Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 69)

— Даруйте, я…

— Ми нікому не бажаємо пекла, — наполягав молодик. — Ч лени УГЦ не прагнуть посилювати лави прибічників Ворога.

— Ні, ні, звісно ні, — кивала зовсім червона Вів’єн. — Я дуже перепрошую. Мені треба в туалет…

Менш ніж за хвилину до їдальні, де ставало чимдалі більше людей, увійшла насуплена голомоза жінка, яка приїхала з іншого центру УГЦ. Роззирнувшись, вона рушила до порожнього місця Вів’єн. Робін здалося, що Кайл хотів був сказати, що тут зайнято, але передумав і стулив рота.

— Привіт, — мовив завше говіркий Амандіп і простягнув руку жінці в окулярах. — Амандіп Сінґх.

— Емілі Пірбрайт, — буркнула та, потискаючи його руку.

— Пірбрайт? Ого… ти сестра Бекки? — спитав Амандіп.

Робін розуміла його подив, бо дві молоді жінки були геть не схожі між собою. Доглянуте, гладеньке волосся Бекки різко контрастувало з майже лисою головою Емілі, а вічно похмурий вираз обличчя останньої не мав нічого спільного з незмінним ентузіазмом, написаним на обличчі Бекки.

— Ми тут не вживаємо слово «сестра», — відповіла Емілі. — Ти ще не зрозумів?

— Ой, так, вибач, — знітився Амандіп.

— Ми з Беккою були одна одній живими речами, якщо ти про це, — холодно сказала Емілі.

Група давніших членів церкви, які шепотілися, коли прийшла Робін, ледь помітно відвернулися від Емілі. Було очевидно, що вона перебуває в немилості, від чого цікавість Робін до неї подвоїлася. На щастя для неї, невиправна комунікабельність Амандіпа швидко повернулася.

— Тобто ти виросла на фермі? — спитав він в Емілі.

— Так, — відповіла Емілі.

— А Бекка старша чи?..

— Старша.

Робін здалося, що Емілі помічає остракізм з боку групи поруч.

— А ось, дивіться, ще одна моя жива річ, — сказала вона.

Робін, Амандіп та Кайл глянули туди, куди показала Емілі, і побачили Луїзу зі звичною каструлею на коліщатах. Вона розкладала їжу на тарілки за сусіднім столом. Луїза підняла очі, зустрілася поглядом з Емілі й незворушно повернулася до роботи.

— Тобто вона ваша…

Амандіп вчасно схаменувся.

За кілька хвилин Луїза дійшла до їхнього столу. Емілі дочекалася, коли Луїза з локшиною дійде до неї, а тоді гучно сказала:

— Але молодшим за мене та Бекку був Кевін.

У Луїзи затремтіла рука, і гаряча локшина льопнула з тарілки Емілі їй на коліна.

— Ой!

Луїза з кам’яним обличчям рушила далі.

Насуплена Емілі зібрала локшину з колін, поклала назад на тарілку, тоді вибрала з овочевої суміші (Робін вирішила, що то консервовані помідори) нечисленні свіжі шматочки, відсунула вбік і почала їсти решту.

— Ти не любиш моркву? — спитала Робін. На Чапмен-Фарм так убого годували, що всі завжди доїдали до кінця.

— А тобі яке діло? — огризнулася Емілі.

Доїдала Робін мовчки.

40

…найсвятіше людське почуття — шанобливість до предків.

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

У четвер Страйк пустився у довгу мандрівку до Сент-Моса потягом та поромом. Дядько так здивувався і зрадів, побачивши його, що Страйк зрозумів: Тед забув про його приїзд, хоча вранці він дзвонив і попереджав, що буде.

Будинок, яким колись управляла акуратистка Джоан, стояв запилюжений, але Страйк із приємністю виявив, що в холодильнику повно їжі. Він здогадався, що за Тедом приглядають сусіди, дивляться, щоб він не був голодний, навідують. Від цього Страйкові стало ще прикріше, що він так мало підтримує Теда, який плутався у розмові й повторювався.

Ранкові відвідини лікаря нітрохи не розвіяли його побоювання.

— Він спитав у Теда, який сьогодні день, і той не знав, — розповів Страйк Люсі, набравши її після обіду. Він лишив Теда з горням чаю у вітальні, а сам вийшов на заднє подвір’я, сказавши, що хоче покурити, і тепер крокував туди-сюди маленьким газоном.

— Але ж це ще не дуже серйозно, правда? — озвалася Люсі.

— Тоді він продиктував Тедові адресу й попросив повторити. Тед повторив. Лікар попередив, що спитає ще раз за кілька хвилин, але тоді Тед уже не зміг повторити.

— О ні, — вимовила Люсі.

— Він спитав, чи Тед пам’ятає якісь останні новини, і той без проблем сказав «брекзит». Тоді лікар попросив його вписати цифри на порожній циферблат. Тед упорався. Тоді лікар попросив намалювати стрілки, щоб показувати десять хвилин на одинадцяту, і Тед розгубився. Не зміг намалювати.

— Ох, чорт, — сказала невтішна Люсі. — То який діагноз?

— Деменція, — відповів Страйк.

— Тед засмутився?

— Важко сказати. Мені здається, він розумів, що щось негаразд. Вчора він скаржився, що все забуває і непокоїться через це.

— Ломако, що нам робити?

— Не знаю, — відповів Страйк. — Я не впевнений, чи він здатен не забути вимкнути плиту. Годину тому він відкрив кран, відійшов і забув про нього. Можливо, час знайти йому притулок для літніх людей.

— Він не погодиться на це.

— Знаю, — відповів Страйк і зупинився, піднявши очі на смужку моря, яку було видно з заднього подвір’я будинку Теда. Там із його старого човна розвіяли попіл Джоан, і підсвідомо Страйк шукав поради в океану, що виблискував удалині. — Але я не уявляю, як він житиме сам, якщо ситуація погіршиться. Сходи стрімкі, а він не дуже впевнено тримається на ногах.

Розмова завершилася, але вони так і не вирішили нічого путнього щодо майбутнього Теда. Страйк повернувся до будинку і побачив, що дядько міцно спить у кріслі. Тож він пішов до кухні, щоб там розібрати пошту на ноутбуці, який привіз із Лондона.

Першим у вхідних було повідомлення від Мідж. Вона додала відскановану копію листа, який Робін напередодні передала через пластиковий камінь.

У першому абзаці йшлося про повернення на ферму невдоволеної Емілі Пірбрайт, з якої Робін ще вдалося витягнути жодної інформації. У другому — про підвальну сесію, де новонавернених змусили написати листи рідним. На завершення Робін просила:

… тож не могли 6 ви написати листа буцімто від Терези у відповідь на моє повідомлення, про вступ до церкви? Нехай висловить занепокоєння, вони тут очікують саме цього.

До інших новин: хтось у садибі хворіє. Людина на Ім'я Джейкоб. Бачила, як туди біг стривожений доктор Джов. Більше подробиць поки не маю, з'ясовую.

Сьогодні вдень у нас було перше Одкровення. Ми сиділи колом, у храмі. Минулого разу під час такого розповідали, як сильно ми постраждали від зовнішнього світу. Цього разу було інакше. Людей виганяли на центр, садовили на стілець і змушували розповідати, чого вони соромляться. Після цього всі цькували їх і кричали, поки ті не заплачуть. Мене цього разу не викликали, — мабуть, викличуть наступного. Сеансом Одкровень керувала Мадзу і явно отримувала задоволення.

Щодо Вілла Еденсора нічого нового. Іноді бачу його здалеку, але досі не розмовляла. Лін поки тут. Говорили, що її мають відправити до Бірмінґему, — не пам'ятаю, чи я про це писала.

Мабуть, на цьому й усе. Я так втомилася. Сподіваюся, у вас усіх все добре.

Цьом,

Страйк перечитав листа двічі, звернувши уваги на фразу «я так втомилася» у кінці. Він визнав, що Робін гарно і швидко придумала, як приховати місцезнаходження вигаданих родичів, але теж уважав, що дарма не підготував якусь годящу адресу наперед. Також Страйку стало цікаво, чи була цього разу записка для Мерфі, але не придумав, як спитати і не навести на себе підозру з боку Пат та найманих детективів. Натомість він відповів Мідж і попросив її написати лист від імені Терези, бо побоювався, що його власний почерк надто очевидно чоловічий.

Тед хропів собі у вітальні, і Страйк відкрив другого листа, — цього разу від Дева Шаха.

Присвятивши кілька годин напередодні онлайн-пошукам Шері Ґіттінз під її первісним іменем — Карін Мейкпіс — Страйк знайшов її свідоцтво про народження, а також свідоцтва про смерть батька (їй на той час було п’ять років) і кузини з Далвіча, в якої вона мешкала, коли втекла з Чапмен-Фарм. Однак мати Шері, Морін Аґнес Мейкпіс, у дівоцтві Ґіттінз, була жива та мешкала у Пенджі. Страйк попросив Шаха навідатися до неї.

Вранці був на Айвчерч-Клоз, — написав Шах. — І Морін Мейкпіс, і її квартира — суцільна руїна. Вона на вигляд і за розмовою пиячка, дуже агресивна. Коли я підійшов, мене покликав сусід. Сподівався, що я від муніципалітету, бо в них точиться конфлікт через сміття, шум тощо. Морін сказала, що не контактувала з донькою, відколи та у 15 років утекла з дому.

Страйк звик, що зачіпки отак обриваються, але все одно був розчарований.

Він зробив собі чашечку чаю, утримався від спокуси поласувати шоколадним печивом і засів перед екраном ноутбука, а Тед у сусідній кімнаті гучно хропів.

Що невловимішою була Карін чи Шері, то більше вона цікавила Страйка. Він почав гуглити різні комбінації та варіації імен, якими називала себе ця дівчина. І тільки в газетному архіві Британської бібліотеки він нарешті знайшов дещо про Черрі Мейкпіс: це була стаття в «Манчестер івнінґ ньюз» за 1999 рік.