Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 185)
— Мабуть, твоя правда: за ґратами нудно, — сказала Робін Страйкові, подзвонивши йому з-під офісу Гемпстеда, щоб повідомити добру новину.
— Цікаво б дізнатися, чи він здогадується, до чого це, — відповів Страйк, який саме пішки вертався з Чайнатауна.
— Сьогодні хтось стежить за офісом?
— Ні, — відповів Страйк, — але я щойно прогулявся до храму на Руперт-Корт за твоєю подругою. Купував рідину для вейпа і побачив її через дорогу. Бекку.
— Невже вийшла з банкою для пожертв? — спитала Робін. — Я думала, вона для цього надто важлива персона.
— Ні, без банки. Просто йшла й дивилася собі під ноги. Відімкнула двері храму, зайшла, і так і не вийшла, а я почекав із пів години. Довелося піти, бо за двадцять хвилин приїде Колін Еденсор, хоче почути новини про Вілла. Щодо Міллза — чудова звістка. Кажеш, у цю суботу?
— Так. Я ще ніколи не була у в’язниці.
— Нема чого хвилюватися. Дрескод не дуже строгий, — відловів Страйк, і Робін засміялася.
Робін бачила поліційне фото Айзека Міллза від 1999 року і не думала, що за сімнадцять років він став привабливіший чи здоровіший, але не чекала побачити і того, хто за кілька днів причовгав їй назустріч у центрі відвідувань при Вандсвортській в’язниці.
Це, понад сумнів, був найжалюгідніший представник людських істот, які лиш колись траплялися Робін на очі. Вона знала, що Міллзу сорок три роки, але на вигляд — усі сімдесят. Рештки волосся були тьмяні та сиві, а обличчя хоч і засмагле, та ніби провалене всередину голови. Він втратив більшу частину зубів, а ті, що лишилися, перетворилися на почорнілі пеньки. Безколірні нігті дивно вигиналися, ніби лущилися з пальців. У Робін майнула макабрична думка, ніби перед нею насельник труни, а гниле дихання, що торкнулося її обличчя, коли Міллз сів навпроти, це враження докінчило.
За перші дві хвилини зустрічі Робін дізналася від Міллза, що відвідувачі до нього не ходять і що він чекає на трансплантацію печінки. На цьому розмова заглухла. Коли Робін згадала Керрі — яку Міллз знав як Черрі — той сказав, що вона була «хвойда тупа», а тоді склав руки на грудях і вишкірився до неї, усім виглядом ставлячи мовчазне питання: «І що мені до того?»
Заклики до його сумління («Дайю зникла, коли їй було всього сім років. У вас же є діти?») та почуття справедливості («Убивця Кевіна досі на волі, а ви б допомогли його спіймати») не справили на в’язня жодного ефекту, хоч його запалі очі з жовтуватими білками й зіницями-мачинками не сходили зі здорової молодої жінки, яка сиділа й дихала смородом його гниття.
Із тривожним розумінням, що час збігає, Робін спробувала звернутися до своєкорисливості.
— Якщо ви допоможете нашому розслідуванню, це неодмінно візьмуть до уваги, коли ви подасте прохання про достроковий вихід.
На це Міллз відповів тільки тихим неприємним смішком. За ненавмисне вбивство йому дали двадцять років, і обоє розуміли, що до зустрічі з комісією з умовно-дострокового звільнення він навряд чи доживе.
— Також маємо зацікавленого у цій історії журналіста, — провадила Робін, через відчай вдаючись до тактики, яку Страйк використав проти поліції. —Якщо дізнаємось, що тоді сталося, це допоможе нам повалити церкву, тож…
— Секту, — несподівано сказав Айзек Міллз, обвіявши Робін новим поривом галітозного дихання. — Яка то нахрін церква.
— Згодна. Саме це журналіста і зацікавило. Черрі ж розповідала вам про УГЦ, так?
У відповідь Міллз тільки голосно шморгнув.
— Черрі взагалі колись згадувала Дайю?
Міллз глянув на великий годинник над подвійними дверями, з яких він прийшов.
Робін була змушена виснувати, що й справді отримала запрошення до Вандсвортської в’язниці з єдиною метою допомогти Міллзу згаяти зайву годину нудного і нещасливого життя. Бажання підвестися й піти він не показував, знаходячи, можливо, жалюгідне задоволення у відмові дати їй те, по що Робін прийшла.
Майже хвилину Робін мовчала і міркувала. Вона сумнівалася, що знайдеться шпиталь, який ризикне поставити Айзека Міллза в першу чергу на нову печінку, бо читачі газет, звісно, вважатимуть, що такий цінний подарунок краще пасуватиме людині без історії наркозалежності, грабунків та кількох випадків поножов-щини, один із яких мав смертельні наслідки. І зрештою вона сказала:
— Ви ж розумієте, що якщо допоможете у цьому розслідуванні, то про вас піде слава. Ви допоможете покласти кінець масштабному криміналу. Той факт, що ви хворі, також отримає розголос. Серед тих, хто потрапив у пазурі цієї секти, є люди із заможних та впливових сімей. Гляньмо правді у вічі: якщо нічого не зміниться, про нову печінку ви зможете хіба що мріяти.
Вишкір Міллза став ширшим.
— Хрін ти розвалиш цю секту, — сказав він, — хоч що я розповім.
— Помиляєтеся, — відповіла Робін. — Нехай Черрі і не втопила Дайю, це не означає, що вона не скоїла чогось майже настільки ж поганого. Без її сприяння всього цього не було б.
Ледь помітне тремтіння у кутиках Міллзових губ підказало їй, що він почав слухати уважніше.
— Ви не усвідомлюєте, — провадила Робін, змушуючи себе нахилитися до нього, хоч це й наближало її до джерела бридкого дихання Міллза, — що ця секта тримається на смерті Дайю. З неї зробили пророчицю, яка зникла в морі, а тоді знову повернулася до життя. Вони вдають, що вона матеріалізується в їхньому храмі. Якщо довести, що вона насправді не втонула, то виявиться, що їхня релігія спирається на брехню. І якщо саме ви надасте потрібний доказ, купа людей, серед яких є справжні багатії, дуже захоче, щоб ви були в доброму здоров’ї та дали свідчення. Ви станете для них останньою надією на зустріч із рідними.
Тепер Міллз слухав дуже уважно. Кілька секунд він сидів мовчки, а тоді сказав:
— Та вона цього не робила.
— Чого саме?
— Не вбивала цю Далулу, чи як її.
— То як усе було насправді? — спитала Робін, знімаючи ковпачок із ручки.
Цього разу Айзек Міллз почав розповідати.
125
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За сорок хвилин Робін вийшла з Вандсвортської в’язниці у піднесеному настрої. Витягнувши з сумки телефон, вона засмутилася, побачивши, що батарея майже порожня: чи то вчора у Мерфі він не дозарядився, чи — і це, зважаючи на його вік, більше скидалося на правду — їй вже треба новий мобільний. Відійшовши достатньо далеко від членів сімей, які теж покидали будівлю, вона подзвонила Страйку.
— Ти був правий, — сказала Робін. — Керрі розповідала Міллзу практично все, особливо коли була п’яна. Він каже, що твереза вона потім все заперечувала, але в загальних рисах підтверджує все, крім того…
— Хто це спланував.
— Звідки ти знаєш?
— Бо навіть за двадцять один рік вона досі так боялася ту людину, що вкоротила собі віку.
— Але Міллз дуже чітко каже, що то була суцільна підстава. Керрі сфабрикувала утоплення, Дайю на тому пляжі ніколи не було. Розумію, що це абищо, через другі руки зі слів покійниці…
— Зайвим не буде, — сказав на це Страйк. — Він дасть свідчення?
— Так, але лише тому, що хворий на гемо-щось-там і розраховує отримати за це нову печінку.
— Що-що нову?
— Печінку, — повторила Робін, прямуючи до автобусної зупинки.
— Пошукаю в супермаркеті. Слухай, ти вже бачила…
У Робін здох мобільний.
— Чорт!
Вона помчала до зупинки. На сьому була призначена зустріч із Мерфі у барі в центрі, але тепер Робін дуже хотіла якось договорити зі Страйком, бо перед самим зникненням зв’язку голос у нього був дивно збуджений. На жаль, Робін не уявляла, де він. На бігу вона пригадувала графік: якщо він зараз в офісі чи у себе в квартирі, є шанс встигнути зустрітися з ним перед тим, як вирушати до Вест-Енду.
Годинна поїздка назад на Денмарк-стріт здавалася нескінченною. Подумки Робін тасувала різні сценарії, намагаючись знайти підходи до вбивці у світлі наданих Міллзом свідчень, які підтвердили теорію Страйка і нададуть ваги усім іншим зізнанням, які вони зможуть отримати. Однак бачила вона й підводні камені, особливо якщо загорнуті в пластик предмети в офісі не розкриють нічого корисного.
У ту безсонну ніч в офісі вони зі Страйком дійшли висновку, що крім Айзека Майлза є ще четверо людей, чиї свідчення, складені разом, допоможуть зрозуміти, що насправді сталося з Дайю, навіть якщо джерело плану все відкидатиме. Однак усі вони мали вагомі причини мовчати, а двоє, мабуть, навіть не розуміли, що знають щось важливе. Певності, що вони отримають сокиру, що зможе підрубати коріння небезпечної і звабливої релігії Джонатана Вейса, не було.
За годину з хвостиком спітніла і розхристана Робін прибігла на Денмарк-стріт, але на сходовому майданчику біля офісу в неї упало серце: двері були замкнені, світло не горіло. Тоді над головою почулися кроки.
— Що нахрін сталося?! — спитав Страйк, спускаючись сходами.
— В сенсі — що? — аж сахнулася Робін.
— Я перелякався до всирачки, — думав, тебе схопили на довбаній вулиці!
— Телефон здох! — відповіла Робін, дуже незадоволена такою зустріччю з боку партнера, до якого щойно бігла. — Плюс я була у Вандсворті серед білого дня… і не починай мені розводитися про пістолет! — додала вона, правильно вгадавши наступні слова Страйка. — Ти б почув постріл!
Оскільки саме про це Страйк нагадував собі останні шістдесят хвилин, йому довелося проковтнути дорікання. Однак, нездатний одразу перемкнутися з гострої тривоги на нормальний розмовний тон, він огризнувся: