Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 136)
— Ти плануєш знову з ним поговорити?
— Не думаю, що в цьому є сенс. Він, мабуть, не розтулить рота, навіть якщо Шпеникові друзі його знову віддухопелять. Він дуже сильно наляканий.
— Боїться Утопленої пророчиці? — спитала Робін, якій Страйк переповів свою розмову з Рейні ще дорогою з «Фелбріґґ-Лоджа» до Лондона.
— Коли Рейні був у церкві, Утопленої пророчиці ще не існувало, більшу частину його перебування там Дайю була жива. Ні, що більше я про це думаю, то сильніше мені здається, що Рейні боїться арешту на виході.
— Тобто?..
— Він зробив щось, за що боїться бути арештованим, щойно вийде з в’язниці.
— Але він не міг долучитися до утоплення Дайю. Ти ж казав, що він проспав.
— Так, але є купа варіантів сумнівних учинків і без Дайю. Може, він боїться покарання за те, що відбувається на тих полароїдах.
— Гадаєш, він на них присутній?
— Не знаю. Він може бути типом із татуюванням черепа. Тепер у нього на руці диявол, але він може перекривати стару картинку. Нам відомо, що Череп на фото содомізує чоловіка зі зниженим інтелектом і можливою травмою мозку, тож Рейні може боятися арешту за зґвалтування.
— О Боже, — сказала Робін, — насправді це все чистий жах.
— Звісно, якщо то і справді Рейні, на суді він міг би заявити, що діяв під примусом, — сказав Страйк. — Якщо церква справді має зброю, хтось цілком міг наставити її на тих дітлахів у масках свиней і змусити їх виконувати накази. Утім, я розумію, чому Рейні не хоче оприлюднення цієї історії. Ґвалтівники і педофіли навіть у середовищі засуджених злочинців вважаються найнижчим сортом. Добре, — сказав Страйк, згадавши, що не повинен заохочувати партнерку до думок про насильство і жорстокість замість відпочинку, — іди поїж тістечок і подивися з мамою кіно чи що. Щоб вона не ображалася.
— Вона, мабуть, сховала мій ноутбук, поки я тут з тобою розмовляю. Я тобі подзвоню, якщо поліція зв’яжеться зі мною з приводу Джейкоба.
— Гаразд, — відповів Страйк, — але доти…
— Пончики і ромкоми, — зітхнула Робін. — Так, так, добре.
92
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Відчувши полегшення від перспективи в понеділок повернутися до розслідування, Робін піднялася назад до квартири. У вітальні вона тихенько закрила ноутбук, плануючи повернутися до роботи, щойно ввечері батьки ляжуть спати на розкладеній канапі, а тоді прийняла з рук мами чашку чаю і шоколадний еклер.
— Що він хотів? — спитала Лінда, сідаючи на канапу.
— Сказати мені, щоб не хвилювалася і їла тортики, тоді він буде спокійний, — відповіла Робін, показавши на еклер.
— То коли там Раян повертається?
— Наступної неділі, якщо не знайде квитків на рейс раніше, — відповіла Робін.
— От Раян нам подобається, — сказала Лінда.
— Я дуже рада, — відповіла Робін, прикинувшись, що не почула мовчазного «на відміну від Страйка».
— Він дуже люб’язно тримав нас у курсі всього, — провадила Лінда, знову виразно замовчавши «на відміну від Страйка». — Як гадаєш, він хотів би дітей?
«На Бога!»
— Гадки не маю, — збрехала Робін. Насправді Раян досить відверто казав, що хотів би мати дітей.
— Він завжди питає, як справи в Аннабель, — з теплотою сказала Лінда, маючи на увазі небогу Робін. — Власне… у нас є новина. Дженні знову вагітна.
— Фантастика! — відповіла Робін, яка любила невістку, але не зрозуміла, чому цю новину притримали аж до цієї розмови.
— І, — провадила Лінда, глибоко вдихнувши, — дівчина Мартіна теж вагітна.
— Не знала, що в Мартіна є дівчина, — відповіла Робін. Мартін, її менший брат, єдиний з дітей досі жив із батьками і не затримувався на жодній роботі.
— Вони тільки три місяці разом, — відповіла Лінда.
— І яка вона?
Лінда і Майкл перезирнулися.
— Ну, — мовила Лінда, і цей єдиний склад аж бринів несхваленням.
— Любить випити, — сказав Майкл.
— Звати Кармен, — додала Лінда.
— Мартін радий?
— Ми насправді не знаємо, — відповіла Лінда.
— Може, його це змінить, — сказала Робін, яка сама в це не вірила, але вирішила, що батькам треба сказати щось оптимістичне.
— Я те саме сказав, — погодився Майкл. — Він каже, що думає отримати ліцензію далекобійника.
— Що ж, Мартін завжди любив водити, — сказала Робін, вирішивши не згадувати, скільки разів Мартін на п’яному куражі мало не потрапляв в аварію.
— Як і ти, — кивнув батько, — з твоїм поглибленим курсом водіння.
На поглиблений курс водіння Робін пішла за кілька місяців після зґвалтування, яке обірвало її навчання в університеті, і управління автомобілем повернуло їй відчуття безпеки і контролю. Зрадівши темі, яка не торкалася ні дітей, ні її роботи, Робін почала розповідати про старий «лендровер» і розмірковувати, чи пройде він наступний техогляд.
День минув доволі мирно, бо Робін знайшла документалку, яка, на щастя, зацікавила батьків. Самій їй не терпілося знову сісти за ноутбук, але вона боялася потурбувати хиткий спокій, тож дивилася без інтересу, а тоді настав вечір, і вона запропонувала замовити поїсти.
Щойно принесли піцу, як домофон біля дверей знову видав сигнал.
— Робін Еллакотт? — спитав викривлений чоловічий голос, коли вона натиснула кнопку зв’язку.
— Так?
— Це констебль поліції Блер Гардінґ. Можна нам зайти?
— О, так, звісно, — відповіла Робін і натиснула іншу кнопку, впускаючи їх до будинку.
— Що від тебе хоче поліція? — стривожилася Лінда.
— Все гаразд, — заспокоїла її Робін. — Я на це чекала — давала свідчення про одну ситуацію на Чапмен-Фарм.
— Що за ситуація така?
— Мамо, все добре, — запевнила Робін, — йдеться про неотримання належного медичного піклування. Поліціянти казали, що зв’яжуться зі мною.
Щоб не загрузати в поясненнях, Робін вийшла на сходовий майданчик зустрічати поліцію, думаючи, чи дуже дивно буде попросити їх поговорити про Джейкоба внизу в їхній машині.
За пару хвилин двері ліфта розсунулися, і з них вийшли двоє поліціянтів: білий чоловік і значно менша на зріст азіатка, чиє чорне волосся було зібране в гульку на потилиці. Обличчя в обох були серйозні, і Робін стривожилася: а раптом Джейкоб помер?
— Добрий день, — сторожко сказала вона.
— Робін Еллакотт?
— Так… ви щодо Джейкоба?
— Саме так, — кивнула поліціянтка, кинувши погляд на відчинені двері квартири Робін. — Ви там мешкаєте?
— Так, — відповіла Робін, здивована суворістю її тону.
— Ми можемо зайти? — спитала жінка.
— Так, звісно, — відповіла Робін.