Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 177)
— Коли її дістали з басейну, — затинаючись промовила Флора, — було дуже темно. Доктор Джов схилився над нею і сказав: «Усе добре, вона дихає». Тато Джей сказав усім вийти, і найперше — наймолодшим. І поки ми виходили, Тато Джей удавав, що говорить до Дейрдре, що вони розмовляють, але вона нібито так тихо відповідає, що чує тільки він. Але я точно знала, що вона померла, — додала Флора. — Я була біля сцени. Бачила її обличчя, коли її дістали з води. Піна на губах. Розплющені очі. Але ми мусили вірити Тату Джею і Мадзу. Просто мусили! Наступного дня вони всіх зібрали і сказали, що Дейрдре вигнали з церкви, і всі просто… просто прийняли це. Я чула, як люди казали: «Ну звісно, її мали вигнати, якщо вона викликала таке невдоволення пророчиці» Я пам’ятаю хлопчика на ім’я Кевін. Це мала бути його перша Маніфестація, але його покарали і не пустили. Він багато розпитував про те, що таке накоїла Дейрдре, що її аж вигнали, і пам’ятаю, як Бекка — вона була зовсім юною і вже духовною дружиною Тата Джея — вдарила його по голові й наказала не питати про Дейрдре. Саме Бекка змусила… вона змусила мене…
— Що Бекка змусила тебе робити? — спитала Робін.
Коли Флора втупилася поглядом у свої коліна і похитала головою, Робін сказала:
— Бекка і мене примушувала до всякого. Також вона намагалася втягнути мене у жахливу біду, сховавши у мене під ліжком украдену річ. Як на мене, вона майже така сама страшна, як Вейси.
Флора уперше звела на Робін очі.
— Мені теж так здається, — прошепотіла вона.
— До чого вона тебе змусила? До чогось такого, що може зробити тебе спільницею жахливих речей? Мене так само підставили, наказали доглядати присмертного хлопчика. Я розуміла, що якщо він помре при мені, вони звинуватять мене в його смерті.
— Це навіть гірше, — слабким голосом відповіла Флора, і Робін була зворушена, побачивши на її обличчі щире співчуття. — Гірше, ніж у мене… але вони справді робили з мене спільницю, я часто про це потім думала… Бекка наказувала мені друкувати листи від Дейрдре її сім’ї. І я повинна була сама вигадувати, що там писати. Треба було розповідати, що я покинула ферму, але шукаю нового життя без чоловіка та дітей… тож Дейрдре точно була мертва, — розтривожено додала Флора, — але Бекка дивилася мені у вічі і казала, що вона жива й вигнана… і при цьому змушувала мене писати ті листи!
— Мені здається, це в них такий принцип, — сказала Робін. — Вони примушують казати на чорне «біле» й називати верх низом. Це елемент контролю над твоєю свідомістю.
— Але ж це шахрайство, підробка, так? — у розпачі спитала Флора. — Вони змусили мене покривати злочин!
— Це справді був примус, — відповіла Робін. — Флоро, я впевнена, що тобі нададуть імунітет.
— Бекка досі там?
— Так, — хором відповіли Робін та Вілл. В останнього на обличчі з’явився дивний застиглий вираз, і він дуже уважно слухав історію про підроблені листи.
— Бекка хоч раз приростила? — спитала Флора.
— Ні, — відповів Вілл. Вперше він надав інформацію замість вимагати її. — Тато Джей проти, — він вважає її кров нечистою.
— Він не тому не хоче, щоб вона народжувала, — тихо відповіла Флора.
— А чому тоді?
— Він хоче, щоб вона лишалася незайманою, — пояснила Флора. — Саме тому Мадзу її не ненавидить, як інших духовних дружин.
— Я цього не знав, — дуже здивовано відказав Вілл.
— Це знають усі духовні дружини, — сказала Флора. — Я була однією з них, — додала вона.
— Справді? — спитала Робін.
— Так, — відповіла Флора. — Почалося з Любовного зцілення, але йому так сподобалося, що він мене зробив дружиною. Він любить… любить, коли тобі це не до вподоби.
Думки Робін негайно полинули до Дейрдре Догерті, чесної жінки, яка хотіла зберегти вірність чоловікові й чия остання вагітність, вочевидь, настала після зґвалтування Вейсом.
— Траплялося, що Мадзу складала компанію, — майже пошепки промовила Флора. — Вона… іноді вона мене тримала, а іноді… іноді він любив дивитися, як вона робить зі мною всякі штуки…
— О Боже, — жахнулася Робін. — Флоро… я так співчуваю.
Тепер Вілл здавався і наляканим, і збентеженим. Двічі він розтуляв губи, щоб заговорити, і передумував, а тоді бовкнув:
— Але якщо пророчиці не існує, чим ти поясниш усе те, що вона робить на Чапмен-Фарм?
— Що саме «усе те»? — спитала Флора.
— Маніфестації.
— Ті, що в басейні та в лісі?
— Я знаю, що в ліс виводять маленьких дівчаток, одягнених як вона, я не дурний, — відповів Вілл. — Але це не означає, що вони не стають нею насправді, коли це роблять!
— Вілле, що ти маєш на увазі?
— Це як переісточення, розумієш? — відповів Вілл. Він ніби знову читав Робін лекцію про церковну доктрину на городі. — Гостія, яку споживають під час причастя, теж насправді не Тіло Христове, але водночас вона ним є. Це те саме. А ота лялька, яку піднімають із басейну, просто символічна. Це не вона і водночас вона.
— Це котрась із Високорівневих істин? — спитала Робін. — Що дівчатка в сукні Дайю і лялька без очей насправді і є Дайю?
— Не називай її Дайю, — розсердився Вілл. — Це неповага. І ні, — додав він, — я до цього розуміння сам дійшов.
Здавалося, що він відчуває потребу у самовиправданні, бо Вілл із притиском провадив:
— Слухайте, я знаю, що там є купа брехні. Я прекрасно бачив усе лицемірство, бачив, що Тато Джей робить речі, яких більше нікому не можна — він одружується, він лишає дітей та онуків при собі, бо його рід особливий, а всі інші мусять приносити Живу жертву, і в садибі п’ють алкоголь, і упадають навколо зірок, хоч це і безглуздя… Я розумію, що Тато Джей не месія, що в садибі роблять жахливі речі, але можна стверджувати, що є речі, які вони тлумачать правильно, бо ти ж сама бачила, — сказав він до Флори, — і ти теж! — додав він, звертаючись до Робін. — Духовний світ існує!
Виникла коротка пауза. Мовчанку порушила Прюденс:
— Вілле, як гадаєш, чому у церкві ніхто не визнає, що вони одягають маленьких дівчаток в її сукню уночі та дістають із басейну ляльку? Адже багато людей переконані, що й справді бачать надприродні явища, так?
— Хтось, може, і вірить, — заперечив Вілл, — але не всі. І в будь-якому разі Утоплена пророчиця повертається, справді повертається! Вона матеріалізується просто нізвідки!
— Але якщо все інше — просто фокуси… — почала Флора.
— Це не означає, що то теж фокус. Так, справді, інколи вони просто показують нам образи пророчиці, але іншим разом вона справді приходить… як-от у церквах використовують модель Ісуса на хресті. Ніхто не каже, що це він у буквальному сенсі. Але коли Утоплена пророчиця являється як дух, рухається, говорить… це неможливо пояснити. Жодного проектора немає, це не маріонетка… це вона, справді вона.
— Ти кажеш про випадки, коли вона маніфестується у вигляді привида, як-от у підвалі? — спитала Робін.
— Не тільки у підвалі, — відповів Вілл. — У храмі теж.
— А коли це відбувається, глядачі сидять у темряві? — спитала Робін. — І перед самою появою вас іноді просять вийти? Вони вивели нас із підвального лекторію перед її появою. Коли вона являється, глядачі завжди сидять перед сценою, а не навколо, так?
— Так, все завжди відбувається саме так, — сказала Флора, коли Вілл не відповів. — А що?
— Бо я, можливо, знаю, як це пояснити, — відповіла Робін. — Мій колега припустив, що це стара ілюзія, Привид Пеппера. Я загуглила, як це робиться. Потрібен скляний екран, який ставлять під кутом до публіки, і прихована бічна кімната. Постать у цій кімнаті трохи підсвічують, і коли в залі вимикають світло, публіка бачить відображення привида у склі. Ця примара прозора і поводиться так, наче справді стоїть на сцені.
За цими словами запала тиша. А тоді Флора голосно промовила, сполохавши усіх присутніх:
— О Боже мій!
Решта троє глянули на неї. Флора дивилася на Робін крізь волосся, і здавалося, що вона приголомшена.
— Це воно! Ось як вони це роблять. О Боже, Боже мій!
Флора засміялася.
— Аж не віриться! — задихано промовила вона. — Я так і не змогла сама до цього дійти і тому весь час сумнівалася… відображення у склі, так, так, це все пояснює! Коли вони це робили, завжди була якась бічна кімната. А якщо ми були у храмі, то завжди сиділи обличчям до сцени.
— Я думаю, — сказала Робін, — що храм на Чапмен-Фарм побудований як театр. Отой верхній балкон, де ніколи не сидять віряни, оті ніші… Його спорудили таким чином, щоб створювати масштабні ілюзії.
— Ви не можете бути повністю впевнені, — заперечив Вілл, який тепер здавався відверто стривоженим.
— Утопленої пророчиці не існує, — сказала йому Флора. —
— Якби ти в це справді вірила, — відказав Вілл із тінню колишнього гніву, — якби ти щиро в це вірила, ти б розкрила Божественні секрети.
— Які? Про Драконячу луку? Про Живу жертву? Про Любовне зцілення?
Вілл знервовано глянув на вікно, ніби чекав побачити за ним безоку Дайю.
— Якщо я просто зараз розповім про них і не помру, ти повіриш, що її не існує? — спитала Флора.
Тепер вона відкинула з обличчя пасма волосся і виявилася вродливою жінкою. Вілл не відповів на її питання. Він здавався наляканим.
— Драконяча лука — це місце, де закопують тіла, — ясним голосом промовила Флора. — Це поле, де постійно тягнуть плуга коні.
Вілл уражено охнув, а Флора продовжила розповідати.
118