Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 180)
— Ні, — відповів Страйк, — послухай…
— Власне, ми їм сіли на хвіст…
— ТА, БЛЯХА, СЛУХАЙ!
Робін, працівники «Макдональдса» та інші гості аж обернулися на нього. Страйк вийшов із ресторану. Опинившись на тротуарі, він сказав:
— Я не сплю, бо мою машину обстріляли, коли там були Робін та я…
— Що-о?
— …і наскільки мені відомо, у церкви є зброя, кілька одиниць. О такій годині в фургоні неодмінно помітять хвіст. Кидай це.
— Але…
— Ти не можеш точно знати, що Лін усередині. Забагато ризику. З тобою цивільна особа… цивільна особа, яка забагато знає. Зафіксуй номерний знак і їдь додому.
— Але…
— Досить! Зі мною! Бляха! Сперечатися! — загрозливим тоном відказав Страйк. — Я сказав, чого чекаю. Виконуй!
Він повернувся, лютуючи, і побачив Робін з двома здоровенними пакетами їжі.
— Поїмо в офісі, — запропонувала вона, не бажаючи привертати зайву увагу в ресторані. — До нього десять хвилин. Там зможемо нормально поговорити.
— Добре, — дражливо буркнув Страйк. — Тільки спершу дай мені бургер.
І вони пішки рушили темними вулицями на Денмарк-стріт. Страйк кусав бургер і у перервах між жуванням і ковтанням переповів Робін почуте від Мідж. Він саме дійшов до картоплі фрі, коли вони опинилися перед знайомими чорними дверями із захищеним від зламу замком. Нагорі Робін виклала їжу на партнерський стіл. Вона досі не відчувала жодного бажання спати.
Страйк, знищивши три бургери і дві порції картоплі, взявся до яблучного пирога. Як і Робін, він нітрохи не хотів спати. Пережите то стискалося, то розтягувалося в його сприйнятті: в одну мить здавалося, що стрілянина сталася тиждень тому, в іншу — що шкіра щойно відчула проліт розпеченої кулі, а очі побачили, як тріскається лобове скло, лічені секунди тому.
— На що ти дивишся? — спитав він у Робін, помітивши, що вона втупила дещо осклянілий погляд на дошку за його спиною.
Робін ніби відволіклася від чогось дуже далекого.
— Я ж не встигла тобі розповісти про третю Божественну таємницю, так? Про Живу жертву?
— Не встигла, — відповів Страйк.
— УГЦ торгує дітьми.
Щелепи Страйка перестали жувати.
— Що?
— Зайвих немовлят, здебільшого хлопчиків, відправляють у центр у Бірмінґемі, де їх утримують, а тоді продають. Послуга незаконного усиновлення за гроші. Більшість дітей їде до Америки. Керує цим, виявляється, твій друг Джо Джексон. За словами Флори, УГЦ на цей час продала вже сотні дітей.
— Щоб мене…
— Я мала б здогадатися про подібне, зважаючи на кількість незахищеного сексу на Чапмен-Фарм, бо дітей там відносно мало і майже всі на вигляд зачаті Джонатаном або Тайо. Вейс береже свій рід і, звісно, має достатньо неспоріднених дівчат, щоб забезпечувати церкву новими поколіннями.
Страйк, якому тимчасово відняло мову, проковтнув свій пиріг і потягнувся по пиво, яке дістав з офісного холодильника.
— Вілл дізнався про це через Лін, — провадила Робін. — Коли вона завагітніла, то перелякалася, що Цін заберуть до Бірмінґема. Ні він, ні вона не розуміли, чому дитину не відібрали, тож, вочевидь, Лін не знає, що Вейс її батько… Страйку, я дуже переживаю за Лін.
— Я теж, — відповів Страйк, — але Мідж не можна було гнатися за тим довбаним фургоном серед ночі, ще й зі своєю дівчиною задля компанії.
— Це нечесно, — заперечила Робін. — Ти сам… я, звісно, не була твоєю дівчиною, але ти мене допускав до різних завдань, коли формально я була секретаркою. Таша теж переживає за Лін.
— Розслідування — це тобі не довбаний командний спорт. Тож оця торгівля дітьми — це таємниця, яка ні для кого не секрет?
— Не знаю. Флора дізналася, коли завагітніла. Інша жінка розповіла їй, що її дитину продадуть за купу грошей на славні справи, але дитина помела у пологах. Флору за це покарали, — сказала Робін.
— Хріново, — сказав Страйк.
Розраховувала Робін на такий ефект чи ні, коли розповідала йому це, але тепер Страйк почувався винним за те, що осудив Флору Брюстер так строго.
— Робін, це довбана пожежа, і це ти зробила.
— От тільки, — відповіла Робін, яка, здавалося, не знайшла в цьому великої приємності, — це все з чужих слів, так? Ні Флора, ні Вілл, ні я не були у центрі в Бірмінґемі. У нас і близько немає конкретних доказів існування трафікінґу.
— Але ж Емілі Пірбрайт переводили до Бірмінґему, так?
— Так, але зважаючи на те, що після моєї втечі її не випускають із Чапмен-Фарм, чекати на її свідчення нам доведеться довго.
— Після смерті Дайю до Бірмінґема переводили Абіґейл Ґловер, але вона жодним словом не згадала про те, що там тримають дітей.
— Якщо сама Абіґейл ніколи не вагітніла, вона могла думати, що то діти людей, які жили в Бірмінґемському центрі. Судячи з усього, жінки тільки при надії дізнаються про це… ми просто повинні змусити поліцію туди приїхати, — сказала Робін, — і так, щоб церква на них не чекала.
— Згоден, — відповів Страйк, дістаючи записник. — Нахрін це, у нас є знайомства, досить гратися у довбану делікатність. Я пропоную залучити всіх: Вордла, Лейборна, Еквенсі… Мерфі, — після секундного вагання додав він, бо необхідність є необхідність, — і викласти все як є, бажано в присутності Вілла та Флори. Як гадаєш, вони заговорять?
— Щодо Флори після сьогоднішнього вечора я впевнена на дев’яносто відсотків. Вілл… як на мене, він налаштований говорити з поліцією не раніше, ніж Лін опиниться на волі.
— Може, від свисту куль над головою у нього в цій голові трохи прояснилося, — сказав Страйк. — Я завтра всіх обдзвоню… тобто сьогодні.
Страйк доїв самотню охололу скибку картоплі з дна просоченої жиром коробки. Робін знову задивилася на дошку на стіні. Її очі блукали від фотографії Дайю з обличчям кролички до намальованої Флорою Брюстер безокої дівчинки, від поліційних фото двадцятирічної Керрі Кертіс Вудз до портрету Дженніфер Вейс із завивкою з вісімдесятих, від полароїдів із людьми у свинячих масках до боязкого круглого обличчя Пола Дрейпера, і нарешті спинилися на зробленій рукою Страйка записці: БІГУН НА ПЛЯЖІ?
— Страйку, — мовила Робін, — що в біса відбувається?
121
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Відбувається достатньо, щоб повалити УГЦ, якщо нам пощастить, — відповів Страйк.
— Ні, я про події після того, як я вирвалася з ферми. Чому вони діють так обережно і їх так важко спіймати на гарячому, але водночас ми бачимо таку некомпетентність?
— Кажи, — мовив Страйк, бо Робін озвучувала питання, які він ставив сам собі.
— Та пара на червоній «корсі»: а вони справді за нами стежили? Якщо так, то вони геть не впоралися, а от «форд фокус»… розумію, я сама винна, що не помітила його раніше…
— Та ні, людина за кермом того авто діяла дуже вміло і, бляха, мало нас не вбила.
— Так, і той, хто намагався сюди проникнути зі зброєю, діяв зі знанням справи, та й убивця Кевіна Пірбрайта спрацював дуже чисто…
— А от наш зеленоокий друг тільки що таблички «Я за вами стежу» не тримав.
— І ще Рейні та Керрі, які злякалися так, що захотіли вкоротити собі віку, хоч навіть не бачили ту людину наживо… тобі не здається, що ми маємо справу з двома різними групами людей, з яких одна — то клоунада, а от друга справді небезпечна?
— Особисто я, — відповів Страйк, — вважаю, що ми маємо справу з людиною, яка не може дозволити собі перебірливість. І мусить обходитися тим, що є під рукою.
— Але це не схоже на Джонатана Вейса. Він має у своєму розпорядженні тисячі безперечно відданих людей, і що не кажи, а талант до управління кадрами у нього великий. Ніхто з високорівневих вірян не зрадив його.
— І це, — відповів Страйк, — і той факт, що він має можливість тримати нас під цілодобовим наглядом, не пославши одну людину двічі… А от той, хто за нами стежить, робить це як попало. У мене таке відчуття, що цей хтось робить це тільки тоді, коли має таку можливість. Знаєш, — додав Страйк, тягнучись по своє пиво, — Вейс навідріз заперечував, що стежить на нами, коли ми зустрілися в «Олімпії». Це, звісно, логічно, але все ж я допускаю мінімальний шанс того, що він сказав правду.
— А що, коли, — мовила Робін, розмірковуючи вголос, — хтось у церкві боїться, що ми дізнаємося про таке, про що не знає сам Вейс? І дуже розлютиться, коли дізнається?
Вони обоє глянули на дошку на стіні.
— Зважаючи на те, кому вони затикають роти, справа у цих полароїдах, — сказав Страйк, — бо, гадаю, ти помітила, що стріляти в нас почали не раніше, ніж ми наблизилися до Седар-Террейс і, як я сильно підозрюю, Розі Фернсбі. На Вілла стрільцю було начхати, бо інакше він спинив би нас раніше. Можливо, стрілець розраховує, що він мовчатиме, поки в них Лін, бо якщо він заговорить, поплатиться вона… вона для церкви такий собі козир у рукаві, так? У їхніх інтересах зберегти їй життя… Ні, — додав Страйк, знову тягнучись по записник і ручку, — я досі переконаний, що справжня небезпека загрожує Розі Фернсбі. Хтось має з’їздити на Седар-Террейс і попередити її, якщо вона справді там.
Він зробив відповідну помітку і знову відклав ручку. Робін здригнулася. Була майже четверта ранку, і хоч перезбуджений мозок спати не хотів, тіло було іншої думки. Вона надто уважно дивилася на фотографію Дайю на дошці і не помітила, як Страйк зняв куртку і простягнув їй.