Джоан Роулинг – Кувала Зозуля (страница 87)

— Тоні потрібно було прикинутися, що він у той день десь був — де завгодно, тільки не з жінкою Кипріяна Мея в готелі. От він і сказав, що повернувся до Лондона, до хворої сестри. А тоді збагнув, що в той час там мали бути ви з Лулою. Небога мертва, тож нічого не заперечить; але йому довелося брехати, що він бачив вас у відчинені двері кабінету, але не говорив з вами. А ви його підтримали. Обидва ви брехали крізь зуби, не знаючи, що має на меті інший, але боялися спитати. Гадаю, Тоні себе запевнив, що просто не чіпатиме вас, поки жива ваша мати. Можливо, так він заглушував голос сумління. І все-таки він достатньо переймався, щоб попросити Елісон наглянути за вами. А ви в цей час годували мене казочками про те, як Лула вас обійняла, про зворушливе примирення, коли вона повернулася додому.

— Я там був,— хрипко прошепотів Бристоу.— Я був у маминій квартирі. Якщо там не було Тоні, то його справа. Ти не можеш довести, що мене там не було.

— Мені не треба доводити те, чого не було, Джоне. Я тільки кажу, що у вас немає алібі — крім слів матері, яка сидить на валіумі. Та припустімо, що коли Лула поїхала до вашої хворої мами, а Тоні десь у готелі взував Урсулу, ви ховалися у квартирі номер два і почали вигадувати амбітний шлях вирішення своїх фінансових проблем. Ви чекаєте. Настає мить, коли ви надягаєте чорні рукавички з шафи Дібі, щоб не лишати відбитків. Це підозріло. Неначе саме тоді ви почали всерйоз замислюватися про вбивство. Нарешті, десь після опівдня, повертається Лула. На жаль для вас — ви точно це бачили у вічко квартири — повертається з подругами. Й ось тут,— сказав Страйк твердішим голосом,— звинувачення проти вас стають серйозними. Можна було б довести ненавмисність убивства — стався нещасний випадок, ми трохи побилися, і вона упала,— якби ви не сиділи там весь той час, знаючи, що у Лули гості. Чоловік, який тільки хотів примусити сестру виписати йому чек на велику суму, загалом міг би почекати, коли вона залишиться сама; але ви вже пробували цей варіант, і нічого не вийшло. Чому б не піднятися, поки вона, можливо, в кращому гуморі, а поруч подруги, чия присутність стримує? Може, вона б вам щось дала просто для того, щоб ви забралися геть?

Страйк майже відчував хвилі страху й ненависті, які випромінювала затінена фігура навпроти.

— Натомість,— провадив він,— ви чекали. Ви чекали цілий вечір, бачили, як вона покинула будівлю. Тоді ви, мабуть, уже накрутили себе. Треба було скласти чіткий план. Ви стежили за вулицею і точно знали, хто є у будівлі, кого немає; ви вирішили, що є спосіб потихеньку втекти, бо ви ж найрозумніший. І не забуваймо — ви вже вбивали. Це все змінює.

Бристоу різко гойднувся вперед — мало не скочив; Страйк напружився, але Бристоу лишився сидіти, а Страйк гостро відчув, що протез до його ноги не прикріплений.

— Ви дивилися у вікно і побачили, що Лула приїхала сама, але внизу лишалися папараці. Тоді ви, мабуть, уже впали у відчаї? Аж тут дивним чином, ніби всесвіт узяв і вирішив допомогти Джону Бристоу отримати бажане, всі вони пішли.

Я певний, що їх відманив Лулин водій. Він явно перебував у постійному контакті з пресою. Отже, на вулиці нікого. Настала потрібна мить. Ви надягнули кофту Дібі. То була велика помилка, але слід визнати: вам так щастило, що якась дрібниця просто мусила піти не так. Тоді — і тут я повинен записати очко на вашу користь, бо довго сушив над цим голову,— ви взяли з вази білі троянди, так? Витерли стебла — не так добре, як хотілося б, але ретельно,— і понесли їх з другої квартири, не зачиняючи дверей, до квартири своєї сестри. До речі, ви не помітили, але трохи води з тих троянд натекло. Пізніше на тих краплях посковзнувся Вілсон. Ви піднялися до Лулиної квартири, постукали. Визирнувши у вічко, що вона побачила? Білі троянди. Перед цим вона стояла на балконі, виглядаючи, коли на вулиці з’явиться її давно утрачений брат, але, вочевидь, якось його проґавила! Вона радісно відчиняє двері — й ось ви всередині.

Бристоу сидів незворушно. Навіть коліно уже не смикалося.

— І ви убили її точно так само, як убили Чарлі, як пізніше убили Рошель, швидко й жорстоко. Мабуть, ви її підняли, але зрештою, вона була заскочена зненацька, як і інші жертви... Ви кричали на неї, кричали, що вона не дає вам грошей, не дає вам вашого — так само, як батьки не додали вам вашої частки батьківської любові. А вона кричала, що ви не отримаєте ані пенні, навіть коли уб’єте її. Ви з нею посварилися, потім виштовхали її на балкон, а вона сказала вам, що має брата, справжнього брата, що він уже іде до неї і що вона склала заповіт на його користь. «Запізно, я це вже зробила!» — так вона закричала. А ви обізвали її брехливою сукою і скинули на дорогу, де вона і знайшла свою смерть.

Бристоу майже не дихав.

— Гадаю, троянди ви кинули у неї під дверима. Отож ви вибігли, схопили їх, помчали у другу квартиру і запхали назад до вази. Щоб мене, як же вам щастило! Саме ту вазу випадково перекинув коп, а квіти-бо могли вказати на те, що у квартирі хтось побував; ви не могли поставити їх точно так, як це зробили флористи, ви поспішали, знаючи, що маєте лічені хвилини, щоб покинути будівлю. Далі вам знадобилося чимало самовладання. Не думаю, що ви чекали, що хтось негайно здійме галас, але просто під вами на балконі була Тенсі Бестиґі. Ви почули, як вона верещить, і зрозуміли, що маєте навіть менше часу, ніж думали. Вілсон вибіг на вулицю, щоб подивитися, чи Лула жива, а потім ви, визирнувши у вічко, побачили, як він пробіг нагору. Ви знову увімкнули сигналізацію, вийшли з квартири і пішли сходами вниз. Подружжя Бестиґі кричало одне на одного в себе в квартирі. Ви пробігли повз них — і це чув Фреді Бестиґі, але він у цей час мав інші проблеми — вибіг у фойє, де нікого не було, і вискочив на вулицю, де густо сніжило. О, ви мчали щодуху: надягнувши каптур, сховавши лице, розмахуючи руками. І в кінці вулиці ви побачили іншого бігуна — чоловіка, який тікав геть від рогу вулиці, з якого щойно побачив, як упала і розбилася його сестра. Ви з ним не були знайомі. Гадаю, в ту мить ви навіть не подумали, що це він. Ви просто летіли щодуху, вбраний у поцуплені у Дібі Макка речі, пробігли під камерою, яка зафіксувала вас обох, і помчали по Галлівел-стріт, де вам знову пощастило — камер більше не було. Гадаю, ви просто викинули кофту й рукавички у смітник і спіймали таксі, так? Поліції навіть на думку не спало шукати білого чоловіка при костюмі, який був тієї ночі поблизу місця пригоди. Ви приїхали до мами, приготували їй поїсти, переставили час на годиннику і збудили її. Вона досі впевнена, що ви розмовляли про Чарлі — майстерний штрих, Джоне — саме тоді, коли Лула впала й розбилася. Все це зійшло вам з рук, Джоне. Ви цілком могли дозволити собі платити Рошель за мовчання хоч ціле життя. З вашим щастям Джона Аджимен міг загинути в Афганістані; ви плекали таку надію, коли побачили фото чорношкірого солдата у газеті, так? Але ви не хотіли покладатися на долю. Ви — пихатий паскудний збоченець, який вирішив, що сам усе влаштує краще.

Запала мовчанка.

— Жодних доказів,— нарешті вимовив Бристоу. В офісі було так темно, що Страйк ледве бачив його обриси.— Взагалі жодних доказів.

— Боюся, що тут ви помиляєтеся,— сказав Страйк.— Поліція, мабуть, уже отримала ордер.

— Ордер на що? — спитав Бристоу, нарешті відчувши достатньо упевненості, щоб засміятися.— На обшук лондонських смітників у пошуках кофти, яку, за твоїми словами, викинули три місяці тому?

— Ні, на обшук сейфа вашої матері.

Страйк не знав, чи зможе достатньо швидко підняти жалюзі. Він був задалеко від вимикача, в офісі було дуже темно, але він не хотів випускати з поля зору примарну постать Бристоу.

Він був переконаний, що потрійний убивця не прийшов непідготованим.

— Я їм запропонував кілька комбінацій,— провадив Страйк.— Якщо жодна не підійде, гадаю, сейф для них відчинить спеціаліст. Та якби я був азартною людиною, то поставив би на 030483.

Шурхіт, проблиск блідої руки: Бристоу стрибнув уперед. Вістря ножа подряпало Страйкові груди, коли він відштовхнув Бристоу; юрист скотився зі столу, перевернувся і знову напав, і цього разу Страйк сахнувся на стільці назад, Бристоу впав на нього, і вони опинилися у пастці між столом і стіною.

Страйк перехопив зап’ясток Бристоу, але не бачив, у якій руці ніж: було надто темно. Ударив Бристоу кулаком у підборіддя, його голова смикнулася назад, окуляри злетіли; ударив знову, і Бристоу гепнувся об стіну; Страйк спробував сісти, але тіло Бристоу боляче притискало його поранену ногу до підлоги, ніж сильно врізався в руку: Страйк відчув, як лезо пропороло шкіру, а тоді заструменіла тепла кров і прийшов сліпучо-білий біль.

Страйк бачив, як примарний силует Бристоу на тьмяному тлі вікна підносить руку; відіпхнувши юриста, який навалився на нього, Страйк відбив другий удар ножа і шаленим зусиллям відкинув нападника вбік; поки він намагався притиснути Бристоу до підлоги, протез вислизнув з холоші, все заливала гаряча кров, і Страйк гадки не мав, де ніж.

Борючись, Страйк перекинув стіл, а коли нарешті притиснув здоровим коліном худі ребра Бристоу і здоровою рукою силкувався намацати ніж, спалах світла полоснув по зіницях, і почувся жіночий крик.