Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 82)
— Та ні,— відмахнувся Страйк, шкутильгаючи до реєстрації,— я до пацієнта... Робін Еллакотт, ножове поранення...
Очі Страйка панічно оббігли приймальню, де на колінах у мами плакав маленький хлопчик і стогнав, обхопивши руками закривавлену голову, п’яний чоловік. Медбрат показував задиханій літній пані, як користуватися інгалятором.
— Страйк... так... Міс Еллакотт казала, що ви прийдете,— мовила чергова медсестра, переглянувши дані в комп’ютері, як здалося Страйкові, навмисне і не до речі неквапно.— Вперед коридором, праворуч... перша палата.
Страйк посковзнувся на осяйній підлозі, лайнувся, кинувся далі. Кілька людей провели поглядами його велику незугарну постать, підозрюючи, що в чоловіка не всі вдома.
— Робін? Чорти б мене вхопили!..
Гі обличчя спотворювали червоні плями; обидва ока набрякнули. Молодий лікар, що роздивлявся восьмидюймовий поріз у Робін на передпліччі, гримнув на Страйка:
— Вийдіть, поки я не закінчу!
— То не кров! — гукнула Робін до Страйка, який відступив за занавіску.— То та клята речовина з твоєї сирени!
— Будь ласка, не совайтеся,— почувся голос лікаря.
За межами палати Страйк почав ходити туди-сюди. Збоку ще п’ять палат ховали свої таємниці за занавісками. Рипіли по натертій сірій підлозі гумові підошви медсестер. Боже, як же він ненавидить шпиталі: цей запах і ця лікарняна чистота, що приховує подих тілесного розпаду, вмить перенесли Страйка в довгі місяці, коли він лежав у Селлі-Оуку з відірваною вибухом ногою.
Що він накоїв? Що наробив? Дозволив Робін працювати, тож вона була постійно перед очима в того виродка. Вона могла загинути. Вона мала загинути! Повз нього проходили медсестри у блакитній формі. За занавіскою Робін зойкнула від болю, і Страйк скреготнув зубами.
— Їй неймовірно пощастило,— повідомив лікар за десять хвилин, розсунувши половинки занавіски.— Він міг зачепити плечову артерію. Втім, пошкоджено сухожилок. Важко сказати наскільки, поки ми не оглянули її в операційній.
Лікар явно вирішив, що вони пара. Страйк не став його виправляти.
— Їй буде потрібна операція?
— Зшиємо сухожилок,— пояснив лікар, ніби Страйк був трохи недоумкуватий.— Плюс треба добре промити рану. Також я хочу подивитися ребра на рентгені.
Він пішов. Зібравшись на думці, Страйк увійшов до палати.
— Так, знаю, я налажала,— мовила Робін.
— Господи, ти думаєш, я тебе сварити прийшов?
— Хтозна,— озвалася Робін і трохи пряміше сіла на ліжку. Гі руку тимчасово перев’язали бинтами.— Я ходила поночі. І була неуважна, авжеж?
Страйк важко опустився біля ліжка на стілець, залишений лікарем, і випадково перекинув на підлогу металевий лоток. Дзвін, брязкіт; Страйк притиснув лоток своєю штучною ногою, щоб той не гримів.
— Робін, яким дивом тобі вдалося вирватися?
— Самозахист,— пояснила вона. А тоді правильно прочитала вираз його обличчя і сердито додала: — Так і знала, ти не вірив, що я це вмію.
— Та вірив,— заперечив Страйк,— але Господи Боже...
— Це до чи після професійного курсу водіння?
— Після,— відповіла Робін,— бо якийсь час я боялася відкритого простору. Водіння допомогло мені вийти з кімнати, а потім я пішла на самозахист. Перші курси вів чоловік, повний ідіот,— додала вона.— Давав прийоми з дзюдо — дурня дурнею. А от Луїза виявилася чудовою.
— Ось як? — мовив Страйк.
Його бентежило її самовладання.
— Так,— кивнула Робін.— Вона вчила нас, що звичайній жінці всі ті хитрі прийоми ні до чого. Треба реагувати швидко й розумно. Не давай себе перемістити. Бий по слабких місцях і тікай щодуху. Він мене схопив ззаду, але я його встигла почути. З Луїзою ми таке багато разів тренували. Якщо тебе хапають ззаду, треба зігнутися.
— Зігнутися,— тупо повторив Страйк.
— У мене в руці була сирена. Я зігнулася і врізала нею йому по яйцях. Він був у спортивних штанях. На кілька секунд мене відпустив — а я спіткнулася об цю кляту сукню, знову! Він дістав ніж... далі не зовсім пам’ятаю, що було... гадаю, він мене порізав, коли я вставала... Але я змогла натиснути кнопку, сирена спрацювала, і це його відстрашило. Мені все обличчя залило фарбою, гадаю, йому теж трохи дісталося, бо він був дуже близько. Він був у балаклаві, я майже нічого не роздивилася, але коли нахилився, я йому добряче врізала по сонній артерії... Це теж нас Луїза навчила, отут збоку шиї, якщо влучити, вони падають... він захитався, а тоді, видно, почув людей і втік.
Страйкові просто відняло мову.
— Я дуже голодна,— поскаржилася Робін.
Страйк пошукав у кишенях і видобув «твікс».
— Дякую.
Та не встигла вона торкнутися шоколадки, як медсестра, яка проводила повз ліжко Робін літнього чоловіка, різко її спинила:
— Вам в операційну, не можна їсти!
Робін закотила очі й віддала «твікс» Страйку. В неї задзвонив мобільний. Вражений Страйк дивився, як Робін підносить його до вуха.
— Мамо... привіт,— сказала Робін.
їхні погляди зустрілися. Страйк прочитав у очах Робін невисловлене бажання вберегти маму — бодай тимчасово — від того, що сталося. Але жодних підманних маневрів не знадобилося, бо Лінда просторікувала, не даючи Робін і слово вставити. Робін поклала мобільний собі на коліна і ввімкнула гучний зв’язок. Вираз обличчя в неї був стоїчний.
— ...якнайшвидше їй сказати, бо сезон конвалій закінчився, і якщо ти їх хочеш, це буде спецзамовлення.
— Гаразд,— відповіла Робін.— Обійдемося без конвалій.
— Добре буде, якщо ти сама їй подзвониш і скажеш, що саме хочеш, бо мені важко бути посередницею. Вона каже, що лишила тобі купу повідомлень на автовідповідачі.
— Вибач, мамо,— сказала Робін.— Я їй подзвоню.
— Тут не можна говорити по телефону,— зауважила інша сердита медсестра.
— Вибачте,— знов сказала Робін.— Мамо, мені треба йти, пізніше поговоримо.
— А де це ти? — спитала Лінда.
— Я... я тобі передзвоню,— сказала Робін і обірвала зв’язок. Глянула на Страйка і спитала: — Ти у мене не поцікавишся, котрий з них це був на мою думку?
— Я гадаю, ти не знаєш,— сказав Страйк.— Він же був у балаклаві, а тобі залило очі фарбою.
— В одному я впевнена,— сказала Робін.— Це був не Віттакер. Хіба що він переодягнувся в спортивки, щойно я пішла. Віттакер був у джинсах, і він... в нього інакше тіло. Той тип був сильний, але такий, знаєш, м’який? І великий. Десь такий, як ти.
— Ти сказала Метью, що сталося?
— Він якраз ї...
Коли на обличчі Робін проступив майже жах, Страйк вирішив, що зараз обернеться і побачить розлюченого Метью, а той на них накинеться. Натомість у ногах ліжка Робін з’явилася розхристана постать детектива Роя Карвера, а поруч — висока й елегантна постать сержанта Ванесси Еквенсі.
Карвер був у сорочці. Під пахвами розпливалися великі плями поту. Вічно рожеві білки яскраво-блакитних очей вигляд мали такий, ніби поліціянт мав звичку купатися в сильно хлорованій воді. В густій сивуватій чуприні рясніли клапті лупи.
— Як ви по... — почала сержант Еквенсі, спрямувавши погляд мигдалеподібних очей на руку Робін, але Карвер перебив її обвинувачувальним гавкотом:
— І що це ви надумали, га?
Страйк підвівся. Ось нарешті з’явився годящий об’єкт, на якому можна вимістити стримуване бажання покарати когось за те, що сталося з Робін, вимістити почуття провини й тривоги на зручній цілі.
— Хочу з тобою поговорити,— сказав Страйкові Карвер.— Еквенсі, візьми в неї свідчення.
Ніхто й слова не встиг сказати чи ворухнутися, як між чоловіками стала усміхнена молода медсестра.
— Час вам на рентген, міс Еллакотт,— мовила вона до Робін.
Робін скуто піднялася з ліжка і пішла, озираючись на Страйка і поглядом намагаючись закликати його до обережності, стриманості.
— Отуди,— загарчав на Страйка Карвер.
Детектив пішов по відділенню невідкладної допомоги за поліціянтом. Карвер зайняв маленьку кімнату для відвідувачів, де, як зрозумів Страйк, родичам повідомляли про смерть, що вже сталася чи неминуче настане. Тут було кілька м’яких крісел, коробка серветок на столику і картина — абстракція у помаранчевих тонах.
— Я тобі казав не влазити,— мовив Карвер, стаючи посеред кімнати зі схрещеними на грудях руками і широко розставленими ногами.
Коли зачинилися двері, кімнатку заповнив Карверів сморід. Він смердів не так, як Віттакер: не застарілим брудом і наркотиками, а потом, яким обливався весь робочий день. Різке світло з-під стелі не покращувало кольору його плямистого обличчя. Лупа, мокра сорочка, ряба шкіра: Карвер ніби розпадався на шматки. І Страйк, понад сумнів, посприяв цьому, коли принизив його у пресі в зв’язку з убивством Лули Лендрі.