Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 135)
— З усією повагою, — почав сер Колін люб’язним, але твердим тоном, яким, мабуть, у часи своєї кар’єри повертав з небес на землю політиків, коли ті геть забалакувалися, — я більше сподіваюся, що зачіпки, віднайдені вашою партнеркою, допоможуть нам досягнути моєї безпосередньої мети — витягнути Вілла з Чапмен-Фарм — замість змагати цілу релігію.
— Але ви не проти, якщо я проведу інтерв’ю з Шері Ґіттінз?
— Hi, — повагом відповів сер Колін, — проте я не хотів би, щоб це розслідування перетворилося на розгадування смерті Дайю. Адже зрештою було вирішено, що то нещасний випадок, а доказів протилежного ви не маєте, так?
Страйк чудово розумів скептицизм свого клієнта і запевнив сера Коліна, що мета агенції — це так само витягнути його сина з УГЦ. Обід завершився на дружній ноті, і Страйк пообіцяв одразу поділитися всіма новинами по справі, особливо тими, що стосуватимуться поліційного розслідування знущань над Джейкобом.
Тим не менш, дорогою на Денмарк-стріт Страйк думав про смерті Дайю Вейс та Кевіна Пірбрайта. Сер Колін Еденсор був правий: Страйк не мав доказів на підтримку своїх підозр. Може, і справді він замахнувся надто високо, надумавши розвінчати міф про Утоплену пророчицю, на який ніхто не зазіхав протягом двадцять одного року. Та зрештою, вирішив детектив — який після свого сібаса лишився голодний, проте відчував, наскільки легше стало ходити без уже скинутої зайвої ваги — якщо мати гідну мету і як слід постаратися, результати бувають просто дивовижними.
91
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Поки Страйк кавував із сером Коліном Еденсором, Робін пила чай за столом у себе в вітальні. Перед нею були розгорнуті ноутбук та записник, і вона поринула в роботу, насолоджуючись тимчасовим спокоєм. Сусід згори зі своєю вічною музикою був на роботі, а ще вона зуміла вигнати з квартири батьків, відправивши їх на закупи.
Звикання до лондонської квартири після життя на Чапмен-Фарм давалося Робін важче, ніж вона очікувала. Вона почувалася стривоженою, розгубленою і перевантаженою — і не тільки через свободу, а й через невсипну пильність матері, яка живилася найкращими намірами, проте шкодила Робін, нагадуючи їй про ненастанне стеження, від якого вона щойно втекла. Тепер — запізно — вона зрозуміла, що по поверненню до Лондона насправді потребувала тиші, простору і самоти, щоб заново утвердитися в зовнішньому світі і зосередитися на довгому звіті для Страйка, в якому вона упорядковувала все, що поки не розповіла йому про життя на Чапмен-Фарм. Почуття провини за чотири місяці тривоги, які витримали її батьки, змусили Робін погодитися на їхній приїзд, та хоч як вона їх любила, вона з нетерпінням чекала на їхнє повернення до Йоркширу. На жаль, батьки погрожували лишитися ще на тиждень — «щоб ти не була сама», «щоб ми за тобою приглянули».
Зі сходового майданчика почувся звук ліфта, і в Робін упало серце. Поки вона зустрічала батьків, мобільний, що лишився на столі, задзвонив.
— Вибач, — сказала Робін навантаженій пакетами мамі, — треба відповісти. То, мабуть, Страйк.
— Ти маєш відпочивати від роботи! — заперечила Лінда, але Робін не стала слухати. І справді, на екрані був телефон її партнера. Робін прийняла дзвінок.
— Привіт, — сказала вона, а Лінда гукнула навмисно голосно:
— Закінчуй скоріше, ми купили тістечка. Ти повинна їсти і відпочивати!
— Я невчасно? — спитав Страйк.
— Вчасно, — відповіла Робін, — тільки дай мені дві хвилини, добре? Я передзвоню.
Вона відключилася і підійшла до дверей тісної кухні, де її батьки розкладали продукти.
— Я вийду подихаю, — сказала їй Робін.
— Нам чогось не можна чути? — спитала Лінда.
— Ні, просто він дзвонить розповісти новини, як я просила, — відповіла Робін доброзичливим тоном, хоч це було нелегко. — За десять хвилин повернуся.
З ключами в руках вона майже біжка покинула квартиру. Вийшовши на Блекгорс-Роуд — де подихати можна було хіба що газами від машин — вона передзвонила Страйку.
— Все гаразд?
— Та гаразд, гаразд, — гарячково відповіла Робін. — Просто мама доводить до сказу.
— А, — відповів Страйк.
— Я їй вже разів сто сказала, що сама вирішила їхати на Чапмен-Фарм, сама захотіла там бути так довго, але…
Робін прикусила язика, але Страйк чудово знав, чим мало закінчитися речення.
— Але вона вважає винним мене?
— Власне, — відповіла Робін, яка не хотіла про це говорити, але відчувала потребу вилити душу, — так. Я їй казала, казала, що мала сперечатися з тобою за це завдання, що ти просив мене вийти звідти раніше, сказала зрештою, що хай подякує, що ти мене чекав, коли я мусила тікати, але вона… Боже, як вона бісить.
— Її можна зрозуміти, — розважливо відповів Страйк, згадавши, як жахнувся вигляду Робін, коли сам її побачив. — Це батьки, вони не можуть не хвилюватися. Ти багато їм розповіла?
— У тому-то й гумор! Я їй навіть десятої частини не розповіла! Сказала, що там недогодовують, бо воно було видно, і вони знають, що я погано сплю… — Робін не стала додавати, що вчора сама прокинулася від власних схлипувань уві сні —…але, зважаючи на те, що могла б розповісти насправді… плюс іще Раян, мабуть, їх накручував, розказуючи, як за мене переймається, поки я там була. Він намагається знайти рейс з Іспанії на раніше, але чесно, мені тільки не вистачало, щоб він об’єднався з мамою… а, і тут на сусідньому будинку ще повісили величезний плакат з Джонатаном Вейсом.
— Реклама Суперслужби в «Олімпії»? Так, вона всюди.
— Таке відчуття, що мені нікуди не дітися від… вибач, розпатякалася, — сказала Робін, видихнула і сперлася на зручну стінку, проводжуючи очима машини. Звідси принаймні не видно було обличчя Вейса. — Розказуй, що там Колін Еденсор. Як він все прийняв?
— Добре, наскільки це можливо, — відповів Страйк. — Дуже хвалив тебе і твої знахідки. Погодився виділити кошти на спробу витягнути Лін та Емілі, а от до ідеї щодо розвінчання міфу про Дайю поставився скептично. Не можу сказати, що здивований. Я розумів, що це ми далеко замахнулися.
— Поліція досі не зв’язалася зі мною щодо Джейкоба.
— Ордер — справа не миттєва, — відповів Страйк, — хоча йдеться про дитину при смерті, і вони мали б уже вийти на зв’язок.
— Отож. Слухай, Страйку, я справді гадаю, що можу…
— У тебе тиждень відпустки, — відповів Страйк. — Тобі треба відіспатися і від’їстися. Лікарі, мабуть, порекомендували б навіть довший відпочинок.
— Слухай, а я тобі казала, що Дзян казав, що впізнав якусь людину, яка була на Чапмен-Фарм колись давно? Так? Бо я не пам’ятаю.
— Казала, — відповів Страйк, якому це перескакування з одного на інше здавалося тривожним сигналом, — так, казала.
— Ага, то я спробувала вирахувати, хто це, і думаю…
— Робін…
— …що це або Маріон Гакслі, або Волтер Фернсбі. З Дзянових слів складалося враження, що ця людина повернулася буквально щойно, а за віком з новоприбулих колись давно на фермі могли побувати тільки вони. Тож я спробувала дізнатися…
— Це може почекати, — перебив її Страйк. — Все може почекати.
— На Бога, не будь як моя мама! Вона мене осмикує, щойно я починаю щось шукати, ніби… ніби я якась геріатрична пацієнтка!
— Я не вважаю тебе геріатричною пацієнткою, — терпляче відповів Страйк, — я просто думаю, що тобі потрібна пауза. Якщо Волтер чи Маріон справді бували там раніше, ми можемо дослідити це питання, коли тобі стане…
— Не кажи «краще», я не хвора! Страйку, я хочу дістати ту кляту церкву, я хочу щось на них накопати, хочу…
— Я знаю, чого ти хочеш, і хочу того самого, але не хочу, щоб моя партнерка дійшла до нервового зриву.
— Я не…
— Відпочинь, поїж і заспокойся, чорт забирай. Слухай, — додав він, не даючи Робін відповісти. — У понеділок я збираюся до Торнбері, щоб спробувати поговорити з Шері Ґіттінз — чи Керрі Кертіс Вудз, як вона тепер зветься. Вона саме повернеться з відпочинку, її чоловік має бути на роботі, а вона, як я розумію, сидить удома з дітьми — про роботу на її сторінці я нічого не знайшов. Хочеш скласти мені компанію?
— О Боже, так, — з жаром погодилася Робін. — Буде привід здихатися батьків, якщо я їм скажу, що повертаюся до роботи. Я з ними точно більше не витримаю. А що ти сьогодні плануєш робити далі?
— Я сьогодні на Франках, — відповів Страйк. — В них уже все готово для великого ходу, а вони все бабраються. Хоч би вже наважилися.
— Ти що, справді хочеш, щоб вони спробували викрасти Ташу Майо?
— Правду кажучи, так. Тоді цих гадів можна буде арештувати. Я тобі казав, що одного вже затримували за сталкерство, а другого — за ексгібіціонізм? І що вони раніше мали інше прізвище? Гарне нагадування, що не всі диваки некривдні.
— Після Чапмен-Фарм я весь час про це думаю, — відповіла Робін. — Думаю про таке, як ця церква піднялася, про те, що їм за цей час зійшло з рук. Люди їм все спускають… мовляв, ну, дивні, але яка від них шкода…
— Якби ти знала мою маму, — сказав Страйк, який вже стояв на переході через Чарінґ-Кросс-Роуд, — то побачила б найчистіший взірець такого ставлення, який мені колись траплявся. Вона пишалася тим, що любить кожного, хто відрізняється. Насправді що сильніше хтось відрізнявся, то краще — і саме так моїм прийомним братом виявився Шпеник… до речі, про Шпеника, він вчора дзвонив і сказав, що Джордана Рейні повернули до в’язниці, але тримають його під наглядом у камері для самогубців.