Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 160)
— Ми не маємо повної певності, — додала Робін, бо сер Колін перемінився в обличчі.
— …і це була червона машина «воксґолл корса», — провадив Страйк так, наче вона його не перебивала. — Я б радив пильнувати, чи це авто не з’явиться біля вас. Цілком може бути, що УГЦ стежить і за нами, і за вами.
Запала недовга перелякана пауза.
— Ви звернулися до поліції щодо непроханого гостя у масці? — спитав сер Колін.
— Звісно, — відповів Страйк, — але вони поки нічого не дізналися. Ця людина була гарно замаскована, навіть у балаклаві, і вдягнена у чорне — і цей опис збігається із єдиною вказівкою на убивцю Кевіна Пірбрайта.
— Боже милий, — промовив Ед.
Джеймс, який налив собі кави, не пропонуючи її більше нікому, підійшов до столу.
— Тобто потенційно Вілл наразив нас усіх на небезпеку? І мою дружину та дітей?
— Як на мене, це вже занадто, — відповів Страйк.
— Ах, як на вас?
— Досі вони не нападали на родичів колишніх членів церкви, хіба що…
— В інтернеті, — сказав сер Колін. — Я бачив свою сторінку на «Вікіпедії». Мені загалом байдуже…
— Тобі, може, і так, — голосно сказав Джеймс, — а мені до біса небайдуже! І що ви пропонуєте робити з цією халепою? — кивнув Джеймс Страйку. — Десять років ховати Вілла, поки мій батько самотужки фінансує справу проти цілої церкви?
З цієї репліки Страйк виснував, що сер Колін поділився зі старшим сином сумнівами щодо розслідування лінії Дайю.
— Ні, — почав він, але Ед не дав йому окреслити курс дій:
— А я вважаю…
— Та відвали ти зі своєю клятою психотерапією! — зашипів Джеймс. — Якщо вони стежать за людьми і вбивають…
— Я хотів сказав, — не здався Ед, — що якщо та дівчина, Лін, готова дати свідчення проти церкви…
— Вона донька Вейса, на біса їй…
— Та курва, звідки тобі знати?
— Я знаю достатньо, щоб не хотіти зв’язуватися з нею…
— Наш обов’язок — подбати про… — почав сер Колін.
— Нема в нас такого обов’язку! — закричав Джеймс. — Мені чхати на неї і на її кляту дитину. Цей малий гівнюк притягнув у наше життя Джонатана Вейса і його людей замість мами — яка була б жива, якби не довбана УГЦ, і як на мене, і Вілл, і Лін, і їхнє кляте поріддя хай самі хоч втопляться у…
Джеймс махнув чашкою у бік далекої річки, і цівка чорної і дуже гарячої рідини плеснула Робін на груди.
— …як їхня довбана пророчиця!
Робін голосно зойкнула від болю.
— Агов! — гаркнув Страйк, схопившись на ноги.
Ед і собі спробував підвестися, але травмована нога не дала.
— Джеймсе! — сказав сер Колін, а Робін відтягнула розпечену тканину від шкіри і гарячково шукала, чим би охолодитися. Ед із другої спроби підвівся і закричав на старшого брата, спершись на стільницю обома руками:
— Ти собі придумав цю довбану фантазію — але коли її знайшли, вона була вже неоперабельна, вона з’явилася задовго до того, як Вілл пішов у довбану церкву! Хочеш знайти винуватого — ось він я! Вона не перевірялася, бо п’ять місяців сиділа біля мене у довбаній лікарні!
Брати горлали один на одного так, що інших не стало чути, а Робін тим часом схопила шматок паперового рушника і опустила під холодну воду з крану, а тоді притиснула до шкіри під сорочкою, щоб не так пекло.
— Замовкніть! Ану мовчати! — закричав сер Колін, підводячись — Міс Еллакотт, мені так прикро… ви не сильно…
— Все гаразд, усе добре, — запевнила Робін, яка розвернулася до всіх спиною, бо не хотіла витирати груди на очах у чотирьох чоловіків.
Джеймс, який, вочевидь, не зрозумів, що чорна пляма на кремовій сорочці Робін — його провина, почав знову:
— Моя думка така, що…
— Вибачатися будеш? — загарчав Страйк.
— Та хто ти такий, щоб казати мені…
— Ти щойно облив мою партнерку гарячою кавою!
— Що?
— Я в нормі, — збрехала Робін.
Промокнувши опік холодними серветками, вона викинула жмуток у смітник і повернулася за стіл. Мокра сорочка липнула до шкіри. Взявши зі спинки стільця куртку, Робін надягнула її, мовчки розмірковуючи про те, що вже двоє братів Еденсорів завдали їй ушкоджень. Хай тепер Ед зробить хет-трік і дасть їй по голові своєю тростиною, чи що.
— Вибачте, — сказав дуже здивований Джеймс. — Мені дуже… я в жодному разі не хотів…
— Вілл теж не хотів, але зробив, — сказала Робін, вважаючи, що коли її вже обварили, з цього варто отримати зиск. — Він утнув безвідповідальну дурницю і знає про це, але він не хотів нікому нашкодити.
— Я хочу, щоб Лін знайшли, — тихо сказав сер Колін, не даючи Джеймсу розкрити рота. — І більше не хочу чути жодного слова на цю тему, Джеймсе. Я хочу, щоб її знайшли. А після цього…
Він подивився на Страйка.
— Я готовий профінансувати ще три місяці розслідування смерті Дайю Вейс. Якщо ви доведете, що вона сталася за підозрілих обставин і що дівчинка не божество, на яке її перетворили, це може допомогти Віллу… але якщо за три місяці ви нічого не знайдете, ми це облишимо. Тим часом подякуйте від мене вашій офісній менеджерці, яка дбає про Вілла, і… ми пильнуватимемо, чи не з’явиться червона «воксґолл корса».
106
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Факт той, — сказала Робін, — що «корси» немає.
У дзеркало заднього огляду на шляху до Лондона вона поглядала частіше, ніж зазвичай, і була певна, що за ними ніхто не їде.
— Може, подзвониш Еденсору і скажеш, що це була фальшива тривога?
— Водій «корси» міг здогадатися, що ми його засікли, — заперечив Страйк. — Я так само вважаю, що Еденсори повинні пильнувати… Хімчистку сорочки можеш записати на рахунок агенції, — додав він. Також — але про це він не хотів говорити — тепер в салоні «БМВ» сильно пахло кавою.
— Це ніяк не відчистити, — відповіла Робін, — плюс бухгалтер все одно цього не дозволить.
— Тоді вистав рахунок клієн…
— Вона стара, а коли була нова, я її купила дешево. Мені все одно.
— А мені ні, — відповів Страйк. — Чмо косоруке.
Робін могла б нагадати, як Страйк мало не зламав їй носа, коли вона втрутилася, щоб він не побив підозрюваного, але вирішила цього не робити.
Вони розійшлися біля гаража, де Страйк тримав машину. Оскільки свої плани на вечір Робін так і не уточнила, Страйк остаточно вирішив, що вони пов’язані з Мерфі, і рушив до офісу в паскудному настрої, який пояснив собі ледь завуальованим обвинуваченням, що агенція видурює у сера Коліна гроші, з вуст Джеймса Еденсора. Робін тим часом пішла одразу на Оксфорд-стріт, купила там нову дешеву сорочку, перевдягнулася в туалеті універмагу і попшикала на себе з тестера у парфумерному відділі, щоб не смердіти кавою. Часу зайти додому перед зустріччю з Прюденс вона не мала. Робін подзвонила терапевтці напередодні, і Прюденс, яка мала йти до дантиста, запропонувала зустрітися в італійському ресторані біля його кабінету. В метро на «Кенсінґтон-Гай-стріт» Робін їхала накручена. За нею і раніше бували хвости, а коли Страйк не заспокоївся щодо «корси», яка не з’явилася на зворотному шляху до Лондона, Робін геть розхвилювалася. Був момент, коли їй здалося, що міцний чолов’яга з густими бровами стежить за нею, та коли Робін спробувала пропустити його повз себе, чоловік просто пішов собі, щось мимрячи під ніс.
Діставшись «Іль Портіко», Робін зраділа, що ресторан менший і затишніший, ніж вона собі уявляла, адже локація була фешенебельна. Її повсякденне вбрання тут було цілком до речі, хай навіть Прюденс, яка вже сиділа за столиком, мала значно елегантніший вигляд у темно-синій сукні.
— Ще не відійшла анестезія, — сказала Прюденс, показуючи на ліву щоку після того, як підвелася і розцілувала Робін. — Пити страшнувато, раптом усе виллється… Робін, ти так схудла! — додала вона, сідаючи.
— В УГЦ кепсько годують, — відповіла Робін, сідаючи навпроти. — Тобі в зубного робили щось страшне?
— Мали просто замінити стару пломбу, але знайшли ще іншу проблему, — відповіла Прюденс, обмацуючи щоку. — Ти тут раніше бувала?
— Ще ні.
— Найкраща паста в Лондоні, — сказала Прюденс і передала Робін меню. — Щось питимеш?