Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 178)

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

Страйк чекав у вітальні Прюденс майже три години. Скоро потому, як Прюденс, Робін та Вілл зникли в кабінеті, він почув з-за зачинених дверей підвищені голоси, але далі про зустріч, яка відбувалася без нього, не отримував жодного уявлення. Чоловік Прюденс, вочевидь, проводив вечір деінде. Пару разів з’являлися її діти-підлітки, які прямували до кухні по снеки, і Страйк, слухаючи, як відчиняються і зачиняються дверцята холодильника, думав про те, чи не здається їм дивною ця несподівана присутність нового дядька-одоробла. Втім, може, вони взагалі не загострювали на ньому увагу. Власне, подумав він, щасливі сім’ї не переймаються питаннями важливості та сили кровних уз. То тільки таким, як він — безпорідним безбатченкам із власної волі — дивно бачити тінь самого себе у майже чужих людях.

Та хай якої думки були про Страйка його небіж та небога, йому вони нічого не запропонували поїсти. Він не прийняв це на свій рахунок, пам’ятаючи, що і сам в їхньому віці навряд чи додумався б пропонувати їжу малознайомим дорослим. Пів години тому він тихенько пробрався до кухні, де з’їв пару печивок (щоб не казали, що він забагато на себе бере). Тепер, так само страшенно голодний, Страйк розмірковував, чи не запропонувати Робін заїхати до МакДрайву дорогою назад до Пат, коли його мобільний задзижчав.

Зрадівши нагоді чимось себе зайняти, Страйк узяв його і побачив номер Мідж.

Таш щойно написала. Записку вона не знайшла. Халат забрали до того, як вона потрапила до масажки. Ніхто не питає, нащо вона стукала у вікно. Що мені сказати їй робити?

Страйк відповів:

Нічого. Поліція знає, що Лін тримають там проти волі. Просто контролюй вихід на випадок, якщо її перевозитимуть.

Щойно він дописав повідомлення, як двері кабінету Прюденс прочинилися. Першою вийшла його сестра. За нею — Вілл, який здавався контуженим.

— Нічого, — промимрив він до Прюденс, — якщо я скористаюся вбиральнею?

— Так, звісно, — відповіла Прюденс. — У коридорі другі двері ліворуч.

Вілл зник. З кімнати вийшла огрядна кучерява жінка в усьому чорному, а за нею — Робін. Прюденс пішла відчиняти вхідні двері, а Флора затрималася, розвернулася до Робін і несміло спитала:

— Можна тебе обійняти?

— Звісно, — відповіла Робін, розкриваючи обійми.

На очах у Страйка дві жінки обійнялися. Робін щось тихо сказала Флорі на вухо, і та кивнула, а тоді нервово озирнулася на Страйка і пішла геть.

Робін негайно зайшла до вітальні й гарячково прошепотіла:

— Тонни… просто тонни інформації! Любовне зцілення — Тато Джей злягається з гомосексуальними та психічно нездоровими жінками, щоб їх «вилікувати». Драконяча лука: вони ховають усіх, хто помер на Чапмен-Фарм, на розораному полі, і, за словами Флори, не про всі смерті доповідають владі. Але найбільша новина — це Жива жертва. Йдеться про…

До вітальні ввійшов Вілл, досі трохи дезорієнтований.

— Все добре? — спитав Страйк.

— Так, — відповів Вілл.

Вони почули, як зачинилися вхідні двері. До вітальні повернулася Прюденс.

— Вибач, що так довго, — сказала вона Страйку. — Сильві чи Джеррі тобі принесли щось поїсти?

— Ну… ні, але нічого, — відповів Страйк.

— Тоді, може, я…

— Справді нічого страшного, — запевнив Страйк, який уже налаштувався на бургер і картоплю фрі. — Нам час відвезти Вілла до Цін.

— О, так, звісно, — відповіла Прюденс. Вона подивилася на Вілла. — Вілле, якщо тобі потрібно буде з кимось поговорити, я не візьму грошей. Подумай про це, добре? Або я можу порекомендувати іншого терапевта. І ще почитай книжки, які я позичила Робін.

— Дякую, — відповів Вілл. — Так. Обов’язково.

Прюденс звернулася до Робін:

— Для Флори це був величезний прорив. Я ще ніколи її такою не бачила.

— Я рада, — відповіла Робін. — Справді, дуже.

— І мені здається, що найбільше допомогло те, що ти поділилася своїм досвідом.

— Ми нікуди не поспішаємо, — відповіла Робін. — Вона може обміркувати свій наступний крок, але я говорила цілком серйозно. Вона може розраховувати на мене на всіх етапах. І щиро дякую, що влаштувала цю зустріч, Прюденс, це дуже допомогло. Нам, мабуть, час…

— Так, — погодився Страйк, у якого гучно бурчало в животі. До машини він, Робін та Вілл повернулися мовчки.

— Голодний? — спитав Страйк у Вілла, дуже сподіваючись отримати ствердну відповідь. Вілл кивнув.

— Чудово, — відповів Страйк, — заїдемо до «Макдональдса».

— А як же Седар-Террейс? — спитала Робін, запускаючи двигун. — Перевіримо, чи Розі Фернсбі там?

— І це можна, — відповів Страйк. — Гак невеликий. Але якщо на очі трапиться «Макдональдс», то спершу туди.

— Добре, — розвеселилася Робін.

— А ти хіба не голодна? — спитав Страйк.

— Здається, я звикла недоїдати на Чапмен-Фарм, — відповіла Робін. — Акліматизувалася.

Страйк, якому дуже кортіло почути нову інформацію, добуту Робін, з її мовчання виснував, що вона вважає недоречним згадувати те, що сталося в кабінеті Прюденс, у присутності Вілла. Той здавався виснаженим і збентеженим.

— Від Мідж щось було? — спитала Робін.

— Так, — відповів Страйк, — але нічого нового.

У Робін упало серце. Зі Страйкового тону було зрозуміло, що «нічого нового» означає «нічого доброго», але з поваги до почуттів Вілла вона утрималася від подальших розпитувань.

Вони виїхали на Твікнемський міст із його бронзовими ліхтарями та балюстрадами. Внизу виблискувала сіро-золотава Темза, і Страйк опустив вікно, щоб покурити. В процесі він глянув на бічне дзеркало. Слідом за ними їхав синій «форд фокус». Кілька секунд Страйк придивлявся до нього, а тоді сказав:

— Там…

— Машина з фальшивими номерами, яка їде за нами, — кивнула Робін. — Знаю.

Вона сама щойно помітила «форд». Номери були фальшиві й незаконні, але такі запросто можна купити в інтернеті. Відколи вони заїхали до Річмонда, переслідувач стабільно підтискав їх.

— Чорт, — сказала Робін, — я, здається, бачила його. Коли їхали до Прюденс, але тоді він тримався віддаля. Чорт, — додала вона, вдивившись у дзеркало заднього огляду, — водій у…

— У балаклаві, так, — відказав Страйк. — Але сумніваюся, що це Франки.

Обоє згадали агресивну заяву Страйка, що, мовляв, як хтось їхатиме слідом — вони вийдуть і поговорять. Спостерігаючи за «хвостом», обоє розуміли, що це буде максимально нерозумний вчинок.

— Вілле, — попросила Робін, — будь ласка, пригнися, так, сховайся. І тримайся… ти теж, — сказала вона Страйкові.

Не подаючи сигналу, Робін пришвидшилася і різко забрала праворуч. Водія «форда» це захопило зненацька, він вильнув на середину дороги, мало не в’їхавши у зустрічну смугу, а Робін помчала геть спершу через парковку, а тоді вулицею з житловими будинками.

— Ти звідки, бляха, знала, що з іншого боку стоянки є виїзд? — спитав Страйк, який тримався якомога міцніше. Робін сильно перевищувала швидкість.

— Я тут не вперше, — відповіла Робін, яка (знову без сигналу) звернула на ширшу вулицю. — Стежила за отим невірним бухгалтером. Де він?

— Наздоганяє, — відповів Страйк. — Щойно зачепив дві машини на парковці.

Робін втиснула педаль у підлогу. Двом пішоходам, які йшли через дорогу, довелося вискакувати в неї з-під коліс.

— Чорт, — закричала вона знову, бо стало зрозуміло, що зараз доведеться повернутися на А316 і поїхати назад.

— Та начхати, просто не спиняйся…

Робін заклала поворот на такій швидкості, що мало не зачепила розділювальний паркан.

— Вілле, — нагадала вона, — заради Бога, ховайся, я…

Заднє та лобове скло пішли міріадами тріщинок. Куля пролетіла так близько до голови Страйка, що він відчув її жар. Маючи перед очима білий екран замість скла, Робін кермувала наосліп.

— Вибий скло! — гукнула вона до Страйка, який скинув ремінь безпеки і виконав прохання. Знову гучний «бах»: куля вдарила по багажнику. Страйк вибивав розбите лобове скло, щоб Робін бачила дорогу, на них обох сипалися друзки.

Третій постріл: цього разу мимо.

— Тримайтеся! — знову попередила Робін, огинаючи розворот і ледь вписуючись на іншу смугу, так що Страйк гепнувся щокою об ціле бічне скло.

— Вибач, вибач…