Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 139)
— На тобі, паскудо, — сказав Барклей, який натягнув стяжки на свого Франка і теж зняв із нього балаклаву, від чого молодший брат розридався.
— Я нічого не зробив. Я не розумію.
— Стули писок, — сказав йому Барклей, а тоді озирнувся на Страйка: — Робота ніг — клас, особливо як на хлопа, в якого нога всього одна.
— Дяка, — озвався Страйк. — Що ж, тепер… — Його мобільний знову задзвонив. — Та бляха-муха. Надзвонює як… що? — різко спитав він, прийнявши виклик із незнайомого номера.
На очах у Барклея, Мідж і Таші в Страйка витягнулося обличчя.
— Куди? — спитав він. — Добре… я виїжджаю.
— Що сталося? — спитала Мідж, коли Страйк закінчив розмову.
— Це батько Робін. Її забрали на допит.
— Що-о?
— Впораєтесь із цією парочкою до приїзду поліції?
— Та вже так. Маємо молоток, — відповіла Мідж, забираючи його в Таші.
— І то правда, — сказав Страйк. — Розповім, що сталося, щойно знатиму сам.
І він пішов геть так швидко, як дозволяло праве коліно, яке тепер смикав біль.
94
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
До поліційного відділку, куди забрали Робін, Страйк їхав годину. Шукаючи місце, де припаркуватися, він проминув трьох людей, які стояли перед квадратною кам’яною будівлею і сварилися між собою. Знайшовши собі вільне місце і пішки повернувшись до відділку, Страйк упізнав у трійці Робін і її батьків.
— Страйку, — з полегшенням промовила Робін, помітивши його.
— Добрий день, — сказав Страйк, простягаючи руку Майклу Еллакотту, високому чоловіку в окулярах з роговою оправою. — Вибачте, що не одразу відповів. Мав абсолютно невідкладну справу.
— Що сталося? — спитала Робін.
— Франки нарешті наважилися на гранд-фінал. А що…
— Ми веземо Робін додому, — втрутилася Лінда. — Вона вже достатньо…
— На Бога, мамо, — сказала Робін, скинувши руку Лінди зі свого плеча, — мені треба розповісти Корморану про те, що сталося.
— Він може поїхати до квартири, — відповіла Лінда таким тоном, наче це була велика люб’язність, на яку Страйк не заслуговував.
— Я в курсі, що він може поїхати до квартири, — моєї, до речі, — відповіла Робін, якій від поведінки матері швидко уривався терпець, — але він туди не поїде. Ми з ним підемо кудись випити. Тримайте мої ключі.
Робін тицьнула їх батькові в руку.
— Візьміть таксі, а мене потім Корморан завезе. О, дивіться, якраз і кеб нагодився.
Робін підняла руку, і чорне таксі зупинилося.
— Але я вважаю, що… — почала Лінда.
— А я іду в паб із Кормораном. Мамо, я розумію, що ти хвилюєшся, але ти нічого не можеш із цим вдіяти. Я сама маю розібратися.
— Твоя мама має право хвилюватися, — сказав Страйк, але холодне обличчя Лінди виразно показувало, що підлеститись не вийде. Коли батьки нарешті сіли в таксі, Робін дочекалася, коли машина справді від’їде, і тільки тоді зітхнула із полегшенням.
— Просто, трясця, неймовірно!
— Правду кажучи…
— Мені дуже, дуже, ДУЖЕ треба випити.
— Тут неподалік є паб, я проїхав повз нього, — сказав Страйк.
— Ти що, кульгаєш? — спитала Робін, коли вони зрушили з місця.
— Все гаразд, просто невдало крутнув коліно, коли бив морду Франкові-Один.
— О Боже, що там…
— Все справді гаразд, їх, мабуть, уже забрала поліція, Майо в безпеці… розповідай, що було у відділку.
— Спершу мені потрібен алкоголь, — відповіла Робін.
У пабі було багацько людей, але за хвилину звільнився маленький столик у кутку. Страйкові габарити, які завше ставали в пригоді у такій ситуації, допомогли не допустити туди інших охочих, і столик зайняла Робін.
— Що будеш? — спитав Страйк у Робін, поки та сідала на лавку.
— Щось міцне… і можеш ще мені купити чипсів? Коли приїхала поліція, я саме збиралася їсти піцу. Я з обіду нічого не їла.
За п’ять хвилин Страйк повернувся за столик із подвійним віскі, півпінтою лагера для себе і шістьма пачками чипсів із сіллю та оцтом.
— Дякую, — з жаром сказала Робін, тягнучись по свою склянку.
— Нема за що. Розповідай, що сталося, — сказав Страйк, опускаючись на незручний табурет, але Робін проковтнула півсклянки віскі так швидко, що напій потрапив не в те горло, і десь хвилину вона відкашлювалася й тільки тоді заговорила.
— Вибач, — з повними сліз очима видихнула вона. — Власне, поліція з Норфолку побувала на фермі. Джонатан і Мадзу дуже здивувалися бажанню поліцію обшукати верхній поверх садиби, але провели їх туди…
— І Джейкоба там не було, — здогадався Страйк.
— Саме так. У кімнаті в кінці коридору знайшлися тільки старі валізи. Поліція обшукала весь верхній поверх, але там його не було, а коли спитали, де Джейкоб, Джонатан «згадав», про кого мова, і показав їм Джейкоба… але то був не Джейкоб.
— Вони показали їм іншу дитину?
— Саме так. Хлопчик назвався Джейкобом і розповів, що одна зла тітка на ім’я Робін…
— Він назвав твоє справжнє ім’я?
— Так, — безнадійно відповіла Робін. — Мабуть, їм Вів’єн розповіла. Я одного дня забулася і зреагувала на «Робін»… збрехала, що то прізвисько, і певна, що вона мені тоді повірила, але… хай там що, фальшивий Джейкоб сказав поліції, що я заводила його в туалет і робила з ним… усяке.
— Тобто?
— Наказувала скинути штани і показати мені пісюн. За його словами, якщо він відмовлявся, я його била по голові.
— От лайно, — пробурчав Страйк.
— Це ще не все. Двоє дорослих свідків заявили, що я грубо поводилася з дітьми на фермі і намагалася лишатися з ними наодинці. Хто то був, поліція не каже, але я сказала їм, що якщо йдеться про Тайо чи Бекку, то вони мають свій інтерес звинуватити мене у знущаннях над дітьми. Я розповіла, що розслідувала діяльність церкви. Склалося враження, що Гардінґ — це чоловік — вирішив, що я якась нарвана, бо в нашій агенції всі такі.
— Є такі настрої, — сказав Страйк. — Я дізнався від Літтлджона, що Паттерсон — давній друг Карвера. Поліція проводила запис інтерв’ю?
— Так.
— Чим все закінчилося?
— Сказали, що наразі більше не мають до мене питань, — відповіла Робін. — Мені здалося, що жінка мені повірила, а от щодо Гардінґа не певна. Він розпитував мене про одне й те саме, хотів заплутати, в якийсь момент відверто тиснув. Я спитала, чи хтось повертався на ферму і шукав справжнього Джейкоба, але звісно, я тепер сама під підозрою, тож вони мені не сказали. Що в біса Вейси могли зробити дитині? А раптом…
— Ти вже зробила для Джейкоба все, що могла, — сказав Страйк. — Є шанс, що ти достатньо розбурхала поліцію, щоб вони пошукали його ще раз. Їж свої чипси.
Робін розірвала пакет і почала жувати.
— Я вже знав, що церква, мабуть, дізналася, хто ми, — сказав Страйк. — Мені щойно дзвонив Ферґюс Робертсон. Каже, що УГЦ покращила мою сторінку у «Вікіпедії».
— О ні, — сказала Робін.