Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 11)
Не знаю, коли саме вона вперше почула промови Джонатана Вейса, але знаю, що вона шалено в нього закохалася. В УГЦ багато жінок божеволіють через нього. Хай там що, вона зібрала наші пожитки і виїхала на Чапмен-Фарм. (Усі ці відомості я збирав із розповідей сестер, бо сам нічого не пам’ятаю про наше життя до УГЦ.)
Після цього у нас не стало нічого крім того, що пропонує УГЦ. Це звична історія. Люди віддають церкві все, щоб довести відданість новому життю. Дехто навіть продає житло і віддає всі гроші церкві.
Чапмен-Фарм — це місце, звідки УГЦ почалася. Там поховані п’ятеро пророків, а оскільки ферма знаходиться дуже далеко від міст і міського життя, саме туди вірян посилають на індоктринацію, якщо вважають, що це потрібно. Є й інші церкви, — моя старша сестра Бекка три роки жила в бірмінґемській (нині в неї досить високий церковний чин), а Емілі випускали збирати гроші, але ми з Луїзою ніколи не покидали ферму.
Згідно із вченням УГЦ, нормальні сімейні стосунки чи моногамні сексуальні — це форма матеріальної власності. Якщо ти хороша людина, то маєш духовний зв’язок з усіма вірянами і всіх любиш однаково. Опинившись на фермі, Луїза старалася дотримуватися доктрини, але ми з сестрами завжди знали, що вона наша мати. Більшість дітей навчають тільки читати і запам’ятовувати тексти УГЦ, але Луїза потай навчила мене, Бекку та Емілі таблиці множення й іншим подібним речам, поки ми чистили курники.
В дитинстві я щиро вірив, що Джонатан Вейс — мій батько. Ми всі називали його «Тато Джей», а про сімейні стосунки я дізнався з Біблії та інших священних книг, які ми вивчали. Лише з часом я зрозумів, що Тато Джей мені не родич. Для маленької дитини це все дуже складно, але звикаєш, бо всі навколо звикли.
Мадзу Вейс, дружина Тата Джея, виросла на Чапмен-Фарм. Вона жила там ще в часи Ейлмертонської комуни…
Страйк кинув читати і вирячився на останні чотири слова. «В часи Ейлмертонської комуни».
Ейлмертонська комуна.
Розвалені сараї, діти бігають без нагляду, двором походжають брати Кровтери, а вдалині височіє дивна кругла вежа, схожа на шахову фігуру — все це знову постало перед його очима. Обкурена мама намагається плести віночки для дівчаток; ночі в обшарпаних гуртожитках без замків на дверях; постійне відчуття безконтрольності й дитячий інстинкт: тут щось не так, тут десь поруч чигає неясна небезпека, якої ще просто не видно.
До цієї миті Страйк гадки не мав, що Чапмен-Фарм — це те місце: коли він там жив, ферма називалася «Форджмен-Фарм». Пістрява мішанина родин працювала на землі й жила у купці занедбаних будівель, а брати Кровтери управляли процесом. В Ейлмертонській комуні релігією навіть не пахло, але огида Страйка до сект зародилася саме за ті пів року, проведені у Форджмен-Фарм, пів року, що стали найпаскуднішим періодом його нестабільного, уривчастого дитинства. Над комуною домінувала постать старшого з братів Кровтерів, — довготелесого, сутулого, з масним волоссям, довгими чорними бакенбардами і вусами, схожими на велосипедне кермо. Страйк буквально бачив перед очима зачароване материне обличчя, коли вона слухала лекції Малкольма Кровтера, який біля вогнища розповідав членам комуни про свої радикальні погляди і особисту філософію. Також він добре пам’ятав свою непереборну антипатію до цього чоловіка, власне, нутряну відразу. Коли на ферму навідалася поліція, Леда вже виїхала і забрала дітей. Більше пів року на одному місці вона не витримувала. Читаючи в Лондоні газетні статті про поліційний рейд, вона була певна, що до комуни прийшли за пацифізм, м’які наркотики і філософію повернення до природи. Тільки замітки про судовий процес змусили Леду неохоче визнати, що їй просто пощастило, а насправді та пасторальна ідилія виявилася розплідником педофілії. Вірна собі, вона відкинула всю цю історію як аномалію і продовжила неспокійне існування, тож син і донька — коли вона не кидала їх на тітку й дядька у Корнволлі — постійно перебували то в одному, то в іншому ненадійному помешканні та хаотичній ситуації, куди вона їх втягнула.
Страйк випив третину свіжої пінти і лиш тоді зосередився на аркуші перед собою.
Мадзу Вейс, дружина Тата Джея, виросла на Чапмен-Фарм. Вона жила там ще в часи Ейлмертонської комуни, і це ніби її приватне королівство. Думаю, вона ніколи не бувала у центрах в Бірмінґемі та Ґлазґо, а в Лондонському храмі — хіба кілька разів. Я завжди боявся Мами Мадзу (так її повинні називати віряни). Вона схожа на відьму — обличчя біле, волосся чорне, ніс довгий і гострий, очі дивні. Вона ходить у шатах, а не в однострої, як всі інші. В дитинстві мені снилися кошмари, в яких Мама Мадзу підглядала за мною крізь замкові щілини та слухові вікна.
Фішка Мадзу — контроль. Людині, яка її ніколи не бачила, це важко пояснити. Вона могла змусити людину зробити що завгодно, навіть заподіяти собі шкоду, і я жодного разу не бачив, щоб хтось їй відмовив. Один із моїх перших спогадів про життя на Чапмен-Фарм — це як підліток на ім’я Джордан шмагав себе по обличчю шкіряною нагайкою. Я запам’ятав це ім’я, бо щоразу, коли Тато Джей його бачив, починав наспівувати духовний гімн: «Плинь, Йордане, плинь». Джордан був значно вищий за Мадзу, але стояв перед нею на колінах із закривавленим обличчям і шмагав себе, поки вона не сказала припинити.
Хоч всі казали, що Мадзу добра, свята людина, я завжди вважав її жахливою. Тепер я розумію, що з відрази до Мадзу почалися мої сумніви щодо церкви в цілому, але тоді мені здавалося, що це тільки Мадзу зла, а не вся церковна культура паскудна.
Мадзу терпіти не могла Луїзу і завжди дивилася, щоб їй загадували найнеприємнішу роботу за будь-якої погоди. Коли я підріс, то зрозумів: це тому, що моя мама спала з Джонатаном. Мадзу не любила жінок, з якими Джонатан спав.
Пояснити, як саме я прокинувся, непросто.
За кілька років після нас до Чапмен-Фарм приїхала нова родина, Догерті: мама, батько і троє дітей. Вже на фермі Дейрдре Догерті завагітніла і народила четверту дитину, доньку, яку Мадзу назвала Лін. (Мадзу має прерогативу давати імена всім дітям, народженим на Чапмен-Фарм. Про ім’я вона часто запитує книгу «Ї Цзін».
«Лін» — це назва однієї з гексаграм.)
Коли мені було 12 років, батько сімейства, Ральф, раптом пішов серед ночі, забравши з собою трьох старших дітей. Наступного ранку нас всіх зібрали у храмі, і Джонатан Вейс оголосив, що Ральф Догерті — егомотивний матеріаліст, а от його дружина, яка залишилася з нами разом із Лін, — взірець чистого духу. Пам’ятаю, що ми всі аплодували їй.
Від'їзд Ральфа з дітьми дуже збентежив і шокував мене, бо я ніколи не бачив такого раніше. Нас усіх навчали, що покинути церкву означає зруйнувати своє життя, бо після буття чистим духом матеріалістичне існування просто убиває людину, що ти обов’язково збожеволієш і, може, вкоротиш собі віку.
А тоді зі кілька місяців після від’їзду Ральфа Дейрдре вигнали. Це мене вразило навіть більше. Я не уявляв, що такого могла скоїти Дейрдре, щоб УГЦ прогнала її. Як правило, за переступ просто карали. Якщо людина сильно хворіла, її могли відпустити на лікування, але в нормі УГЦ не відпускала людей, хіба що тільки вони були такі змучені, що вже не могли працювати.
Коли Дейрдре вигнали, вона покинула Лін на фермі. Я мав би радіти, бо Лін мала змогу вирости чистою духом замість зруйнувати собі життя в світі матеріалізму. Більшість вірян сприймала ситуацію саме так, але я — ні. Я не мав нормальних стосунків матері й дитини з Луїзою, але знав, що вона моя мама і що це має значення. Я потай вважав, що Дейрдре мала б забрати Лін із собою, і саме тоді моя віра вперше дала тріщину.
Про те, за що вигнали Дейрдре, я дізнався випадково. Я відбував кару за те, що чи то ударив, чи штовхнув іншу дитину. Не пам’ятаю, за що саме. Мене прив’язали до дерева і лишили так на ніч. Повз мене проходили двоє дорослих. На фермі заборонено користуватися електричними ліхтариками, тож я не знав, хто то, але вони пошепки обговорювали вигнання Дейрдре.
Один казав іншому, що Дейрдре написала у щоденнику, ніби Джонатан Вейс її зґвалтував. (Всі віряни, яким більше дев’яти років, повинні вести щоденник, — це релігійна практика. Раз на тиждень очільники їх читають.)
Я знав, що таке зґвалтування, — нас учили, що це одне з жахіть, які відбуваються у світі матеріалістів. У церкві віряни можуть займатися сексом із кожним, хто не проти, — це спосіб посилити духовні зв’язки. Нас учили, що зґвалтування — то інше, що це жорстока форма матеріалістичної одержимості.
Не можу описати, як я почувався, коли почув, що Дейрдре звинуватила Тата Джея у зґвалтуванні. Ось наскільки я був промитий: пригадую, я думав, що краще було б стояти прив’язаним до дерева тиждень, ніж почути те, що я почув. Мене виховали з думкою, що Джонатан Вейс — найближча до Бога людина на землі. Згідно з ученням церкви, погані думки про лідера церкви означають, що всередині людини піднімає голову Ворог, який намагається відродити її хибне «я», тож я почав співати мантру в темряві. Це один зі способів подолання негативних думок, яким нас навчали. Але я не міг облишити думок про Тата Джея.
Після того мені ставало тільки гірше. Я нікому не міг розповісти про почуте: якби Мадзу дізналася, що я таке кажу, одному Богу відомо, що б вона змусила мене заподіяти собі. Я намагався придушити погані думки й сумніви, але тріщина в моїй вірі ширшала. Я почав помічати лицемірство, контроль, невідповідності у вченні. У церкві проповідували любов і доброту, але жорстоко карали людей за речі, яким ті не могли дати раду. Наприклад, донька Дейрдре Лін із дитинства затиналася. Через це Мадзу постійно глузувала з неї. Вона казала, що Лін може не затинатися, якщо захоче, і що вона повинна більше молитися.