Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 6)
— Як Літтлджон себе показав учора? — спитав Страйк.
— Добре, — відповіла Робін, — але я вперше бачу таку мовчазну людину.
— Приємна переміна після Морріса й Натлі, правда?
— Так, — невпевнено погодилася Робін, — але трохи дивно три години сидіти з людиною в машині і мовчати. Навіть якщо до нього заговорити, у відповідь хіба щось буркне.
Минулого місяця Страйк знайшов детективному агентству нового найманого працівника. Клайв Літтлджон був трохи старший за нього, теж служив у відділі спеціальних розслідувань і тільки недавно пішов з армії. Він був високий і широкий, зі щільними повіками й вічно утомленим поглядом, з помережаним сивиною темним волоссям, яке стриг по-армійськи коротко. На співбесіді він пояснив, що дружина хотіла більш стабільного життя для їхніх дітей-підлітків після всіх переїздів і відсутностей на службі. Протягом минулих чотирьох тижнів Літтлджон показав себе сумлінним і надійним, але Страйк не міг не зауважити, що він аж надміру неговіркий і ніколи не усміхається.
— Він не подобається Пат, — додала Робін.
Пат, офісна менеджерка агенції, мала безкомпромісно чорне волосся, звичку диміти мов той паротяг і п’ятдесят вісім років, хоч на вигляд — всі шістдесят вісім.
— Пат та ще знавчиня характерів, — сказав на це Страйк.
Він відзначив, як тепло Пат говорить до Раяна Мерфі щоразу, коли поліціянт заходить по Робін, і зовсім цьому не зрадів. Чомусь йому здавалося, що всі в агенції мають ставитися до Мерфі так само вороже, як він.
— Схоже, Паттерсон дуже напартолив зі справою Еденсора, — мовила Робін.
— Так, — погодився Страйк, не приховуючи задоволення, бо вони з Мітчем Паттерсоном, головою конкуруючої детективної агенції, одне одного не терпіли. — Вони там геть халатні. Я почитав про цю церкву, коли отримав листа Еденсора, і хочу сказати, що недооцінювати їх — велика помилка. Якщо ми візьмемося за цю справу, може знадобитися серйозне прикриття. Я не зможу цим займатися, — нога видає. Мабуть, поставлю на це Мідж. Вона не одружена.
— Я теж, — швидко нагадала Робін.
— Бути Венецією Голл чи Джессікою Робіне там не вийде, — відповів Страйк, маючи на увазі попередні амплуа Робін на інших справах. — Прикидатися тільки в робочий час буде замало. Можливо, ти взагалі не зможеш контактувати із зовнішнім світом.
— І що? — спитала Робін. — Я впораюся і з цим.
Вона запідозрила, що це якесь випробування.
— Ну, — буркнув на це Страйк, який почув саме те, що хотів, — ми за цю справу поки не взялися. Як візьмемося, то й вирішуватимемо, хто підійде найкраще.
У цю мить на кухню повернувся Раян Мерфі. Робін автоматично відступила від Страйка, до якого стояла дуже близько, щоб говорити тихіше.
— Що тут у вас, змова? — усміхнувся Мерфі, але позирав насторожено.
— Жодних змов, — відповіла Робін. — Робочі моменти.
Прийшла Ільза, чий нарешті ситий син мирно спав у мами на руках.
— Торт! — гукнув Нік. — Хрещені, бабусі, дідусі, прошу до фотографування!
Робін рушила в центр групи, а з шатра до кухні надходили нові гості. На мить до неї повернулася напруга минулого шлюбу: їй не сподобалася ні питання Мерфі, ні спроба Страйка натиснути на неї, щоб дізнатися, чи вона так само віддана роботі, як безпарна Мідж.
— Потримай Бенджі, — попросила Ільза, коли Робін підійшла до неї. — Тоді я зможу сховатися за тобою і здаватимуся стрункішою.
— Не кажи дурниць, ти маєш чудовий вигляд, — пошепки відповіла Робін, але взяла сплячого похресника на руки і розвернулася до камери, яку тримав червонолиций Ільзин дядько. Навколо стола з хрестильним тортом здійнялася веремія, всі попіднімали мобільні. П’яненька Ільзина мама боляче наступила Робін на ногу, а вибачилася натомість перед Страйком. Немовля на руках виявилося на диво важким.
— Скажіть «си-и-и-р»! — заревів Ільзин батько.
— Тобі личить! — гукнув Мерфі до Робін, піднімаючи келих.
Краєм ока Робін побачила рожевий спалах: Біжу Воткінс пробралася до Страйка під інший бік. Кілька разів клацнула камера, немовля у Робін на руках заворушилося, але не прокинулося, й урочисту мить було зафіксовано для нащадків: горда бабуся п’яненько всміхається, Ільза стривожена, Нік через відблиск на окулярах скидається на карикатурного лиходія, а двоє хрещених, яких зіштовхнули разом під блакитним цукровим ведмедиком, усміхаються дещо силувано, бо Страйка обурив виданий Мерфі «комплімент», а Робін побачила, як тулиться до її партнера Біжу, яка вирішила за всяку ціну потрапити на фото.
3
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Того вечора Страйк повернувся до квартири на горищі на Денмарк-стріт із відчуттям здуття, яке завжди виникало в нього від шампанського, і в дещо пригніченому настрої. За нормальних обставин він прихопив би якусь вуличну їжу, але після тритижневого перебування в шпиталі минулого року отримав суворі настанови щодо схуднення, фізіотерапії і відмови від паління. Страйк вперше виконував рекомендації лікарів, відколи йому відірвало ногу в Афганістані. Без жодного ентузіазму він поклав свіжі овочі до пароварки, дістав із морозилки філе лосося і відміряв порцію цільнозернового рису, щосили стараючись не думати про Робін Еллакотт, але добився тільки розуміння того, як важко про неї не думати. Так, він вийшов із лікарні з багатьма добрими намірами, але також і обтяжений непростою проблемою, яку здоровіший спосіб життя ніяк не вирішував: ця проблема насправді виникла значно раніше, ніж він ладен був засвідчити, але тільки коли він лежав у лікарняній палаті, а Робін пішла на побачення з Мерфі, Страйк нарешті визнав її існування.
Ось уже кілька років він доводив собі, що роман із партнеркою за детективною агенцією не вартий того, щоб ризикувати найважливішою дружбою в його житті чи бізнесом, який вони побудували разом. Жити закоренілим одинаком у квартирі на горищі над офісом було непросто і доводилося терпіти певні обмеження, але Страйк вважав це справедливою платою за незалежність і душевний спокій після нескінченних штормів і сердечного болю, якими повнилися його довгі та нестабільні стосунки з Шарлоттою.
Однак шок, який він пережив, коли виявилося, що Робін іде на побачення з Раяном Мерфі, змусив Страйка визнати, що потяг, який він відчував до неї, відколи Робін вперше зняла пальто в цьому офісі, поволі й мимохіть переріс у дещо інше, дещо, що він нарешті мусив назвати на ім’я. Кохання прийшло у формі, якої він не впізнав, і саме тому він розпізнав небезпеку надто пізно і не зміг її уникнути.
Уперше після зустрічі з Робін Страйк не мав бажання починати якісь окремі сексуальні стосунки, щоб менше думати про незручні почуття до партнерки і сублімувати їх деінде. Останні пошуки розради в романі з іншою жінкою, нехай і красунею, закінчилися діркою від підбора в нозі та похмурим відчуттям беззмістовності. Страйк досі не був певен, що у випадку, якщо Робін закінчить стосунки з Мерфі — хоч і дуже сподівався на це — він наважиться на відверту розмову, якій раніше опирався до останнього, про його справжні почуття. Перестороги щодо можливого роману нікуди не зникали. З іншого боку («Тобі личить!» — заявив той придурок, побачивши Робін із дитиною на руках), він боявся, що ділове партнерство може розпастися хоч коли, якщо Робін вирішить, що шлюб та діти приваблюють її більше, ніж кар’єра у детективній справі. Тож Корморан Страйк — стрункіший, спортивніший, зі здоровішими легенями — так і стояв сам-один на своєму горищі, сердито колупав броколі дерев’яною лопаткою і старався не думати про Робін Еллакотт.
Дуже до речі задзвонив мобільний. Знявши лосося, рис та овочі з вогню, Страйк відповів:
— Шо як, Куше? — спитав знайомий голос.
— Шпенику, — озвався Страйк. — Як справи?
Дзвонив його давній друг, хоча Страйкові довелося б постаратися, щоб згадати його справжнє ім я. Леда, мати Страйка, підібрала пораненого шістнадцятирічного Шпеника — який жив без матері та виріс у невиправного злодія — на вулиці та привела до них у сквот. В результаті Шпеник перетворився для Страйка на такого собі зведеного брата і був, мабуть, єдиною людиною, яка не знаходила жодних вад у невиліковно легковажній шукачці нових пригод Леді.
— Треба поміч, — відповів Шпеник.
— Кажи, — мовив Страйк.
— Тіпочка одного шукаю.
— Нащо? — спитав Страйк.
— Не для того, про шо ти подумав, — попередив Шпеник. — Я йому нічого такого не зроблю.
— Добре, — відповів Страйк і затягнувся електронкою своїм нинішнім джерелом нікотину. — І що то за один?
— Батя Енджел.
— Чий-чий батя?
— Енджел, — повторив Шпеник. — Падчерки моєї.
— О, — здивувався Страйк. — Ти одружився?
— Нє, — нетерпляче відповів Шпеник, — але ж із її мамкою живу, нє?
— А в чому справа? Аліменти?
— Нє, — відповів Шпеник. — В Енджел лейкемію знайшли.
— Чорт, — аж здригнувся Страйк. — Який жах.
— Ну, і вона хоче побачити свого справжнього татка, а його хрін зна’ де носить. Та ще гадюка, — додав Шпеник, — але не з моїх.
Страйк зрозумів, про що мова: Шпеник мав розлогу мережу знайомств у злочинних колах Лондона і професійного кримінальника легко знайшов би сам.
— Гаразд, давай ім’я і дату народження, — відповів Страйк, тягнучись по ручку і записник. Шпеник продиктував, тоді спитав:
— Скільки?
— Якось розрахуємося, — відповів Страйк.