Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 42)
— Амінь! — гукнув професор філософії Волтер Фернсбі, і багато його супутників знову засміялися.
— Серед питань у полі нашої уваги, — провадила усміхнена Бекка, — проблеми бездомності, наркотичної залежності, зміни клімату і соціальної незахищеності. Звісно, усі ці явища пов’язані між собою і є злом, породженим капіталістичним, матеріалістичним соціумом. Цього тижня ви доєднаєтеся до наших зусиль, спрямованих на те, щоб змінити світ — цілком буквально. Власний внесок може здатися вам невеликим та незначним, але наше вчення проголошує, що кожний добрий чи щедрий вчинок, кожна хвилина, присвячена покращенню цього світу чи допомозі іншій людині, має свою духовну силу, і якщо опанувати цю силу, вона спричинить практично чудодійні зміни.
І ці зміни не лише зовнішні. Коли ми віддаємо своє життя служінню, то змінюємося всередині. Ми досягаємо того, про що не могли навіть мріяти. Я сама бачила, як люди, скинувши ярмо матеріалізму, досягали повної духовної сили і ставали здатні на неймовірні діяння.
По прибуттю на Чапмен-Фарм вас поділять на групи. Обіцяю, що нудно не буде! Групи змінюють одна одну на різних завданнях. Ви відвідуватимете храм та лекції, а ще будете створювати речі, які ми продаємо за внески на благодійність, і дбатимете про тварин на нашій фермі у рамках етичного фермерства і життя у гармонії з природою. Також вас можуть запросити взяти участь у приготуванні їжі та прибиранні: ці прості акти турботи доводять відданість нашій спільноті та братам і сестрам за церквою. Що ж, а тепер ставте мені свої питання!
Піднялося з пів десятка рук.
— Так? — Бекка усміхнулася до пухкої зеленокосої дівчини.
— Привіт… ем… гм… як швидко люди досягають чистого духу?
— Щоразу мені ставлять це питання! — промовила Бекка, і пасажири засміялися разом із нею. — Власне, відповідь така, що відповіді немає. Я не стану тобі брехати: більшості для цього потрібно чимало часу, але, звісно, є люди, з якими це трапляється значно швидше. Засновник нашої церкви, якого ми називаємо Тато Джей… він винятково обдарований… перші ознаки чистого духу проявилися у нього в чотирнадцять років, але якщо ви почитаєте «Відповідь», то побачите, що він довго не розумів, чому здатен робити речі, недоступні іншим людям. Так? — звернулася вона до білявої дівчини поруч із авторкою першого питання.
— Ми самі вибираємо, з ким бути у групі?
— Боюся, що ні, — м’яко відповіла Бекка. — Ми хочемо, щоб під час ретриту всі отримали якомога кращий індивідуальний досвід, і саме тому зазвичай розділяємо знайомих між собою людей у різні групи.
Робін помітила, що дівчата засмучено переглядаються, а Бекка провадила:
— Не хвилюйтеся, ви будете бачитися! Ви будете разом ночувати у гуртожитку. Але ми хочемо, щоб кожна з вас отримала індивідуальний досвід і осягнула його у власний унікальний спосіб… Так? — розвернулася вона до професора Волтера.
— Якщо ми маємо якісь спеціальні знання, корисні для церкви, чи варто про це сказати? Щоб ми могли приносити більше користі?
— Чудове питання! — сказала Бекка. — У лавах церкви є дуже талановиті люди — митці, лікарі, учені — які попервах виконують завдання, які в світі матеріалізму вважають чорною роботою, розуміючи, що це — крок до просвітлення. Власне, ми оцінюємо кожного після виконання того, що ми називаємо Служінням, щоб зрозуміти, як кожна людина може найкраще послужити церкві та її місії у світі. Так, добродію в окулярах?
— Що ви кажете людям, які називають УГЦ сектою? — спитав Амандіп.
Бекка засміялася. Робін не помітила навіть секундного збентеження.
— Я скажу, що на адресу церкви летить багато образливих слів та негативної уваги. Але чому? Ось питання. Ми виступаємо За расову рівність, за перерозподіл багатства. Скажу лише, що ти сам зробиш висновки за тиждень. Дивись на речі ширше і не дозволяй ЗМІ та людям, які мають свою вигоду у статусі-кво, казати тобі, що істина, а що ні. Ти ось-ось побачиш істини, які, щиро кажучи, тебе вразять. Я вже сотні разів бачила, як це відбувається. Скептики приходять до нас із цікавості. Дехто з них налаштований вороже, але всі вони не вірять власних очам, коли бачать, що відбувається насправді… так?
— А Тато Джей буде на фермі, поки ми там будемо?
Це питання поставила жінка середнього віку з рудим волоссям, явно пофарбованим якимось домашнім засобом, і у великих круглих окулярах.
— Ти Маріон, правильно? — спитала Бекка, і жінка кивнула. — Тато Джей постійно рухається між храмами та центрами, але наскільки я знаю — так, цього тижня він завітає до Чапмен-Фарм.
— Ох! — зітхнула Маріон, усміхнувшись і склавши руки у молитовному жесті.
24
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Мікроавтобус проїхав Норвіч і заїхав у сільську місцевість. Після пів години кружляння вздовж живоплотів Робін нарешті побачила поворот на Лайонс-Маут, яка виявилася вузькою дорогою, обсадженою деревами. Робін, яка завчила складену колегами мапу, звернула увагу на камери, сховані у кронах з правого боку. Скоро мікроавтобус з’їхав на доглянуту стежку. Відчинилися електричні ворота. За ними скоро з’явилася стоянка, на якій уже було два таких самих мікроавтобуси. Далі тягнулася довга одноповерхова будівля зі світлої цегли, яка попри готичну форму вікон здавалася побудованою недавно, а далі, на лінії обрію за фермою, Робін побачила високу круглу вежу, схожу на туру з дошки гігантського шахіста.
Пасажири із сумками та рюкзаками висадилися. Бекка повела їх всередину будівлі, до приміщення, схожого на роздягальню дорогого спортзалу. Справа була рецепція, а біля неї стояла усміхнена темношкіра жінка з довгими косами і в помаранчевому спортивному костюмі. Зліва виднілися кабінки для переодягання.
— Увага всім! — сказала Бекка. — Станьте в чергу, і Гетті видасть вам однострої!
— Гаразд, слухайте уважно! — мовила служителька, ляснувши в долоні. — Я видам вам однострій, взуття, піжаму, торбу і ключ від шафки. Ви переодягнетесь у кабінці. Покладіть у торбу УГЦ свої непромокальні плащі та білизну. Звичайний одяг, прикраси, телефони, гроші, кредитні картки тощо складіть у сумку, яку взяли з собою, а тоді замкніть у шафку! Підпишіть картку, щоб знати, де чиє, а потім поверніть мені ключ.
Робін стала у чергу, скоро отримала білу бавовняну піжаму, трохи поношені кросівки, помаранчевий спортивний костюм розміру М і торбу з мішковини з відпечатаним логотипом церкви, зайшла до кабінки і перевдягнулася.
Надягнувши однострій та кросівки і поклавши піжаму, білизну та плащ у торбу, Робін сховала сумку у шафку. Вона не брала кредиток, бо всі вони були на ім’я Робін Еллакотт, тільки гаманець із готівкою. Віддавши ключ жінці з косами, вона написала на картці, що її речі в шафці номер 29.
— Невелика перевірка, — сказала служителька і перетрусила торбу Робін, перевіряючи вміст, а тоді кивком відправила на лаву до інших, хто вже перевдягнувся.
Білява дівчина крізь сльози питала, чому Гетті вимагає від неї зняти численні цвяшки та кільця з брів та носа.
— Це чітко сказано у брошурі, — спокійно відповідала служителька, — прикраси заборонені. Люба, ну там же все зрозуміло написано. Просто поклади це все у шафку.
Дівчина роззирнулася у пошуках підтримки, але марно. Зрештою зі сльозами на очах вона почала витягати з себе шматочки металу. Її зеленокоса подруга спостерігала за цим, і Робін здалося, що вона розривається між співчуттям і бажанням злитися з мовчазними іншими на лаві.
— Чудово! — сказала Бекка, коли всі надягнули помаранчеві однострої і закинули на плечі торби з мішковини. — А тепер ідіть за нами!
Група підвелася і з торбами пройшла за Беккою і Дзяном у другі двері, за якими була стежка між квадратними будівлями зі світлої цегли. До вікон праворуч були прикріплені вирізані з паперу барвисті дитячі долоньки.
— Це наші класні кімнати, — гукнула Бекка через плече, — і дитячі гуртожитки!
У цю мить із класного приміщення вийшла процесія дітлахів у крихітних помаранчевих костюмчиках. Їх вели двоє жінок. Новоприбулі зупинилися, пропускаючи дітей, які прямували до будівлі навпроти, а ті дивилися на них круглими очима. Робін помітила, що волосся у всіх було підстрижене дуже коротко.
— О-о-о! — сказала зеленокоса юнка. — Як чарівно!
Коли група дійшла до арки в кінці стежки, Робін почула ахи від людей попереду, а коли сама вийшла на мощене подвір’я за брамою, зрозуміла, в чому річ.
Перед ними височіла величезна п’ятигранна споруда з червонуватого каменю. Білі мармурові колони стояли обабіч широких сходів, теж білих і мармурових, що піднімалися до подвійних золотих дверей, нині зачинених, але у такій самій червоно-золотій різьбленій оправі, як у храмі на Руперт-Корт, з тими самими тваринами, але у значно більшому масштабі.
Перед храмом у центрі подвір’я чотири простих кам’яних саркофаги оточували центральний фонтан із басейном, ніби промені сонця. В центрі басейна була статуя дівчинки, чиє довге волосся було розвіяне, немов у воді, обличчя дивилося вгору, а права рука тягнулася до неба. За її спиною бив фонтан, покриваючи поверхню басейна переливчастим ряботинням.
— Наш храм, — сказала Бекка, усміхаючись у відповідь на здивовані й захоплені погляди новоприбулих, — і наші пророки.