Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 176)

— Ти знаєш, як сильно я ризикувала на Чапмен-Фарм, коли сказала тобі про це. Ти чув, як вони обговорювали мене, коли я пішла, ти дізнався моє справжнє ім’я, ти вистежив мене і знайшов у нашому офісі. Я тобі не брешу. Флора була вірянкою церкви, але вибралася. Будь ласка, просто сядь і трохи поговори з нею. Потім я відвезу тебе до Пат.

Майже хвилину Вілл обмірковував цю пропозицію, а тоді неохоче повернувся до крісла.

— Я знаю, як ти почуваєшся, — раптом промовила Флора стиха. — Чесно, я знаю.

— Чому ти досі жива? — грубо спитав Вілл.

— Сама іноді дивуюся, — з тремким смішком відказала Флора. Робін починало здаватися, що обом сторонам ця зустріч радше зашкодить, ніж допоможе. Вона подивилася на Прюденс, шукаючи підтримки, і та сказала:

— Тебе цікавить, чому по Флору не прийшла Утоплена пророчиця, так, Вілле?

— Ну звісно, — відповів Вілл, не дивлячись у бік Прюденс, чийого гріха володіння нюхальними пляшечками та старовинними килимами не міг пробачити.

— Насправді Утоплена пророчиця по мене приходила. Мої ліки несумісні з алкоголем, — сказала Флора, винувато глянувши на Прюденс, — і я стараюся не пити, але коли п’ю, починає здаватися, що Утоплена пророчиця знову дивиться на мене, і я чую, як вона каже, що я не гідна жити. Але тепер я знаю, що цей голос несправжній.

— Звідки? — різко спитав Вілл.

— Бо вона ненавидить у мені все те, що я ненавиджу сама, — відповіла Флора ледь чутним голосом, майже пошепки. — Я знаю, що це не вона, а я сама роблю це собі.

— Як ти вибралася?

— Захворіла.

— Не вірю. Тебе б не випустили просто через хворобу. Тебе лікували б.

— Вони й лікували, якщо це можна так назвати. Змусили співати мантри у храмі, давали трави, а Тато Джей… — Наполовину приховане за волоссям обличчя Флори смикнулося від огиди. — Але нічого не допомогло. Я марила, чула голоси. Врешті-решт вони зв’язалися з моїм батьком, і він приїхав по мене.

— Ти брешеш. Вони б цього ніколи не зробили. Не зв’язалися б із живою річчю.

— Думаю, вони не придумали, що ще зі мною робити, — відповіла Флора. — Батько страшенно розлютився на мене. Сказав, що я сама винна, що втекла, накоїла біди, не відповідала на листи. Вдома він злився на мене, коли я співала мантри і робила радісну медитацію. Він думав, що я тримаюся за свою релігію… не розумів, що я себе не контролюю… Я бачила Утоплену пророчицю, яка стояла за дверима, й іноді в дзеркалі у ванній просто за спиною, а тоді оберталася, і вона зникала. Я не казала про неї ні татові, ні мачусі, бо Утоплена пророчиця мені заборонила… тобто тоді мені здавалося, що то вона мені забороняє…

— Звідки ти знаєш, що то не була Утоплена пророчиця? — спитав Вілл. Робін починало здаватися, що все це було жахливою помилкою.

Їй не спало на думку, що Вілл спробує заново навернути Флору. Вона розвернулася до Прюденс, сподіваючись, що та обірве цю розмову, але Прюденс просто слухала з нейтральним виразом на обличчі.

— Бо вона зникла, щойно я почала лікуватися, але минула купа часу, поки мене відвели до лікаря. Тато і мачуха казали, що я маю повернутися до навчання чи знайти роботу, я мусила заповнювати анкети та форми, але не могла зосередитися… і були речі, яких я не могла їм сказати. Там я народила дитину, і вона померла. Народилася мертвою. Пуповина обкрутилася навколо шиї.

— О Боже, — не змогла стриматися Робін. Вона ніби повернулася до гуртожитка, коли допомагала Ван, яка стікала кров’ю, народити дитину з тазовим передлежанням.

— Мене за це покарали, — тихо схлипнула Флора. — Сказали, що це я винна. Сказали, що я убила дитину своєю неправедністю. Я не могла розповідати про таке татові й мачусі. Я взагалі нікому не розповідала про дитину, поки не почала ходити до Прюденс. Я довго навіть не знала, чи я справді народила, чи ні… але пізніше… значно пізніше… я ходила на огляд. І спитала в лікарки: «А я народжувала?» Вона дуже здивувалася такому питанню, але сказала, що так. Вона це визначила. Намацала.

Флора ковтнула, а тоді продовжила:

— Коли я пішла, то розмовляла з журналістом, але йому теж не сказала про дитину. Я знала, що за розмову з ним Утоплена пророчиця може мене вбити, але я була в такому відчаї і так хотіла розповісти людям про те, яка жахлива та церква. Подумала, якщо тато і мачуха прочитають інтерв’ю в газеті, то зможуть краще зрозуміти, що я пережила, і пробачать мені. Тож я зустрілася з журналістом, розповіла йому, а вночі прийшла Утоплена пророчиця. Вона витала за вікном і наказувала мені вкоротити собі віку, бо я зрадила всіх у церкві. І я подзвонила журналісту, сказала, що вона прийшла по мене і що він має видати статтю, а тоді порізала вени у ванні.

— Я так співчуваю, — промовила Робін, але Флора ніби не почула її.

— І тоді тато вибив двері, мене забрали до лікарні, діагностували психоз і перевели до психіатричного відділення. Я там хтозна-скільки лежала, мені давали тонни ліків, психіатр мене оглядав по п’ять разів на тиждень, але кінець-кінцем я перестала бачити Утоплену пророчицю.

Коли я вийшла з лікарні, поїхала до Нової Зеландії. В тітки й дядька бізнес у Веллінґтоні. Вони придумали мені роботу…

Голос Флори затихнув.

— І більше ти пророчицю не бачила? — спитав Вілл.

Робін, розсердившись на цей інквізиторський тон після всього, що розповіла Флора, цитьнула на нього:

— Вілле!

Але Флора відповіла:

— Та ні, бачила. Хоча насправді то була не вона… я сама винна. В Новій Зеландії я почала курити багато шмалі, і все почалося знову. Врешті-решт мене на кілька місяців поклали в іншу психіатричну лікарню, а тоді тітка і дядько посадили мене на літак і відправили до Лондона. Вони моїх вибриків уже натерпілися. Не хотіли тієї відповідальності. Але після Нової Зеландії я більше її не бачила, — додала Флора. — Лише іноді, коли я п’ю, то вона ніби повертається… але я знаю, що вона несправжня.

— Якби ти справді думала, що вона несправжня, ти пішла б до поліції.

— Вілле… — дорікнула Робін, але він проігнорував її.

— Я точно знаю, що вона справжня і що прийде по мене, — провадив він із якоюсь відчайдушною бравадою, — але все одно піду до поліції. Тож ти або віриш у неї і боїшся, або не хочеш викрити вчинки церкви.

— Я дуже хочу їх викрити! — з люттю відповіла Флора. — Саме тому я говорила з журналістом, саме тому погодилася зустрітися з тобою. Ти не розумієш, — додала вона, почавши схлипувати, — я весь час почуваюся винною. Я така боягузка, але я справді боюся…

— Утопленої пророчиці! — тріумфально завершив речення Вілл. — Попалася. Ти знаєш, що вона існує.

— Мені є чого боятися і без Пророчиці, — різко відказала Флора.

— Чого, наприклад? В’язниці? — зверхньо спитав Вілл. — Я знаю, що сяду, якщо вона не вб’є мене раніше. Байдуже. Це правильний вчинок.

— Вілле, я тобі вже казала: ні тобі, ні Флорі немає потреби потрапляти за ґрати, — втрутилася Робін. Розвернувшись до Флори, вона пояснила: — Ми вважаємо, що можна отримати імунітет від судового переслідування, якщо ви зголоситеся свідчити проти церкви, Флоро. Все, що ви розповіли, показує, як сильно вас травмувало життя на Чапмен Фарм. Ви мали вагомі причини мовчати.

— Та я намагалася розповісти про це, — розпачливо відповіла Флора. — Я розповіла психіатрам про найгірше, а вони сказали, що то теж психоз, частина моїх галюцинацій про пророчицю. Але пройшло вже стільки часу… тепер мене звинуватять, як його, — безнадійно додала вона, тицьнувши пальцем в бік Вілла. Вона відпустила край рукава, і Робін помітила потворні шрами на зап'ястку, залишені спробою укоротити собі віку.

— Що саме ти розповіла психіатрам? — невмолимо провадив Вілл. — Божественні секрети?

Робін пригадала, що чула про щось подібне від Шони, але так і не дізналася, про що мова.

— Ні, — зізналася Флора.

— Тоді ти їм нічого не розповіла, — презирливо сказав Вілл. — Якби ти справді вірила, що Утопленої пророчиці не існує, ти б усе розповіла.

— Я розповіла їм про найгірше! — ошаліло заперечила Флора. — А коли вони не повірили, то й сенсу не було говорити про Божественні секрети!

З виразу обличчя Прюденс Робін зрозуміла, що вона теж не знає» що це за секрети такі.

— Ти навіть не знаєш, що я бачила, — сказала Флора Віллові, і тепер в її голосі бринів гнів. — Тебе там не було. Я все намалювала, — додала вона, розвернувшись до Робін, — бо там були й інші свідки, і я подумала, якщо хтось із них вирвався, раптом побачить малюнок і напише мені. 1 тоді я точно знатиму, що не марила, але написав тільки…

— Мій партнер, — кивнула Робін.

— Так, — відповіла Флора, — і з його тону я зрозуміла, що в УГЦ він ніколи не був. Людина, яка там побувала, ніколи б так не написала. «Ви сильно не любите УГЦ, так?» Такий… буденний тон. А тоді я подумала, що це хтось із рідних Дейрдре хоче мене розговорити, і мені стало так… соромно… страшно… і я видалила акаунт.

— Хто така Дейрдре? — спитав Вілл.

— Мама Лін, — відповіла Робін.

Вілл уперше здався шокованим.

— Флоро, — мовила Робін, — можна я розповім, що ти, як мені здається, бачила?

І повагом, добираючи слова, Робін описала сцену, яка, на її думку, сталася під час Маніфестації Утопленої пророчиці, коли Дейрдре дістали з басейну мертвою. Коли вона закінчила, Флора, яка ледь дихала і вся побіліла, пошепки спитала:

— Звідки ти це знаєш?

— Здогадалася, — відповіла Робін. — Я була на одній Маніфестації, на якій мало не втопили мене саму. Але як вони пояснили те, що сталося? Як переконали всіх, що Дейрдре пішла?