Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 46)
Цей наказ заскочив присутніх зненацька, але всі скорилися й інстинктивно заплющили очі.
— Благословенне Божество, — заспівала Мадзу, — дякуємо тобі за колодязь радості, який ти помістило всередині кожного нас, що його світ матеріалізму намагається висушити. Пізнаючи свою силу, ми славимо твою силу, яка завжди лежатиме за межами нашого сприйняття. Всі ми спершу дух і лиш потім плоть, всі ми маємо в собі крихту сили, яка оживлює Всесвіт. Дякуємо тобі за сьогоднішній урок і за мить радості. А тепер встаньте, — наказала Мадзу.
Робін підвелася разом з усіма. Мадзу зійшла зі сцени, помаранчевий шлейф тягнувся за нею чорними мармуровими сходами. Вона повела усіх до зачинених дверей храму. Наблизившись, вона вказала на клямки блідим пальцем. Ті заворушилися, і двері повільно відчинилися. Робін очікувала побачити, що це зробив хтось з іншого боку дверей, але за ними нікого не було.
27
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Ти це бачила? — видихнула Пенні на вухо Робін, коли вони спускалися сходами. — Вона відчинила двері, навіть не торкнувшись їх!
— Так! — із ретельною збентеженістю відповіла Робін. — Що це було?
Сама вона була певна, що двері відчинилися завдяки якомусь трюку, якомусь прихованому механізму, але видовище вийшло на диво переконливе.
Попереду, на подвір’ї, сама-одна чекала Бекка Пірбрайт. Озирнувшись, Робін побачила, що Мадзу повернулася до храму.
— Як минула радісна медитація? — спитала Бекка.
Їй відповів невеличкий хор із фраз «так круто» і «неймовірно».
— Перш ніж підемо вечеряти… — («Слава Богу!» — подумала Робін.) —…я хочу сказати кілька слів про ще одну духовну практику УГЦ. Це, — мовила Бекка, показуючи на статую посеред фонтана, — Утоплена пророчиця, яка за житті називалася Дайю Вейс. Я мала честь знати її та засвідчити її неймовірні духовні звитяги.
Кожен із наших пророків за життя був прикладом одного з принципів нашої церкви. Утоплена пророчиця учить нас, по-перше, тому, що смерть може прийти по будь-кого будь-якої миті, тож слід постійно перебувати в духовній готовності вступити до світу духів. По-друге, її самопожертва показує нам, як важливо коритися Благословенному Божеству. По-третє, вона доводить реальність життя після смерті, оскільки продовжує переміщуватися між земним та духовним вимірами. Щоразу, коли ми проходимо повз її фонтан, то опускаємося на коліна, проводимо помазання її водами та визнаємо її вчення такими словами: «Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй». Це не означає, що ми вважаємо Дайю богинею. Вона є лише втіленням чистого духу та горішнього царства. Я запрошую вас стати на коліна біля фонтану та здійснити помазання перед вечерею.
Всі були такі втомлені та голодні, що ніхто не відмовився.
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй, — пробурмотіла Робін.
— Добре, групо Вогню, ідіть за мною! — усміхнулася Бекка, коли всі вклонилися Утопленій пророчиці, і повела їх до обідньої зали. Робін відчувала мокру пляму в себе на чолі, коли її торкався холодний вітер.
Група Вогню ввійшла до їдальні останньою. На погляд Робін, за столами вже сиділо близько сотні людей, хоча дітей ніде не було видно. Вочевидь, їх нагодували раніше. Вільні місця виднілися тут і там, тож членам групи довелося розділитися і сісти де вийде. Робін пошукала очима Вілла Еденсора і нарешті помітила його за столом, де вільних місць не було, тож натомість сіла між двома незнайомцями.
— Проходиш Тиждень Служіння? — спитав усміхнений молодик із хвилястим білявим волоссям.
— Так, — відповіла Робін.
— Я дякую за твоє служіння, — негайно озвався він, склавши руки і злегка вклонившись.
— Я
— Відповідь така: «А я за твоє».
— З поклоном? — уточнила Робін, і він знову засміявся.
— З поклоном.
Робін склала долоні, вклонилася і сказала:
— А я за твоє.
Вони більше нічого не встигли сказати, бо з прихованих колонок полинула музика — «Heroes» Девіда Бові. З веселим гуком білявий молодик схопився на ноги, і те саме зробили майже все присутні. Під радісні крики до їдальні ввійшли, тримаючись за руки, Джонатан та Мадзу Вейси. Робін помітила Маріон Гакслі, вдову власника похоронного бюро, яка притиснула долоні до обличчя, ніби побачила рок-зірку. Джонатан махав радісним вірянам, а Мадзу милостиво всміхалася, її довгий шлейф тягнувся кам’яною підлогою. Багато хто кричав: «Тато Джей!» Подружжя піднялося за високий стіл, де вже сиділи Тайо Вейс та Бекка Пірбрайт. Роззирнувшись, Робін побачила, що Дзян сидить перед порожньою бляшаною мискою серед рядових вірян. Схожість вузьких темних очей Мадзу та Дзяна змусила Робін повірити, що він як мінімум зведений брат Тайо. Тим часом у Дзяна знову почалася сіпавка, і знову він сховав її, швидко затулившись долонею.
Мадзу сіла за стіл, але Джонатан став перед ним і підняв руки, запрошуючи вірян теж сідати. Робін знову вразила його врода і цілковита несхожість на людину, яка вже розміняла сьомий десяток.
— Дякую, — промовив він зі звичною ніяковою усмішкою в бездротовий мікрофон, завдяки якому його голос лунав з невидимих колонок. — Дякую… так чудово повернутися додому.
Вілл Еденсор, якого завдяки високому зросту було видно здалеку, усміхався та радісно гукав разом з усіма присутніми, і на мить, згадавши про смерть його мами, Робін погодилася з Джеймсом Еденсором, який назвав брата дурником.
— Підживімо наші матеріальні тіла, а тоді поговоримо! — сказав Джонатан.
Знову аплодисменти та радісні вигуки. Джонатан зайняв своє місце між Мадзу та Беккою Пірбрайт.
З бічних дверей вийшли працівники кухні й викотили великі металеві чани, з яких почали насипати їжу в бляшані миски. Робін помітила, що четвірка за високим столом отримала порцелянові тарелі з уже накладеними стравами.
Коли настала її черга, Робін у миску ляпнули трохи коричневого слизу, в якому плавало щось схоже на переварені овочі, а тоді ополоник локшини. В овочах було забагато куркуми, а локшина була переварена й липка. Робін їла якомога повільніше, намагаючись обдурити шлунок і повірити, що організм отримує більше калорій, ніж насправді, бо розуміла, що харчова цінність цих страв дуже низька.
Молоді сусіди Робін не замовкали, питаючи, як її звати, звідки вона і чому зацікавилася церквою. Скоро вона дізналася, що білявий молодик учився в Університету Східної Англії, де Тато Джей провів своє зібрання. Другий, стрижений дуже коротко, був завербований в одному з відкритих церквою центрів для наркозалежних.
— Ти вже щось бачила? — питав він у Робін.
— Ти питаєш про тур фермою?
— Ні, — відповів той, — про… ну, чистий дух.
— А, — підіграла Робін. — Я бачила, як Мадзу відчинила двері, просто вказавши на них.
— І вирішила, що це якийсь трюк?
— Ну, — обережно почала Робін, — не знаю. Звісно, могло бути й так…
— Це не трюк, — сказав молодик. — Спершу так здається, а потім розумієш, що це насправді. Ти б бачила, що може робити Тато Джей. Зажди, ще побачиш. Спершу здається, що це все казочка про білого бичка, а тоді починаєш бачити, що воно таке, — той чистий дух. І це просто виносить мозок. Ти читала «Відповідь»?
— Ні, — відповіла Робін, — я…
— Вона не читала «Відповідь», — сказав стрижений сусід Робін, нахиляючись до другого сусіда.
— Ого, ти що, всі читали «Відповідь», — засміявся білявий. — Ого.
— Я тобі дам почитати мою, — пообіцяв стрижений. — Тільки щоб повернула, бо Тато Джей там написав мені дещо важливе.
— Обов’язково, дякую дуже, — сказала Робін.
— Ого, — мовив він, хитаючи головою і сміючись. — Не віриться, що ти не читала «Відповідь». Там же всі інструменти, всі пояснення… я так добре, як Тато Джей, не розкажу, ти повинна почитати сама. Але з власного досвіду можу підтвердити, що життя після смерті існує, і що на землі точиться духовна війна, і якщо ми переможемо…
— Так, — раптом посерйознішав білявий. — Якщо переможемо. Якщо.
— Ми мусимо, — твердо сказав інший. — Просто мусимо.
У проміжку між сусідами з іншого боку столу Робін помітила голомозу Луїзу, яка їла дуже повільно й весь час зводила очі до високого столу, не звертаючи уваги на розмови поруч. У залі сиділо ще багато жінок середнього віку, і всі були схожі на Луїзу: здавалося, вони давно втратили будь-який інтерес до свого зовнішнього вигляду, мали глибокі зморшки на обличчях і короткі стрижки, хоча більше ніхто не голив волосся повністю. Спостерігаючи за Луїзою, Робін згадала слова Кевіна, що його мама була закохана у Джонатана Вейса. Чи пережило це почуття роки рабської праці? Чи було воно варте утрати сина?
Серед тих, хто прийшов прибирати зі столів, Робін помітила дівчину, на яку раніше звернула увагу, — із довгим тьмяним волоссям, вигорілим на сонці, і великими тривожними очима. Коли тарілки зібрали, з кухні вивезли стоси бляшаних мисок. В них були печені яблука, які Робін здалися дуже гіркими, бо в церкві не їли рафінований цукор. Але вона з’їла все, а сусіди тим часом над її головою обговорювали священну війну.
Котра нині була година, Робін навіть не уявляла. Небо за вікном було чорне, а їжу на сотню людей роздавали довго. Нарешті і миски забрали, а тоді пригасили лампи, лишивши освітленим тільки високий стіл.