Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 168)
На п’ятому фото білява Керрі підняла маску свині, щоб відсмоктати Дрейперу, поки Череп входив у неї ззаду. Спалах освітив край винної пляшки збоку. Робін читала нотатки Страйка про інтерв’ю з Генрі Вортінґтоном-Філдзом і знала, що пізніше Джо Джексон завербував Генрі у барі, хоча церква забороняла вживання алкоголю.
На шостому, останньому фото чорнява дівчина смоктала Черепу, а Дрейпер проникав у неї вагінально. Тепер Робін звернула увагу на деталь, якої раніше не помічала, думаючи, що то тінь: виявилося, що Череп у чорному презервативі. Робін стало бридко від самої себе, і вона відвернулася.
Зрештою, це були не просто якісь там світлини. Джо Джексон, до якого вона не мала жодного співчуття, тепер чудово жив собі у церкві, але Керрі й Пол загинули за страшних обставин, а на Розі — хоч, звісно, повної певності щодо цього вона ще не мала — влаштували полювання лише тому, що колись її стало наївності повірити людині, яка заманила її в той сарай.
Робін сіла на стілець Страйка, уявляючи, як юна Розі потай вибирається з ферми із батьком і братом за кілька годин до того, як із Чапмен-Фарм поїде фургон з овочами і Дайю на борту…
На думку їй спало таке, що Робін аж випрямилася, ніби її хтось покликав. У ту ніч в дитячому гуртожитку мала спати ще одна наглядачка… чи могла то бути Розі? Може, дівчина виконала старий трюк із подушками під ковдрою, щоб Керрі подумала, що вона на місці, хоч насправді вона вже втекла з ферми назавжди? Це б пояснило, чому Емілі не бачила другої наглядачки, а ще — чому Керрі, ще не бачивши полароїдів і не знавши, що приховати події на фермі не вийде, так не хотіла казати, хто була її напарниця в дитячому гуртожитку, бо якби її знайшли, та дівчина могла б розповісти не лише про чергування в гуртожитку, а й про маски свиней та содомію.
Робін повернулася до приймальні, відчинила шафку з документами і дістала папку зі справою УГЦ. Повернувшись за партнерський стіл, вона пробігла очима нотатки, які зробила під час інтерв’ю з Руфусом, а тоді ще раз звірилася із роздруківками про місця, де мешкали чи мешкають члени сім’ї Фернсбі. Мати Розі жила в Річмонді, Руфус із дружиною — в Енфілді.
Попри те, що було ретельно вивчено всі наявні архіви, Робін не побачила жодних свідчень про те, що Розі володіла нерухомістю в Британії під будь-яким зі своїх відомих імен. Вона ніколи не виходила заміж, не мала дітей. Нині її вік наближався до сорока років. «Вона тепер індуїстка. Може, вже навіть в Індії. Поведена на своїх дурницях. Бікрам-йога, пахощі».
У голові Робін формувався поки непевний образ жінки, яка вважає себе вільною птахою і, можливо, пережила фінансовий чи емоційний крах (хіба доросла людина у скрутній ситуації поїде жити до батька, як це зробила Розі перед зміною імені, якщо в неї є хоч якась альтернатива?). Можливо, Розі тепер і справді мешкає в Індії, як припустив її брат? Чи вона з тих хаотичних створінь, які не лишають по собі сліду в архівах, мігруючи між чужими канапами та сквотами, як це робила свого часу Леда Страйк?
Дзвінок мобільного змусив Робін підскочити.
— Алло?
— Привіт, — почувся голос Прюденс. — Як справи?
— Нормально, — відповіла Робін. — А в тебе?
— Непогано… власне, я… гм… сьогодні в мене була сесія з Флорою.
— О, — промовила Робін, внутрішньо згрупувавшись.
— Я розповіла їй… мусила розповісти… хто була людина, яка розпитувала її про малюнки на «Пінтересті». Я вибачилася і сказала, що то я винна, що Корм її вичислив, хоч і не називала її імені.
— Зрозуміло, — сказала Робін.
— Власне… ми говорили про ваше розслідування, і я сказала їй, що з Чапмен-Фарм вирвалася ще одна людина, і що це ти їй допомогла це зробити… коротше кажучи… вона б хотіла зустрітися з тією людиною.
— Серйозно? — спитала Робін, яка щойно зрозуміла, що була затамувала подих.
— Поки цього не сталося, вона ні на що підписується, чуєш? Але якщо ви з Кормораном не проти, вона каже, що готова зустрітися з цією людиною, що покинула УГЦ, у моїй присутності… і не проти, якщо з тією людиною теж хтось буде для підтримки.
— Просто фантастика, — сказала Робін. — Це чудова новина, Прюденс, дякую тобі. Ми поговоримо з сином нашого клієнта і спитаємо, чи не проти він зустрітися з Флорою. Я впевнена, що йому це буде корисно.
Коли Прюденс поклала слухавку, Робін звірилася з графіком і написала повідомлення Пат.
Пат, вибачте, що турбую в неробочий час, але ви не проти, якщо завтра о десятій ми зі Страйком зайдемо до вас поговорити з Віллом?
За п’ять хвилин Пат за своїм незмінним звичаєм передзвонила Робін замість писати SMS у відповідь.
— Хочете заїхати з ним поговорити? — звичним баритоном спитала вона. — Так, приїздіть.
— Як він?
— Досі іноді співає мантри. Я кажу: «Припини це і краще допоможи мені вимити посуд», — і він допомагає. Я йому дістала одяг. Він якось підбадьорився, коли скинув той костюм. Просто в цей момент грає в шахи з Деннісом. Я щойно вклала Цін спати. Така цокотуха, хто б подумав. Я їй читала «Голодну гусінь», то вона п’ять разів підряд просила перечитати.
— Пат, ми просто не знаємо, як вам дякувати.
— Та нема за що. Видно, що з доброї сім’ї. Буде гарний хлопчик, щойно з нього вийде вся їхня дур.
— Він говорив про Утоплену пророчицю? — спитала Робін.
— Так, вчора ввечері, — без емоцій відповіла Пат. — Денніс йому каже: «Ти ж розумний хлоп, невже віриш у привидів?» А Вілл на те, що й Денніс би повірив, якби бачив те, що бачив Вілл. Каже, бачив, як люди левітують. Денніс спитав: «І що, високо?» Вілл сказав, що на кількадесят сантиметрів над землею. То Денніс йому показав, як робиться цей фокус. Дурко незграбне, мало на запалені конфорки не впав.
— Звідки Денніс знає, як левітувати? — на мить забулася Робін.
— Замолоду один друг показував такі фокуси, щоб дівчатам подобатись, — лаконічно пояснила Пат. — Ніде правди діти, дівчата бувають страх які дурні. Нащо комусь чоловік, який може піднятися в повітря на десять сантиметрів?
Робін засміялася, ще раз подякувала Пат і побажала їй доброго вечора. Поклавши слухавку, вона виявила, що настрій трохи покращився. Тепер вона мала і нову теорію, і, ймовірно, заплановану конче важливу зустріч, про яку розповість Страйку, щойно той повернеться. Вона подивилася на годинник. Вейсове зібрання тривало вже з годину, але Робін знала Тата Джея: він ще тільки розминався. Мабуть, треба замовити доставку і поїсти в офісі за переглядом справи УГЦ.
З мобільним у руці вона підвелася і пішла до вікна, міркуючи, якої піци їй кортить. Сонце заходило, Денмарк-стріт поринула в тінь. Крамниці були зачинені, на частину вітрин опустили металеву жалюзі.
Робін тільки встигла вирішити, що в її піці мають бути каперси, як на очі їй трапилася висока й широка постать у чорному, яка йшла вулицею. Як не дивно, такого теплого серпневого вечора та людина накинула на голову каптур. Робін підняла телефон і ввімкнула камеру, записавши, як постать ступила на сходи перед музичною крамницею через вулицю і спустилася в підвальне приміщення.
Може, знайомий власника? Сказали зайти через інший вхід?
Робін зупинила запис і продивилася кілька знятих секунд. А тоді, знову маючи зловісне передчуття, повернулася до справи УГЦ і дістала стоп-кадри з непроханим гостем у масці і з пістолетом, які Страйк роздрукував із запису камери спостереження.
Це могла бути та сама людина — а могла й не бути. Чорна куртка була схожа, але фотографії з темного сходового майданчика були надто розмиті та не дозволяли зробити однозначний висновок.
Чи слід подзвонити в поліцію? Але що вона скаже? Що людина в чорній куртці з піднятим каптуром пройшла біля офісу і спустилася в підвал? Це важко назвати криміналом.
Гість із пістолетом, нагадала собі Робін, дочекався темряви і поки в будівлі вимкнуть світло. Тепер вона сумнівалася, що замовити піцу було гарною ідеєю. Їй доведеться відчинити доставщику нижні двері; що, як постать у чорному прорветься всередину, притиснувши до спини бідахи пістолет? Чи це в неї вже повна параноя?
«Ні, — сказав голос Страйка в її голові. — Ти просто думаєш головою. Стеж за ним. Не виходь із офісу, поки не переконаєшся, що та людина пішла».
Знаючи, що її силует може бути помітним попри жалюзі, Робін вимкнула світло в офісі, а тоді підкотила стілець Страйка до вікна і зі справою УГЦ на колінах час до часу визирала на вулицю. Чорна постать не з’являлася.
112
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Джонатан Вейс уже пояснив, яким чином УГЦ знайшла спільне в усіх релігіях та об’єднала їх у єдину всеохопну систему віри. Він цитував Ісуса Христа, Будду, Талмуд та — найрясніше — самого себе. Він по черзі покликав на сцену Джайлза Гармона і Нолі Сеймур, і обоє виголосили захоплені панегірики натхненному генію Тата Джея — Гармон з інтелектуальною вагомістю, яка принесла йому шквал оплесків, Сеймур — із показною дівчачою палкістю, якій натовп аплодував навіть активніше.
Поступово небо, видиме крізь скляні панелі металевого склепіння, зробилося темно-синім, а Страйкові півтори ноги через тісноту другого ряду почало пощипувати. Вейс перейшов до критики світових лідерів, а екрани над ним демонстрували кадри воєн, голоду та нищення навколишнього середовища. Натовп пересипав його короткі фрази захопленими вигуками, за довші орації дякував аплодисментами, а всі закиди та звинувачення на адресу еліт та сіячів війни зустрічав схвальним ревом. Колись же, думав Страйк, поглядаючи на годинник, воно має скінчитися? Але минуло ще двадцять хвилин, і Страйку так само було незручно й нудно, а ще кортіло відлити.