Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 25)

— Чув, ти приятелюєш з Домініком Келпеппером, — сказав Робертсон, маючи на увазі журналіста, якого Страйк не терпів.

— Знаю такого. Той ще чмошник.

Робертсон засміявся.

— Чув, ти трахнув його кузину.

— Такого не пригадую, — збрехав Страйк.

— Що скажеш про Брекзит?

— Не маю думки, — відповів Страйк.

— Шкода, — сказав Робертсон. — Ще триста слів треба набрати. Він закрив ноутбук.

— Тож тепер ти взявся за УГЦ? — Робертсон відкинувся на стільці, так само жуючи гумку, і сплів короткі пальці на великому пивному череві. — То я матиму ексклюзивні права на статтю, якщо ти знайдеш труп у церкві під мостинами?

— Цього я гарантувати не можу, — відповів Страйк.

— Тоді який мій зиск?

— Зробиш добру справу, — відповів Страйк.

— Я схожий на бойскаута?

— Якщо я дізнаюся щось сенсаційне, що не скомпрометує мого клієнта, — мовив Страйк, який готувався до цієї розмови, — воно твоє.

— Ловлю на слові, — відповів Робертсон, розплів пальці, дістав і вкинув до рота ще подушечку нікотинової гумки, а тоді сьорбнув пива.

— Тобто ти про них писати не боїшся? — спитав Страйк.

— Не побоюся, якщо добудеш мені солідну інформацію. То купка покидьків. Я їх залюбки порву на клоччя.

— Наскільки я зрозумів, вони попсували тобі життя?

— Я мало не лишився без роботи через ту статтю, — відповів Робертсон. — Адвокати вчепилися в сраку, редакція обісралася, колишній жінці почали дзвонити аноніми…

— Справді?

— А ти думав! І ти б бачив, що ті чорти зробили з моєю сторінкою на Вікіпедії.

— У тебе є сторінка на Вікіпедії? — здивувався Страйк.

— Не було, поки не зчепився з УГЦ, але щойно вийшов матеріал, вони мені її зробили. «Ганебний журналіст Ферґюс Робертсон». «Скандальний алкоголік Ферґюс Робертсон». «Сімейний аб’юзер Ф…» Я своєї колишньої пальцем не торкався, — додав Робертсон, ніби захищаючись. — Тож так: якщо ти добудеш докази, то я опублікую матеріал і змушу їх пошкодувати про день, коли вони вирішили мене переслідувати.

Страйк дістав записник та ручку.

— Чому ти взагалі ними зацікавився?

— Копав інформацію про багатіїв та зірок, які увірували.

— І що їм там було треба?

— Багатії цікавилися зірками-вірянами. Зірки шукали піару: нічого не треба робити, УГЦ саме нафоткає і напише, як ти допомагаєш молодим піклувальникам та бездомним. Таким, як Нолі Сеймур, подобається демонструвати духовність. Плюс там є доктор Джов.

— До твоєї статті я про нього навіть не чув.

— Тобто ранкові шоу ти не дивишся?

Страйк похитав головою.

— Він там постійний гість. Схожий на Брюса Лі після автомобільної аварії. Має кабінет у Белґравії, де приймає людей, у яких грошей більше, ніж мізків. Пропонує повний спектр лайна собачого: і медичні банки, і гіпноз, і регресію до минулого життя.

— У статті ти писав, що він вербує пацієнтів до УГЦ.

— Я вважаю, що великі донатори найбільше заходять через нього. Адвокати УГЦ примусили мене спростувати цю заяву.

— Колишня вірянка, з якою ти розмовляв…

— Мале й дурне, — майже ласкаво мовив Робертсон. — Єдина згодилася поговорити зі мною.

— Довго вона пробула в них?

— П’ять із половиною років. Пішла на зібрання з одногрупником. Той витримав тиждень і пішов, а вона залишилася. Вона лесбійка, — додав Робертсон, — а батько був проти, що доньці подобаються жінки. УГЦ продає себе під прапором інклюзивності, тож можеш собі уявити, чому вона купилася. Дівчина з багатої сім’ї. Церква вичавила з неї майже всенький спадок, пожувала і виплюнула.

— І вона тобі казала, що її били?

— Били, морили голодом, підкладали під чоловіків… але я не мав чим підкріпити її слова, тож довелося писати про «можливі» злочини. — Робертсон відпив ще пива й додав: — Більшість того, що вона розповіла, я не міг облікувати, бо розумів, що газету затягають по судах. З іншого боку, це й так сталося. Треба було писати все, — гірше не було б.

— Вона також казала, що там привласнюють кошти?

— Так, в основному готівку. Вона казала мені, що коли віряни збирають пожертви на вулиці, то мають зібрати певну суму, і тільки тоді можуть перепочити. І ти врахуй, що в них люди в Лондоні, Бірмінґемі, Ґлазґо, Мюнхені, Сан-Франциско… ти знав, що в них є філії в Німеччині і в Штатах?

— Так, читав на їхньому сайті.

— Так, і от вона казала, що малі мають зібрати сотню фунтів і лиш тоді можуть присісти чи поїсти. Також казала, що ніхто не знає, де всі ті кошти осідають, але Тато Джей не бідує. Кажуть, що в нього нерухомість в Антигуа, і принципали туди їздять на духовні ретрити. Їм рвати жили на Чапмен-Фарм не треба.

— Отже, ти притримав частину матеріалу, бо то було занадто, правильно?

— Довелося. Я хотів захистити моє джерело. Розумів, що люди назвуть її психопаткою, якщо я викладу все, що вона розповідала.

— Про надприродні явища була мова?

— А, ти вже в курсі, — кивнув Робертсон, ганяючи нікотинову жуйку між щелепами. — Саме так. Утоплена пророчиця.

— Складається враження, що колишні члени УГЦ бояться Утопленої пророчиці.

— Бо вона приходить по них, якщо вони кидають церкву.

— Приходить по них, — повторив Страйк.

— Приходить. Вірян учать, що якщо вони розкриють Божественні Таємниці, пророчиця прийде і забере їх.

— Що за Божественні Таємниці?

— Вона відмовилася розповідати.

Робертсон допив своє пиво.

— Минуло два дні після розмови зі мною, і під ранок вона побачила Утоплену пророчицю, яка літала над її ліжком. Дівчина в істериці подзвонила мені, сказала, що розповіла забагато, що тепер її забере Утоплена пророчиця, але щоб я все одно друкував статтю. Я намагався її заспокоїти. Казав, що їй треба допомога лікаря, але вона уперлася. Все повторювала: «Є те, про що ти не знаєш, є те, про що ти не знаєш». Кинула слухавку, замкнулася у батьківській ванній і порізала собі вени. Дивом вижила.

— Ох, чорт, — сказав Страйк.

— Еге ж. Батько, гадюка, в усьому звинуватив мене — при тому, що сам полоскав їй мізки за сектантство і що віддала їм усі гроші… тож з одного боку були родичі джерела з доведенням до самогубства, з іншого — УГЦ з погрозами довести газету до банкрутства, якщо вони не спростують мої заяви, а я посередині був за крок від звільнення.

— Де тепер дівчина?

— Наскільки я чув, у Новій Зеландії. Після спроби самогубства рідні запанікували, батько лишив її у спокої і звернувся по допомогу. Відправили її до родичів на інший кінець світу. Щоб почала нове життя.

— Ти їй пробував пояснити, що її в церкві, мабуть, дурили тими надприродними явищами?

— Так, але вона нічого не хотіла чути. — Робертсон витягнув з рота грудку гумки, пхнув її у вільну комірку пачки, взяв нову подушечку і заходився жувати знову. — Вона божилася, що бачила привидів і магію — але, звісно, вони це так не називають. В них це чистий дух. Хто має чистий дух, може робити надприродну фігню.

— А що виявилося «занадто» і не потрапило у друк?

— Я б оце ще випив, — відповів Робертсон і підсунув до детектива порожній келих.

Страйк зітхнув, але підвівся. Сухожилок смикнуло.