Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 124)
Кевін:…ркотик… Їй д’зволяли вих… було можна… пр’носити всяке… хотіла те й… не с’жили вз’галі… шоколад, я ’кось вкрав… така здирака…
Фара (гучно):…дирака? Хто?
Кевін:…жна все було… п’говорю з нею… зустрінуся з нею…
Фара (дуже гучно): Ти будеш зустрічатися з кимсь із церкви, Кев…?
Кевін:…н’хай відповість з’ це…
Страйк вдарив по паузі й прослухав ще раз.
Кевін:…жна все було… п’говорю з нею… зустрінуся…
Фара (дуже гучно): Ти будеш зустрічатися з кимсь із церкви, Кев…?
Кевін:…н’хай відповість з’ це… з’ дурника… теж співучас… Фара (наполегливо): Ти будеш зустрічатися з кимсь із…? Кевін:…ажко в’лося… й свині…
Фара (якій урвався терпець): Облиш ти тих свиней…
— Та бляха, дай йому сказати про свиней! — загарчав Страйк до диктофона.
Кевін:…свиней любив… нав, що я роб… т’му що… я був у лісі… і Бек… ме’е сварила бо… онька Вей… н’ м’жна… ябедою…
Фара:…Дайю в лісі?
Кевін:…н’знаю… ла во… аче змова… сі р’зом… вжди р’зом… кщо я пр’вий… плата… і ліс… це не… сильний вітер… багаті… надто сиро… дивно, і я… грожувала м’ні… драпн звідти… я думав, то покарання… екка к’зала… даруй, треба…
Страйк почув гучне «дзень», ніби упав стілець. Він вирішив, що то Кевін підвівся і пішов до вбиральні — мабуть, блювати. Він слухав далі, але минуло двадцять п’ять хвилин, і нічого не відбувалося, тільки валлійці поводилися дедалі бешкетніше. Нарешті почувся голос Фари:
— Даруйте… ви не до… туалету? Він у синій…
За п’ять хвилин гучний голос із валлійським акцентом повідомив:
— Він, любонько, як квач. Муситимеш нести додому.
— Ай, та бляха… дякую, що подивилися…
Почулося шарудіння, дихання, а тоді запис обірвався.
80
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Шах виїхав до Норфолку в четвер опівдні. З собою він мав листа, в якому Страйк давав Робін указівку після його прочитання лишатися біля пластикового каменя, бо поблизу з вимкнутими фарами чекатиме Шах, який переріже колючий дріт і допоможе їй безпечно вибратися. Після цього до Люсі на вечерю Страйк вирушив у на диво доброму гуморі — зважаючи на те, що завтра треба було вставати о шостій і їхати до Ґлочестера, а на саму вечерю йому геть не хотілося.
Тед був радий бачити небожа, але Страйк негайно зауважив, що навіть за кілька тижнів з останньої зустрічі дядько сильно змінився. З’явилися розгубленість і якась відірваність від реальності, яких раніше не було. Тед усміхався і кивав, але Страйку здавалося, що він не дуже розуміє, про що говорять навколо. На трьох синів Люсі, які бігали до кухні й із кухні, Тед поглядав поблажливо і ставився до них із дещо формальною люб’язністю, з чого було зрозуміло, що він не певен, хто вони є.
Намагання Страйка та Люсі розпитати Теда про його побажання щодо подальшого способу життя закінчилися нічим, бо Тед погоджувався на всі пропозиції, навіть суперечливі. Він згодився жити в Корнволлі, згодився на переїзд до Лондона, згодився на допомогу, а тоді — і тут у ньому майнула тінь давнього Теда — раптом заявив, що й сам непогано дає собі раду. Протягом цілої вечері Страйк відчував якусь напругу між сестрою та її чоловіком, і щойно Тед влаштувався у вітальні перед телевізором із чашкою кави без кофеїну, сталася незручна розмова на трьох, у якій Ґреґ відверто висловив своє незадоволення.
— Вона хоче, щоб він жив із нами, — сказав він Страйкові й насупився.
— Я сказала, що якщо продамо будинок у Корнволлі, то зможемо звести прибудову на задньому подвір’ї, — пояснила братові Люсі.
— І втратити половину саду, — заперечив Ґреґ.
— Я не хочу віддавати його у притулок, — зі сльозами сказала Люсі. — Джоан не потерпіла б, щоб він жив у притулку.
— Так а що ти, з роботи підеш? — спитав у дружини Ґреґ. — Бо якщо йому стане гірше, треба буде лишатися поруч цілодобово.
— Гадаю, — сказав Страйк, — що перш ніж ми приймемо будь-яке рішення, потрібно провести повне медичне обстеження.
— Та нащо тягнути кота за хвіст, — буркнув Ґреґ, чиє роздратування, безсумнівно, живилося і тим фактом, що де б Тед не оселився, Страйк від цього не матиме жодних незручностей.
— Притулки бувають різні, — сказав Страйк до Люсі, не зважаючи на Ґреґа. — Якщо знайдемо йому пристойний заклад у Лондоні, зможемо регулярно навідуватись. Гуляти з ним і…
— Люсі тоді так навколо нього упадатиме, наче він живе тут, — заявив Ґреґ, відверто натякаючи на те, що від Страйка упадань годі й чекати. — Він хоче лишитися в Корнволлі, сам так каже.
— Він не знає, чого хоче, — різко відповіла Люсі. — Те, що сталося з Тедом, — це тільки перша ластівка. Йому небезпечно мешкати самому, — хтозна, що з ним може статися… Раптом він захоче сісти на свій човен і вийти в море?
— Мене це теж непокоїть, — погодився Страйк.
— То продайте той човен, — сердито сказав Ґреґ.
Єдиним результатом розмови (Страйк щось подібне і передбачав) було рішення показати Теда фахівцю в Лондоні. Виснажений мандрівкою до Лондона, Тед о дев’ятій пішов спати, і скоро потому вирушив додому і Страйк, бажаючи якомога довше поспати перед поїздкою до Торнбері.
Він вирішив не попереджати Шері — чи Керрі, як вона тепер звалася — про свій приїзд, бо знав про її звичку тікати й міняти імена. Здавалося, що якщо їй спершу подзвонити, Шері зробить усе можливе, щоб він її не побачив. Навряд чи жінка, яка виставляла на своїй фейсбуковій сторінці численні фотографії сімейних поїздок до сафарі-парку Лонґліт та Полтонз-Парку, світлини пирогів, які вона пекла до шкільних ярмарків, і костюмів, які шила своїм донечкам, зрадіє нагадуванню про своє незугарне минуле.
Страйк уже другу годину їхав трасою, коли йому подзвонила Таша Майо і спитала, чому за нею більше не приглядає Мідж, а тоді попросила повернути Мідж на її справу. Почуте тільки укріпило Страйкову підозру, що Мідж аж занадто подружилася з акторкою, а ще йому геть не сподобалося, що клієнтка виставляє вимоги щодо персоналу, який має з нею працювати.
— Товариство жінки здаватиметься значно природнішим, — сказала йому Майо.
— Якби моя агенція надавала послуги приватної охорони, і була потреба здійснювати її приховано, я б погодився, — відповів Страйк, — але не можна, щоб ви ходили разом, адже йдеться про стеження…
Він збентежився, зрозумівши, що Таша плаче. В Страйка упало серце: потік людей, чиїм сльозам він мусить давати раду, здавався нескінченним.
— Послухайте, — схлипнула вона, — я не можу собі дозволити і вас, і приватну охорону заразом, а вона мені подобається, я з нею почуваюся в безпеці, і хочеться мати поруч когось, щоб разом посміятися…
— Добре, добре, — здався Страйк. — Я поверну Мідж на цю справу.
Хоч як йому не подобалося таке змішування функцій, але ніде правди діти, Майо небезпідставно відчуває потребу в охороні.
— Бережіть себе, — незграбно побажав він, і Таша поклала слухавку.
Зв’язавшись із Мідж (голос у неї був холодний) і поділившись новиною, Страйк рушив далі трасою.
За двадцять хвилин його набрав Шах.
— Ти її забрав? — спитав Страйк, усміхаючись у передчутті того, як почує голос Робін.
— Ні, — відповів Шах. — Вона не прийшла, і камінь зник.
Вдруге за два тижні Страйк відчув, як його нутрощі ніби заповнює сухий лід.
— Що?
— Пластиковий камінь зник. Ніде не видно.
— Курва! Лишайся на місці. Я на М4. Мчу до тебе.
81
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Протягом трьох ночей на храмових сходах відбувалося чування, і Робін не могла покинути ліжко. У середу дівчат змінили юні хлопчики у довгих білих шатах, а в четвер на вході до храму стали принципали церкви, і мерехке світло від смолоскипів грало на розфарбованих обличчях Джонатана, Мадзу та Тайо Вейсів, Бекки Пірбрайт, Джайлза Гармона, Нолі Сеймур та інших, чиї очі були підведені чорним. Іще двічі вночі являлася Дайю, і з задніх вікон гуртожитків було добре видно її сяйливу фігурку вдалині.
Примара, безсонні постаті на храмових сходах, постійний страх, неможливість утекти чи покликати на поміч: все це ніби занурило Робін у кошмарний сон, від якого вона не могла прокинутися. Ніхто не питав, хто вона насправді, ніхто словом не обмовився про те, що сталося між нею та Віллом у кімнаті усамітнення, нікого не цікавило, звідки синець на її обличчі, і все це здавалося нітрохи не заспокійливим, а навпаки, — зловісним. Робін була певна, що розплата не забариться, і що станеться вона під час Маніфестації. «Утоплена пророчиця тобі покаже!»
Здаля Робін бачила Вілла, яким займався своїми повсякденними справами, й іноді помічала, що його губи рухаються: безперечно, він співав мантри. Якось вона побачила, як він, сівши навпочіпки, розмовляє з маленькою Цін, а тоді тікає, бо на подвір’я вийшла Мадзу з немовлям Їсінь на руках. Робін так само мала постійний супровід.
У день Маніфестації члени церкви постували й так само отримали на сніданок гарячу воду з лимоном. Принципалів церкви, які, вочевидь, відсипалися після нічого чування, ніде не було видно. Виснажена, голодна, налякана Робін годувала курей, прибирала в гуртожитках і кілька годин провела у майстерні, набиваючи іграшкових черепах на продаж у Норвічі. Весь час вона згадувала своє необачне прохання до Страйка про додатковий день фори, якщо раптом вона не покладе листа у пластиковий камінь вчасно. Якби вона не наполягла на своєму, вже завтра приїхав би хтось з агенції і забрав її, хоча тепер вона знала про Чапмен-Фарм достатньо, щоб бути певною: крізь ворота нікого не пустять.