Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 184)
Протягом наступних двох тижнів уся агенція була дуже зайнята, і кожен був зосереджений майже винятково на доведенні Страйкової теорії про долю Утопленої пророчиці.
Мідж, яка радо згодилася на потенційно небезпечну місію добування матеріальних доказів із лісу на Чапмен-Фарм, повернулася з Норфолку неушкоджена і з тріумфом. Оскільки власної криміналістичної лабораторії агенція не мала, лишалося сподіватися, що знахідки вивчать у контексті поліційного розслідування, яке ще не почалося й могло не початися взагалі. Все, що Мідж винесла з лісу на Чапмен-Фарм, нині зберігалося в офісі, дбайливо загорнене у пластик.
По тижню блукань потенційно улюбленими пабами об’єкта Барклей нарешті зустрів чоловіка, з яким дуже прагнув потоваришувати Страйк, і висловив обережний оптимізм, бо об’єкт любив і випивку, й армійські анекдоти, тож після ще кількох пригощань новий друг, може, запросить його до себе в гості.
— Не поспішай, — застеріг його Страйк. — Один необережний рух, і він щось запідозрить.
Шах лишався у Бірмінґемі, де проводив, серед іншого, не вельми законні оборудки. Через це Страйк не планував ділитися його відкриттями на зустрічі зі своїми та Робін поліційними друзями, яка нарешті відбулася за два тижні потому, як їх обстріляли, у зручній підземній залі «Летючого коня». Страйк, який уже сам вважав, що занадто розкидається грошима сера Коліна, заплатив за оренду приміщення та їжу з власної кишені, вирішивши, що перспектива поласувати бургером з картоплею трохи покращить настій гостей, які жертвували своїм вільним часом.
На жаль для Страйка, на свою власну зустріч він запізнився. Того дня він з’їздив до Норфолку і назад на орендованій «Ауді А1» з коробкою-автоматом. Інтерв’ю, яке він провів, забрало більше часу, ніж планувалося, незнайомі педалі виявилися випробуванням для правої ноги, на шляху до Лондона почалися затори, і це плюс стрес від постійних перевірок, чи немає за ним хвоста, наклало на його обличчя відбиток незадоволення, який довелося переліпити в усмішку, коли він спустився до підвальної зали й побачив Еріка Вордла, Джорджа Лейборна, Ванессу Еквенсі, Раяна Мерфі, Робін, Вілла, Флору та Ільзу.
— Вибачте, — буркнув Страйк і виплеснув трохи пива зі своєї пінти, коли незграбно приземлявся на вільне місце за столом. — Це був довгий день.
— Я тобі замовила поїсти, — сказала Робін, і Страйк відзначив роздратування на обличчі Мерфі, коли той почув ці слова.
Робін почувалася незручно. Вона знала, що Вілла вмовили прийти Пат та Денніс, причому останній твердо заявив Віллові, що той сам собі влаштував проблему курки та яйця і тепер повинен, чорт забирай, виплутуватися. Приїхавши до підвалу «Летючого коня» з Флорою та Ільзою, Вілл сидів блідий та стривожений і майже не розмовляв. Водночас Робін довелося докласти максимум підбадьорливих слів та вдячності, щоб хоч трохи прояснити обличчя Флори, яка тепер сиділа і стискала пальці на колінах під столом. Робін уже помітила свіжу відзнаку від самопошкодження в неї на шиї.
На додачу до тривоги за те, як ця зустріч вплине на двох вразливих екс-вірян, Робін відчувала якісь підводні течії між Вордлом та Мерфі, який ще до появи Страйка почав поводитися владно та різко.
По кількох хвилинах незграбної світської балачки Страйк представив причину зустрічі. Поліціянти мовчки слухали, а він виклав основні звинувачення проти церкви, але жодним словом не згадав Утоплену пророчицю. Коли Страйк сказав, що Флора та Вілл готові свідчити про те, що бачили, коли були членами церкви, Робін помітила, як кісточки на схованих під столом руках Флори побіліли.
Поліціянти не встигли поставити жодних питань, бо принесли їжу, та щойно офіціантка пішла, офіцери заговорили. Як і очікував Страйк, вони виходили з позиції якщо не скептичної, то обережної.
Він чекав стриманої реакції на закиди щодо торгівлі дітьми, адже ні Вілл, ні Флора не бували в бірмінґемському центрі, де, вочевидь, був осередок цієї діяльності. Ніхто не наважився висловлювати сумніви щодо гучної заяви від Флори, яка говорила тремким голосом й дивилася у стільницю, але Робін розсердилася, коли сумнів на обличчі Джорджа Лейборна розвіявся не раніше, ніж вона теж підтвердила все сказане про «кімнати усамітнення», пославшись на власний досвід. Вона просто і прямо розповіла про те, як сама ледь відкараскалася від Тайо, і як бачила, що з «кімнати усамітнення» виходила неповнолітня дівчина в компанії Джайлза Гармона. Лейборн про романіста ніколи не чув, а от Вордл та Еквенсі перезирнулися та дістали записники.
Щодо заяви про неналежне поховання церквою людей, чию смерть не реєстрували, то Робін боялася, що і його відкинуть за браком доказів, але несподівано втрутився Вілл.
— Там справді проводять незаконні поховання, — сказав він, перебивши Лейборна, який напосівся на знічену Флору, вимагаючи подробиць. — Я сам це бачив. Буквально перед тим, як я пішов, вони поховали хлопчика, який народився з… власне, я не знаю, що з ним було не так. До нього не пускали лікарів, крім Джова.
— Невже це Джейкоб? — підняла очі на Вілла Робін.
— Так. Він помер за кілька годин після твоєї втечі. Його закопали на дальній стороні поля біля дуба, — відповів Вілл, який раніше не згадував про це. — Я це бачив на власні очі.
Робін так вразила ця новина, що вона спромоглася тільки на «ох».
— І, — провадив Вілл, — нам довелося… я мусив допомагати викопувати Кевіна. Його спершу поховали на полі, а тоді перепоховали на городі, щоб покарати Луїзу, його… його маму.
— Що? — спитала Ванссса Еквенсі, занісши ручку над блокнотом.
— Вона намагалася… вона посадила над ним квіти на полі, — відповів Вілл, почервонівши. — Її побачили і доповіли Мадзу. І та сказала, що як вона хоче саджати рослини на перебіжчику, то нехай. Тож тіло викопали, перенесли на город і змусили Луїзу висадити над ним моркву.
Нажахану тишу, яка запала після цих слів, порушило дзижчання Страйкового мобільного. Він глянув на отримане повідомлення, а тоді звів очі на Вілла.
— Ми знайшли Лін. Її перевезли до Бірмінґема.
Вілл здавався шокованим.
— Їй дозволили збирати пожертви?
— Ні, — відповів Страйк. — Вона на території церкви, допомагає дбати про немовлят.
Він відповів на повідомлення Шаха, давши подальші настанови, а тоді підняв очі на поліціянтів.
— Слухайте, ми ж не дурні. Ми розуміємо, що ви не можете розпочати чи навіть пообіцяти почати таке масштабне розслідування от просто сьогодні. Але ось двоє людей, готових дати свідчення про широку кримінальну діяльність, і я певен, що їх буде ще більше, якщо ви зможете проникнути в церковні центри і почнете ставити питання. Робін також готова свідчити у суді про все, що бачила. На того, хто повалить УГЦ, чекатиме гучна слава, — додав Страйк, — і я вже маю журналіста, який зі штанів пнеться, так хоче писати викривальну статтю.
— Це що, погроза? — спитав Мерфі.
— Ні, — відповіла Робін, випереджаючи Страйка, — це факт. Якщо ми не зможемо ініціювати поліційне розслідування без залучення преси, ми підключимо цього журналіста і таким чином простимулюємо процес. Якби ти там побував і бачив те, що бачила я, ти б зрозумів, яке значення має кожен день, протягом якого УГЦ дозволяють це робити.
Страйк вдоволено зауважив, що на це Мерфі нічого не заперечив.
О десятій годині всі почали потискати руки і розходитися. Ванесса Еквенсі та Ерік Вордл, які робили найбільше нотаток, кожен окремо пообіцяли Страйку та Робін якомога швидше з ними зв’язатися.
Страйк відвернувся, коли Мерфі цілував Робін на прощання й обіцяв зайти завтра, бо за годину вона приймала стеження за Гемпстедом у Мідж. Утім, йому було дуже приємно бачити, який Мерфі не радий лишати свою дівчину в товаристві її партнера.
— Що ж, — сказала Робін, сідаючи, — мабуть, усе пройшло так добре, як тільки можна було сподіватися.
— Так, непогано, — погодився Страйк.
— Що там у Норфолку?
— Наслухався різного, — відповів Страйк. — І перелякалися вони добряче. А що Айзек Міллз?
— Мовчить. Можливо, він і не захоче зі мною бачитися.
— Не поспішай опускати руки. В буцегарні сидіти нудно.
— Як гадаєш, тобі доведеться повертатися до Рейні? — спитала Робін, коли офіціантка прийшла забрати порожні пінти, і обоє детективів підвелися.
— Можливо, — відповів Страйк, — але не думаю, що він заговорить без крайньої потреби.
Вони разом піднялися сходами й вийшли на Оксфорд-стріт, де Страйк дістав вейп і нарешті наповнив легені довгоочікуваним нікотином.
— Я запаркувалася вище по вулиці. Проводжати не треба, — сказала Робін, правильно вгадавши наступні слова Страйка, — бо навколо ще повно людей, і по дорозі сюди за мною точно не було хвоста. Я весь час перевіряла.
— Що тут скажеш, — відказав Страйк. — Тоді до завтра.
Робін пішла собі, а в Страйка знову задзижчав мобільний, і цього разу повідомлення прислав Барклей.
Ще не запросив
Страйк відповів двома словами.
Старайся далі
124
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Другий тиждень вересня не приніс ні прогресу по справі УГЦ, ні новин щодо того, чи не доведе обвинувачення Робін з боку церкви в знущанні над дитиною до арешту, тож вона відчувала регулярні уколи жаху на думці про це. З плюсів було те, що і Вілла, і Флору запросили дати формальні свідчення поліції, а ще — і значно раніше, ніж вона розраховувала — Робін отримала повідомлення, що її занесено до списку відвідувачів Айзека Міллза у в’язниці.