Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 103)
— Я вас залишу, — мовив чоловік притишений голосом, пройшов у бік вівтаря і зник з очей, вирішивши, мабуть, відійти, щоб не заважати Страйку молитися. Він і справді заплющив очі, але говорив не з Богом. Він уявляв, що б сказала йому Шарлотта, якби була тепер поруч.
«Я тебе більше не дійматиму, Блуї. Тішся».
«Я не бажав тобі смерті», — подумки відповів Страйк.
«Але тільки ти міг мене врятувати. І я тебе попереджала, Блуї».
«Не можна утримати людину, погрожуючи їй самогубством, якщо вона піде. Так не можна. Ти мала дітей. Ти мусила б жити хоча б заради них».
«А, ну добре. — Страйк уявив її холодну усмішку. — Сприймай це як хочеш. Я мертва. Не можу сперечатися».
«Не грай зі мною в цю гру. — Страйк гнівався так, ніби вона справді сиділа поруч із ним у цій тихій церкві. — Я віддав тобі все, що мав. Я терпів лайно, якого не потерплю більше ніколи в житті».
«А Робін свята, так? Яка нудьга, — криво усміхнулася Шарлотта. — Ти раніше любив труднощі».
«Вона свята не більше, ніж ти чи я. Просто вона хороша людина».
Він розгнівався ще більше, бо в повіки ударили сльози.
«Шарлотто, я хочу хоч колись побути з хорошою людиною. Я втомився від бруду, безладу, сцен. Я хочу іншого».
«Робін убила б себе заради тебе?»
«Та нізащо. Вона має здоровий глузд».
«Ми стільки мали, стільки було між нами… а ти шукаєш здорового глузду? Корморан, якого я знала, засміявся б на самій думці про здоровий глузд. Пам’ятаєш? «Сонце зайде на ніч і зійде вранці, а для нас, як померкне світило денне, ніч без краю спаде і сон довічний. Так цілуй же мене сто разів і двісті…»[6]».
«Я був малолітнім дурником, коли цитував це тобі. Я тепер інший. Але я досі волів би, щоб ти жила й була щаслива».
«Я ніколи не була щасливою, — відповіла Шарлотта, яка іноді була здатною на брутальну чесність, якщо не діяли інші засоби, а чергова жорстока сцена виснажувала її почуття. — Іноді мене щось розважало. Але щастя я не пізнала».
«Я знаю».
І він повторив слова доброзичливого чоловіка у велосипедних застібках.
«І все ж».
Страйк розплющив мокрі очі й побачив перед собою хрест над вівтарем. Він, може, і не вірив, але хрест мав для нього певне значення. Він означав Теда і Джоан, порядок і стабільність, і водночас — непізнаване, нерозгадуване, людську потребу знаходити сенс у хаосі, а також надію на щось за межами світу болю й ненастанних випробувань. Деякі таємниці вічні й недосяжні для людини, і у визнанні та прийнятті цього було певне полегшення.
Смерть, любов, безмірна складність людського єства: тільки дурень стверджуватиме, що пізнав їх.
Тож Страйк сидів у цій скромній старій церкві з круглою вежею, яка зблизька утратила всяку зловісність, і згадував юнака, який залишив Леду з її небезпечною наївністю й одразу знайшов Шарлотту з її так само небезпечною мудрованістю, і уперше за весь час ясно зрозумів, що більше не є людиною, яка тягнулися до тих двох жінок. Страйк простив юнакові, який гнався за руйнівною силою в надії приборкати її і таким чином виправити світ і зробити його зрозумілим та безпечним. Зрештою, він не так уже сильно відрізнявся від Люсі. Вони обоє прагнули переробити свої світи, нехай і по-різному. Якщо пощастить, він має перед собою ще половину земного шляху, і настав час відмовитися від речей, значно шкідливіших за цигарки і смажену картоплю, — час визнати, що треба шукати нового, відмінного від того, що його знайоме й що ранить.
Чоловік із лагідним обличчям повернувся. Крокуючи назад проходом між лавами, від сором’язливо спинився біля Страйка.
— Сподіваюся, ви знайшли те, що вам було потрібно.
— Знайшов, — відповів Страйк. — Дякую.
ЧАСТИНА П’ЯТА
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
65
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк не бачив потреби інформувати Робін про самогубство Шарлотти чи що він заїхав до церкви Святого Івана Хрестителя, тож із наступного листа вона дізналася лише про його розмову з Гітонами. Думка про те, що її партнер на шляху до узбережжя проїхав за якусь милю від Чапмен-Фарм, тільки поглибила самотність Робін. Їй теж згадалися двоє приморських містечок, де вони побували разом під час минулих розслідувань, а особливо — та вечеря у Вітстейблі: білі корали на коминкових полицях, сірі стіни, образ усміхненого Страйка навпроти у рамці вікна, за яким спадали сутінки, міняючи барву моря на індигову. На щастя, глибока втома переважила схильність Робін розмірковувати над навіяними цими спогадами почуттями.
Його звіт про розмову з Гітонами вона прочитала при світлі ліхтарика тричі, щоб точно все запам’ятати, а тоді порвала листа. Тепер іще сильніше затявшись дізнатися про смерть Дайю якомога більше, Робін вирішила знову спробувати потоваришувати з Емілі Пірбрайт, хоч це й буде непросто. Протягом кількох наступних днів у неї ніяк не виходило навіть наблизитися до неї, аж за тиждень після отримання листа від Страйка несподівано з’явилася така нагода.
За сніданком до Робін підійшов молодий чоловік із короткими дредами і повідомив, що її приєднано до групи, яка сьогодні вранці поїде збирати пожертви у Норвіч.
— Приведи себе до ладу, — сказав він їй. — На твоєму ліжку лежить чистий однострій. Автобус їде за пів години.
Робін уже звикла до отаких згадок про час, який рядові члени церкви ніяк не могли відстежити, і дізналася, що найкраще сприймати подібні настанови як вимогу зробити щось якомога скоріше. Тож вона швидко проковтнула залишки своєї каші, хоч зазвичай старалася розтягнути кожну трапезу.
Зайшовши до спальні, вона побачила на ліжках чисті однострої, — уже не червоні, а білі. З цього Робін виснувала, що церква вступила до пори Утопленої пророчиці. А тоді — побачила Емілі, яка саме знімала червону кофту.
— О, Емілі, а ти теж із нами? — здивувалася Вів’єн, яка зайшла за кілька хвилин після Робін. Емілі кинула на Вів’єн ворожий погляд і відвернулася, натягуючи чисту кофту.
Робін навмисно вийшла з гуртожитку разом із мовчазною Емілі, сподіваючись сісти поряд із нею в автобусі. Та не встигли вони пройти і кількох метрів, як чоловічий голос покликав:
— Ровено!
Робін розвернулася, і в неї аж серце впало: на ферму повернувся Тайо. Він теж був у чистому білому однострої і вряди-годи навіть голову помив.
— Привіт, — сказала Робін, намагаючись зобразити радість від зустрічі, а Емілі пішла собі, склавши руки на грудях.
— Я вирішив, що ти сьогодні приєднаєшся до збору пожертв, — мовив Тайо, жестом запрошуючи її пройтися з ним, — бо думав про тебе, думав про те, що тобі слід дати більше можливостей показати зміни в твоєму мисленні. Чув, що ти нарешті пожертвувала церкві гроші. Дуже щедро.
— Ні, — відповіла Робін, не бажаючи потрапити у пастку, яку очільники церкви часто розставляли для необачних, — це не щедро. Ти був правий, я мала зробити це значно раніше.
— Хороша дівчинка, — відповів Тайо, простягаючи руку й починаючи масажувати їй шию, так що в Робін знову пішли сироти шкірою. — Щодо решти, — додав він притишено, так само торкаючись її шиї, — я почекаю, поки ти сама прийдеш до мене і попросиш про духовне єднання. Ось це буде справжня демонстрація зміни свідомості, справжня відмова від егомотивності.
— Гаразд, — відповіла Робін, не маючи сили звести на нього очі. Вона помітила, що Емілі озирнулася на них без жодного виразу на обличчі.
До автобуса Дзян та ще кілька чоловіків вже вантажили коробки з мерчем УГЦ і скриньки для пожертв з церковним логотипом-серцем. Зайшовши до салону, Робін побачила, що Емілі вже сидить поруч з Амандіпом, тож сама вона сіла поруч із Волтером, просто через прохід від Емі.
Було ще дуже рано, небо над головою перлисто сяяло. Коли автобус виїхав за електричні ворота, Робін накрила хвиля захвату: вона так тішилася нагоді знову побувати у зовнішньому світі, ніби летіла в літаку назустріч фантастичній відпустці. Вона помітила, що права нога Емілі сіпається від нервів.
— Добре, — почав Тайо з голови автобуса, за кермом якого був його брат Дзян. — Кілька слів для тих із вас, хто ще не збирав для нас кошти. Частина з вас працюватиме на ятці з товарами, інші — зі скриньками. Якщо хтось зацікавиться церквою, давайте брошуру. Сьогоднішній прибуток поділимо між нашим соціальним центром для молоді у Норвічі й нашою програмою обізнаності про зміну клімату. У нас є відповідні плакати, але будьте готові відповідати на питання. Пам’ятайте, що кожен контакт з БП — це нагода врятувати душу, тому я хочу бачити максимум позитиву. Будь-яка взаємодія з громадою — шанс показати, як пристрасно ви ставитеся до нашої місії: порятунку світу.
— Направду послухайте слово моє, — гучно промовив Волтер. Він сильно схуд, відколи приєднався до церкви, а його шкіра набула сіруватого відтінку. Балакучість та впевненість, які позначали його на початку перебування на Чапмен-Фарм, зменшились, а руки трохи трусилися.
Минула майже година після виїзду з Чапмен-Фарм, коли автобус перетнув річку Венсем і в’їхав до міста Норвіч. Робін, яка бачила його тільки дорогою на Чапмен-Фарм, відзначила ще більше галькових стін і численні церковні шпилі на горизонті. Яскраві вітрини, білборди та ресторани мали вигляд водночас знайомий і чужий. Так дивно було бачити людей у нормальному одязі, які займалися своїми справами й мали у користуванні власні гроші, телефони, ключі від дверей.