Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 196)
Думаю, Абіґейл визнають винною в убивстві Кевіна і в замаху на убивство мене та Робін, і думаю, що їх із Рейні засудять за убивство Дайю.
— Абіґейл, мабуть, дуже нездорова, — сказав чуйний сер Колін. — Вона мала жахливе дитинство.
— Купа людей мала жахливе дитинство, але не почала душити дітей, — відповів невблаганний Страйк, а Денніс і Пат схвально закивали.
Вимовляючи ці слова, Страйк думав про Люсі. Вчорашній день він провів у товаристві сестри. Вони разом їздили дивитися два можливих притулки для дядька, а потім зайшли на каву у кафе, і Страйк розповів сестрі, як Мадзу намагалася вбити Робін у храмі на Руперт-Корт.
— От злобна сука, — нажахалася Люсі.
— Так, але ми взяли її, Люс, — відповів Страйк, — а дитину повернули матері.
В глибині душі він чекав, що Люсі знову заплаче, але натомість вона широко всміхнулася.
— Ломако, я знаю, що дістаю тебе, — сказала вона. — Знаю, я така, але якщо тобі все подобається, то мені байдуже, чи ти… ну, сам знаєш. Чи є в тебе дружина, діти, все таке. Ти робиш чудові речі. Ти допомагаєш людям. Ти допоміг мені, коли взявся за цю справу і запроторив ту жінку за ґрати. І твої слова про Леду… Ломако, вони мені дуже допомогли.
Зворушений Страйк стиснув її руку.
— Мабуть, ти просто не створений для осілого життя з однією жінкою, і це нічого, — крізь сльози додала Люсі. — Обіцяю, що більше ніколи не торкатимуся цієї теми.
135
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За тиждень після візиту до Еденсорів Страйк із важким серцем і усвідомленням обов’язку домовився про зустріч з Амелією Край-тон, сестрою Шарлотти, в неї на роботі.
Він питав себе, чи справді це питання честі. Справа УГЦ милосердно відсунула самогубство Шарлотти в далекі закапелки його розуму, але тепер, коли справу було розкрито, коли розбиті життя і суїциди упорядковувалися, а буря, що підхопила та понесла цих людей, минула й покинула їх, розбитих, серед невідомого ландшафту, — тепер він лишився сам на сам із власним обов’язком перед мертвими. Обов’язком, який не надто хотів виконувати. Страйк легко уявляв, як котрась оптимістична душа каже йому, що як Люсі змогла закрити тему Леди та Ейлмертонської комуни, так і він знайде мир після зустрічі з сестрою Шарлотти, але сам він на подібне не розраховував. Ні, думав Страйк, надягаючи строгий костюм — бо армійські звички щодо належної поваги до померлих важко відкинути, і хоч йому не подобалася ні Амелія, ні перспектива цієї розмови, цей жест він їй завинив — значно вірогідніше своє завершення сьогодні одержить Шарлоттина сестра. Що ж, гаразд: він задовольнить Амелію і тим самим дасть Шарлотті ще один шанс опосередковано завдати йому удару нижче поясу, а тоді вони нарешті будуть квити назовсім.
«БМВ» Страйка, з якого поліція добула кулю, все ще було в ремонті, тож Страйк узяв таксі до Елізабет-стріт у Белґравії. Тут він знайшов крамницю «Амелія», повну дорогої тканини для штор, вишуканої кераміки й абажурів для настільних ламп у стилі шинуазрі. Почувши дзвоник, власниця крамниці вийшла до нього з підсобки. Чорнява, як і Шарлотта, вона мала схожі зелені очі з карими іскорками, але на цьому схожість закінчувалася. Амелія була тонкогуба, з патриціанським профілем, успадкованим від батька.
— Я замовила столик у «Томасі Кабітті», — повідомила вона замість вітання.
І вони пішки прогулялися до ресторації, яка знаходилася за кілька будинків від крамниці. Коли сіли за столик з білою скатертиною, Амелія попросила два меню і келих вина, а Страйк замовив пиво.
Дочекавшись, коли принесуть напої та піде офіціант, Амелія глибоко вдихнула і почала:
— Власне, я хотіла з тобою зустрітися, бо Шарлотта лишила записку. Вона хотіла, щоб я показала її тобі.
«Та звісно що, бляха, хотіла».
Амелія зробила великий ковток свого «піно нуар», а Страйк так само від душі ковтнув пива.
— Але я цього не робитиму, — провадила Амелія, відставивши келих. — Одразу після… цього… мені здавалося, що слід це зробити, що це мій обов’язок перед нею попри… попри зміст. Але я мала вдосталь часу все обміркувати за кордоном, і тепер думаю, що… можливо, ти розсердишся, — сказала вона, глибоко вдихнувши, — але коли поліція закінчила свою роботу, я… я її спалила.
— Я не серджуся, — сказав Страйк. Здавалося, що Амелію це вразило.
— Я… я насправді можу у загальних рисах переповісти тобі, що там було. Принаймні твою частину. Лист на кілька сторінок. Вона не пощадила нікого.
— Мені дуже шкода.
— Чого шкода? — спитала Амелія з тінню отруйності, яку він пам’ятав із минулої зустрічі.
— Шкода, що твоя сестра вкоротила собі віку, — пояснив Страйк. — Шкода, що вона лишила листа, який ти тепер, мабуть, не скоро забудеш.
На відміну від народженого в робітничому класі сера Коліна й на відміну від Люсі, чиє дитинство не можна було зарахувати до жодного соціального класу, Амелія Крайтон не плакала на людях. Однак вона стиснула тонкі губи і часто-часто заморгала.
— Це було… жахливо, — побачити ті слова її почерком, — тихо сказала вона. — І знати, що вона зробила далі… але, скажу ще раз, якщо хочеш знати, що вона написала про тебе, я можу переповісти, і тоді виконаю її прохання… до певної міри.
— Я, мабуть, і сам знаю, — відповів Страйк. — Написала, що якби я взяв слухавку, все було б інакше. Що після знущань та страждань, яких я їй завдав, вона все одно мене кохає. Що знає про мій роман із партнеркою по агенції, який почався за кілька днів після того, як я пішов від неї, і що це доводить, що наших стосунків я не цінував. Що я захопився Робін, бо вона зговірлива, не ставить питань і обожнює мене як героя, а саме цього таким, як я, і треба, а от Шарлотта мені не корилася, — звідси й усі наші проблеми. Що одного дня Робін мені набридне і я зрозумію, що втратив, але стане надто пізно, бо я так глибоко скривдив Шарлотту, що вона звела рахунки з життям.
За виразом обличчя Амелії Страйк зрозумів, що дуже точно вгадав зміст Шарлоттиного листа.
— Дісталося не лише тобі, — сказала Амелія з таким м’яким і сумним обличчям, якого він у неї ще не бачив. — Вона звинуватила всіх. Абсолютно всіх. Про Джеймса та Мері — один-єдиний рядок: «Покажи це їм, коли вони підростуть і зможуть зрозуміти». Це головна причина, чому я спалила листа, — я просто не можу… просто не могла дозволити…
— Ти вчинила правильно.
— Рурі іншої думки, — жалібно відповіла Амелія. Страйк погано пам’ятав її чоловіка: типаж Ніколаса Делонея, тільки не колишній морський піхотинець, а екс-кавалерія. — Каже, що вона просила зберегти листа, і я маю обов’язок…
— Вона писала його п’яна і з передозуванням, а ти маєш обов’язок перед живими людьми, — заперечив Страйк. — Передусім перед її дітьми. У кращі моменти — а ми знаємо, що вони в неї траплялися — вона завжди шкодувала про речі, які казала в миті зміненої свідомості чи гніву. Якщо після смерті щось є, вона б там пошкодувала про цей лист.
Повернувся офіціант, щоб прийняти замовлення. Страйку здавалося, що Амелії хочеться їсти не більше, ніж йому, але правила доброго тону вимагали замовити по страві. Коли офіціант знову пішов, Амелія сказала:
— Вона завжди була така… така нещасна.
— Так, — кивнув Страйк. — Я знаю.
— Але завжди відмовлялася… у ній була якась… якась пітьма.
— Так, — погодився Страйк, — і вона кохалася в ній. Небезпечно робити з власного нещастя культ. З цього стану важко вирватися, коли минає час. Забуваєш, що можна інакше.
Він знову приклався до пінти, яка стрімко порожніла, і сказав:
— Якось я був цитував їй Есхіла: «Щастя — це вибір, що часом вимагає зусиль». Їй це не дуже сподобалося.
— Ти теж вивчав класичну філологію? — злегка здивувалася Амелія. Поки Страйк був із Шарлоттою, вона виявляла до нього мало людського інтересу, вважаючи вигнанцем, невдахою незрозумілого походження.
— Ні, — відповів Страйк, — але в одному зі сквотів, куди притягнула мене мама, знайшовся колишній викладач, алкоголік. Він любив сипати отакими перлами мудрості, коли хотів підвищитися за наш рахунок.
Коли Страйк розповів Робін історію про цього чоловіка і про те, як за його зверхність цупив його книги класичних авторів, та сміялася. Амелія просто глянула на нього так, наче це було щось із життя далекої планети.
Принесли замовлені салати. Вони швидко поїли, провадячи силувану розмову про збір за проїзд містом, чи часто кожен буває в селі та чи виграють лейбористи вибори під проводом Джеремі Корбіна. Страйк не став питати, чи справді у Шарлотти був рак грудей, але судячи з того, що Амелія про це не сказала нічого, раку таки не було. Втім, яке це мало значення тепер?
Ні десерт, ні каву не замовляли. Провівши за столом загалом хвилин сорок п’ять, обоє підвелися, мабуть, із однаковим полегшенням.
На вулиці Амелія раптом сказала:
— Ти відмінно робиш свою справу. Я тут читала про ту церкву… здається, це було жахливе місце.
— Ще й яке, — кивнув Страйк.
— А ще не так давно ти дуже допоміг нашому другу з тим противним чоловіком, який заморочив голову його матері. Що ж… дякую, що погодився зустрітися зі мною. Це було… просто дякую.
Амелія непевно підняла на нього очі, і Страйк нахилився, щоб вона могла попрощатися з ним у стилі вищого класу — по черзі поцілувавши повітря біля кожної щоки.