Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 89)

Рейні облизав зуби, не розтуляючи губ, повільно моргнув і відповів:

— Їх не люблю. Бздять дуже.

— Я думав, свині чисті тварини.

— Неправильно ти думав.

— А тобі часто сняться кошмари про щось, якщо воно погано пахне?

— Я просто не люблю свиней.

— І це не тому, що «свиня вчиняє захланно»?

— Шо? — спитав Рейні.

— Я чув, що свиня має особливе значення в «Ї Цзін».

— А шо то?

— Книжка, з якої ти взяв оту гексаграму на лівій руці. Можна подивитися?

Рейні неохоче підкорився, вийнявши долоню з-під пахви і простягнувши Страйкові.

— Котра це гексаграма? — спитав Страйк.

Рейні, здавалося, не мав охоти відповідати, та зрештою сказав:

— П’ятдесят шоста.

— І що вона означає?

Рейні двічі моргнув, а тоді буркнув:

— Блукальця.

— Чому саме його?

— «Той, хто не має друзів — це блукалець». Я ше малий був, як це набивав, — додав він і знову сховав руку під пахву.

— Тобто вони прищепили тобі свою віру?

Рейні промовчав.

— Маєш якусь думку про релігію УГЦ?

Рейні знову глянув на здорованя за сусіднім столом, який, замість розмовляти зі своїм відвідувачем, загрозливо дивився на нього. Роздратовано стенувши широкими плечима, Рейні неохоче відповів:

— Я всяке бачив.

— Наприклад?

— Всякі штуки, шо вони можуть.

— «Вони» — це хто?

— Вони. Отой Джонатан і ця… вона ше жива? — спитав Рейні. — Мадзу?

— А чому вона мала померти?

Рейні не відповів.

— То що за штуки ти бачив у виконанні Вейсів?

— Та… речі зникали. Духи всякі…

— Духи?

— Я бачив, як вона викликала духа.

— І на що цей дух був схожий? — спитав Страйк.

— На привида, — відповів Рейні, обличчям ніби кидаючи Страйку виклик — мовляв, тільки засмійся мені. — У храмі. Я сам бачив. Такий… прозорий.

Рейні знову повільно моргнув, а тоді спитав:

— А шо, ти з кимсь говорив, хто теж там був?

— Ти вважаєш, що той привид був справжній? — проігнорував його питання Страйк.

— Не знаю… мабуть шо так, — відповів Рейні. — Ти, бляха, того не бачив, — додав він із тінню гніву, а тоді глянув на охоронця за Страйком і додав із силуваною стриманістю, — хоч, може, то і фокус. Не знаю.

— Я чув, що за наказом Мадзу ти відшмагав себе по обличчю, — сказав Страйк, уважно дивлячись на Рейні, і справді, обличчя ув’язненого здригнулося. — За що?

— Вдарив типа на ім’я Ґрейвз.

— Александр Ґрейвз?

Рейні ще сильніш нашорошився, знову зрозумівши, як добре Страйк підготувався.

— Так.

— Чому ти його вдарив?

— Бо чмошник.

— Тобто?

— Задовбав. Весь час ніс якусь довбану пургу. І до мене ліз. Я задовбався це витримувати і, коротше, насував йому. Але там не можна було битися. Братська любов, — пояснив Рейні, — і все таке.

— Ти мені не схожий на людину, яка погодиться шмагати себе по обличчю.

Рейні промовчав.

— Отой шрам у тебе на обличчі — це від батога?

І знову Рейні не відповів.

— Чим вона тобі погрожувала, що ти погодився на це? — спитав Страйк. — Поліцією? Мадзу Вейс знала, що за тобою кримінал?

І знову ясні блакитні очі з густими віяли повільно моргнули, а тоді Рейні нарешті відповів:

— Так.

— Звідки?

— Там треба було типу сповідуватися. Перед усіма.

— І ти їм розповів, що тебе переслідує поліція?

— Сказав, шо в мене проблеми. Воно… затягувало, — сказав Рейні. Тигр на горлі знову пішов зморшками. — Це не можна зрозуміти, якшо не був там. З ким ти ше говорив, шо там жили?

— З кількома людьми, — відповів Страйк.

— З ким саме?

— А чому ти питаєш?

— Та просто.