кому кажу, шо я був тут, коли його застрелили, — як би я, бляха, украв довбаний ноутбук?

— Я не стверджую, що ти його украв. Я намагаюся донести, що людина, яка це зробила, знає, говорив ти з Пірбрайтом чи ні. Дізнатися в людини пароль, коли наставляєш на неї пістолет, неважко.

— А хрін знає, про шо ти, — заявив Рейні. — Я з ним не розмовляв.

Але на верхній губі в нього виступив піт.

— Ти можеш припустити, що Вейси для захисту церкви підуть на вбивство?

— Ні, — автоматично відповів Рейні. А тоді: — Не знаю. З хріна б я знав?

Страйк перегорнув сторінку в записнику.

— Коли ти жив на Чапмен-Фарм, ти там бачив зброю?

— Ні.

— Точно?

— Та, бляха, точно, точно.

— І сам туди зброю не приносив?

— Та, бляха, ні. А хто каже, шо приносив?

— Чи забивали на фермі худобу?

— Шо?

— Чи скручували члени церкви шиї курям? Чи забивали свиней?

— Курям так, — відповів Рейні. — Свиней ні. Свиней відправляли на бійню.

— Ти не бачив, щоб хтось убив тварину сокирою?

— Ні.

— Ти не ховав сокиру в дереві?

— Шо ти хочеш на мене повісити? — загарчав Рейні з уже неприхованою агресією. — Шо тобі треба?

— Я намагаюся з’ясувати, який чином у дерево потрапила сокира.

— Я, бляха, не знаю. З хріна б я знав? Всіх собак на мене вішаєш? То зброя, то якісь довбані сокири? Я нікого не вбивав на Чапмен-Фарм, якшо ти, бляха…

Краєм ока Страйк побачив, як чорношкірий здоровань, що наглядав за Рейні, ворухнувся на своєму стільці. Рейні ніби відчув його увагу, бо замовк, але контролювати своє збудження вже не міг — совався на місці, нестримно моргав.

— Ти щось засмутився, — зауважив Страйк, спостерігаючи за ним.

— Засмутився, бляха? — загарчав Рейні. — Ти припхався і кажеш, шо я, бляха, вбив…

— Я нічого не казав про вбивство. Тільки про забій скотини.