Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 156)
Побачивши Робін, Вілл став червоним, мов рак.
— Привіт, Вілле, — сказала вона.
Вілл втупився у підлогу. Червоними в нього були навіть вуха.
— Дитині треба нормально поїсти, — сказала Пат таким тоном, наче в цьому були винні Страйк та Робін. — А в нас тільки печиво.
— Слушна думка, — погодився Страйк і дістав гаманець, — ви нам не купите піци, Пат?
Пат взяла у Страйка банкноти, накинула плащ і вийшла. Робін викотила з-за комп’ютерного столу її стілець і сіла неподалік від Вілла та Цін. Страйк, розуміючи, що бовваніє над усіма, дістав з-за шафи один зі складаних пластикових стільців. Вілл сидів зігнувшись, обіймаючи доньку, шалено червоніючи і не піднімаючи очей. Цін, яка жувала печиво, здавалася найрозслабленішою людиною з усіх присутніх.
— Рада тебе знову бачити, Вілле, — сказала Робін. — Привіт, Цін, — додала вона з усмішкою.
— Ще! — зажадала дитина, простягнувши руки до печива у Пат на столі.
Робін дістала дві шоколадні палички і простягнула їй. Вілл так само сидів скручений, ніби йому було боляче, і обіймав Цін за поперек. Страйк, який не знав, що коли Вілл востаннє бачив Робін, він був голий і мастурбував (з її слів йому здалося, що вони обоє були вдягнені, коли Вілл зацідив їй кулаком в обличчя), вирішив, що Вілл так ніяковіє через те, що вдарив її.
— Як ви вибралися? — спитала Робін у Вілла, поки Цін радісно жувала печиво.
Вона не забула про те, що Вілл зробив їй в кімнаті усамітнення, але наразі це здавалося неважливим у порівнянні з дивовижним фактом його втечі з Чапмен-Фарм.
— Переліз паркан у сліпій зоні, — промимрив він. — Як ти.
— Вночі?
— Ні, бо треба було забрати Цін.
Він змусив себе підняти очі на Робін, але не витримав її погляду і говорив до ніжки столу Пат.
— Я повинен дізнатися, де Лін, — з відчаєм сказав він.
— Ми її шукаємо, — запевнила Робін.
— Чому?
— Тому що, — відповіла Робін, поки Страйк не бовкнув щось нетактовне про роль Лін у дискредитації церкви, — нам не байдуже. Я була поруч із нею, коли стався викидень, пам’ятаєш?
— А, так, — відповів Вілл. — Я забув… у церкви є центри у Бірмінґемі та Ґлазґо, ви ж знаєте, — додав він.
— Знаємо, — сказала Робін. — Але підозрюємо, що вона в клініці доктора Джова біля Лондона.
— А в нього є клініка? — наївно спитав Вілл. — Я думав, що він просто лікар церкви.
— Ні, в решті світу він теж лікар, — відповіла Робін.
— Лін його не любить. Навряд чи їй подобається у нього в клініці, — пробурмотів він.
Він підняв очі на Робін і знову втупився у підлогу.
— Вас найняв мій батько, так?
Робін і Страйк перезирнулися. Останній, радий, що Робін перейняла ініціативу, тільки знизав плечима.
— Так, — відповіла Робін.
— Не кажіть йому, що я пішов звідти, — із затятістю й відчаєм попросив Вілл, глянувши на Робін спідлоба. — Добре? Якщо скажете батькові, я піду просто зараз. Я сюди прийшов тільки тому, що мушу знайти Лін, а далі я до в’язниці.
— Чому ти зібрався до в’язниці? — спитала Робін.
— Через усе, що наробив. Не хочу про це говорити. Якщо з Лін та Цін все буде добре, я не проти, я на це заслужив. Але не смійте казати батькові! Коли мене арештують, він про все дізнається, але мене триматимуть під вартою, і можна буде з ним не говорити. Та й по мене все одно прийде Утоплена пророчиця, коли я все розкажу, і буде вже байдуже. Але Лін, мабуть, отримає якесь житло від держави, так? Адже вона з дитиною. Бо в мене грошей нема, — похнюплено додав він.
— Упевнена, що все якось складеться, — сказала Робін.
Скляні двері прочинилися, і ввійшла Пат з чотирма коробками піци.
— Швидко ви, — сказав Страйк.
— Туди іти два кроки, — відказала Пат, ставлячи коробки на стіл, — а ще я подзвонила онуці. У неї є одяг для твоєї дитинки, — сказала вона Віллові. — Її меншій щойно виповнилося три роки. Вона все принесе.
— Чекай, — аж забувся від подиву Страйк, — ти що…
— Так, я прабабця, — сухо відповіла Пат. — У нас в сім’ї народжують рано. Так найкраще, поки ще сили є.
Вона повісила плащ та сумку на гачки і пішла до кухоньки по тарілки. Маленька Цін, яка чудово проводила час, з цікавістю дивилася на коробки з піцою, від яких так смачно пахло, але губи Вілла безгучно заворушилися, і Робін впізнала слова мантри
— Мені треба переговорити з Робін, — сказав Страйк Віллові, сконфужений цим мовчазним співом. — Не проти трохи посидіти тут із Пат?
Вілл кивнув, не припиняючи ворушити губами. Страйк і Робін підвелися, і Страйк кивком показав партнерці, що найкраще буде поговорити на сходовому майданчику.
— Йому з дитиною краще лишитися тут, — сказав Страйк, причинивши по собі скляні двері. — Можуть зайняти мою квартиру, а я поставлю розкладачку в офісі. Думаю, заселять їх в найближчий готель не варто, бо це дуже близько до Руперт-Корт, і ще думаю, що йому потрібен хтось поруч, раптом почне марити Утопленою пророчицею.
— Добре, — тихо відповіла Робін, — але не кажи йому, що ми повинні все розповісти серу Коліну.
— Еденсор — клієнт. Ми повинні йому сказати.
— Та я розумію, — відповіла Робін, — а от Віллові цього знати не треба.
— А ти не думаєш, що як ми скажемо йому, що його батько вже знає про дитину, то…
— Мені не здається, що він боїться реакції батька на Цін. Як на мене, він більше переймається, що сер Колін не дасть йому сісти у в’язницю.
Страйк ошелешено подивився на неї.
— Він явно відчуває провину за те, що робив там, а в’язниця — це ніби друга Чапмен-Фарм, розумієш? — спитала Робін. — Там не так страшно, як у зовнішньому світі.
— А що, власне, він там такого кримінального наробив? — спитав Страйк.
— Можливо, річ лише в тому, що він спав із неповнолітньою Лін, — із сумнівом відповіла Робін. — Але я боюся його розпитувати, тим паче у присутності Цін. Він може засмутитися чи втекти.
— Ти розумієш, що його втеча з ферми — це повністю твоя заслуга?
— Мені так не здається, — відповіла Робін. — Він зробив це через зникнення Лін. Коли я з’явилася, він уже сумнівався.
— Але саме ти підштовхнула його сумніви до краю. І, мабуть, він пішов досить рано, щоб його доньку не встигли там покалічити. Мені здається, що ти врятувала два життя.
Робін підняла на нього очі.
— Страйку, я розумію, чому ти це кажеш, але…
— Кажу, бо це правда. Така робота. Інша її сторона.
Але Робін його слова мало втішили. Несподіваної втечі Вілла Еденсора було недосить, щоб стерти з її уяви двох доньок Керрі, які оплакують маму.
Вони повернулися до офісу. Вілл та Цін саме ласували піцою. Вілл накинувся на їжу, ніби вовк, а Цін була просто в нірвані.
— То як ти це зробив, Вілле? — спитала Робін, знову сідаючи. — Як ти вибрався?
Вілл проковтнув великий шматок піци і відповів:
— Украв із кабінету Мадзу двадцять фунтів. Пішов до класу, коли там була Шона. Сказав їй, що Цін хоче бачити доктор Джов. Шона повірила. Побіг через поле. Переліз паркан у сліпій зоні, як ти. Спіймав попутку, водійка довезла мене до Норвіча.
Робін, яка чудово розуміла, наскільки складно було здійснити кожен з етапів цього плану, сказала:
— Це просто неймовірно. А тоді попутками доїхав до Лондона?
— Так, — відповів Вілл.
— Але яким чином ти знайшов наш офіс?