Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 72)

— Мм-гммм,— відповіла дівчина.

— Звати Ноель Брокбенк.

— А? Не знаю такого.

— Ні,— озвався Страйк і вдав, що роззирається, хоч уже впевнився, що Брокбенка тут не видно.— Може, помилився закладом.

Перша стриптизерка вийшла з-за лаштунків, тепер вбрана у жуйково-рожеву міні-сукню на бретелях, таку коротку, що поділ ледь прикривав їй пах. Чомусь це вбрання вигляд мало ще непристойніший, ніж попередня її оголеність. Дівчина підійшла до чоловіка у флуоресцентній куртці й щось у нього спитала, але той похитав головою. Роззирнувшись, дівчина помітила Страйка, заусміхалася і рушила до нього.

— Цьомики,— сказала вона з ірландським акцентом. Волосся, яке у червоному світлі здалося Страйкові білявим, насправді мало яскраво-мідний колір. Густо намащена оранжева помада і штучні вії маскували обличчя дівчати, якому, мабуть, місце було у школі.— Я — Орла, а ти?

— Кемерон,— сказав Страйк. Так зазвичай називали його люди, які не розчули справжнє ім’я.

— Може, приватний танець хочеш, Кемероне?

— А де таке танцюють?

— А отамо,— відповіла дівчина, вказуючи на лаштунки, за якими перевдягалася.— Я тебе тут раніше не бачила.

— Шукаю одну людину.

— І як цю пані звати?

— Це чоловік.

— За чоловіками тобі не до нас, любчику,— відповіла дівчина.

Вона була така юна, що від самого цього звертання — «любчику» — Страйк почувся брудним стариганем.

— Купити тобі випити? — спитав Страйк.

Дівчина завагалася. Приватний танець коштував більше, але, може, цьому типу спершу треба розігрітися.

— Ну, купи.

Страйк заплатив космічні гроші за горілку з лаймом. Дівчина почала пити коктейль, манірно сівши на дзиґлик поруч зі Страйком. Більша частина її грудей випадала з сукні. За текстурою шкіра в неї була мов у покійної Келсі — гладенька, пружна, з великою часткою дитинного жиру. На плечі в Орли виднілося татуювання: три маленькі сині зірочки.

— Може, ти з моїм другом знайома? — спитав Страйк.— Ноель Брокбенк.

Маленька Орла була не дурненька. В чіпкому погляді, який вона скоса кинула на Страйка, змішалися розрахунок і підозрілість. Подібно до масажистки з Маркет-Гарборо, Орла хотіла упевнитися, що він не поліціянт.

— Він мені винен гроші,— пояснив Страйк.

Якусь мить Орла ще придивлялася на нього, наморщивши гладенький лоб, а тоді проковтнула брехню.

— Ноель,— повторила вона.— Наче й нема вже Ноеля... Чекай-чекай... Еді!

Знуджена барменка навіть не відірвала погляду від телевізора. — Гм-м?

— Як звали отого хлопа, що ’го Дес того тижня вигнав? Який ото всього кілька днів протримавсь?

— Не знаю, як його звали.

— Так, наче то Ноеля вигнали,— сказала Орла до Страйка. А тоді з несподіваною й чарівною прямотою додала: — Даси десятку — взнаю точно.

Подумки зітхнувши, Страйк дав дівчині банкноту.

— Жди тут,— бадьоро наказала Орла. З’їхала з дзиґлика, заховала десятку за край трусів, тоді неелегантним жестом обсмикнула сукню і рушила до діджея. Поки говорила з ним, той супився на Страйка. Діджей коротко кивнув; його обличчя жевріло в червоному світлі. Орла побігла назад, явно дуже з себе тішачись.

— А казала ж! — мовила вона до Страйка.— Мене тут не було, як це сталося. У нього напад якийсь був чи що.

— Напад? — перепитав Страйк.

— Так, і це він тіко перший тиждень як прийшов. Такий здоровий, та? З довгим підборіддям?

— Так,— кивнув Страйк.

— Ага, ото запізнився, а Дес не зрадів. Ото Дес, ондо сидить,— додала вона не до речі й показала на діджея, який підозріло приглядався до Страйка, водночас ставлячи після «Друзів» пісню Синді Лопер — «Дівчата просто хочуть розваг».— Дес йому пояснював, як не можна запізнюватися, а твій друзяка просто впав і почав смикатися. Кажуть,— радо додала Орла,— що він обісцявся.

Страйк не думав, що Брокбенк був здатний обмочитися, щоб тільки Дес його не сварив. Схоже було на справжній епілептичний напад.

— А далі що було?

— З-за лаштунків прибігла дівчина твого друга...

— Що за дівчина?

— Зажди... Еді!

— Гм?

— Хто та чорна дівка, така з косичками? В неї ще цицьки класні. І Дес її не любить.

— Аліса,— відповіла Еді.

— Аліса,— переказала Орла Страйкові.— Вибігла ото і почала кричати, щоб Дес дзвонив у «швидку».

— І він подзвонив?

— Ага. Твого друга забрали, й Аліса поїхала з ним.

— А чи Брок... чи Ноель відтоді повертався?

— Та яка користь із викидайла, якщо на нього кричать, а він пада й обсцикається? — відповіла Орла.— Я чула, що Аліса просила Деса дати йому другий шанс, але Дес других шансів не дає.

— І тоді Аліса обізвала його тугим, мов у сраці дірка,— раптом порушила свою мовчанку Еді,— так він і її вигнав. От дурноголова. їй же треба ті гроші. У неї ж діти.

— Коли це сталося? — спитав Страйк у Орли й Еді.

— Тижні зо два тому,— відповіла Еді.— Але то стрьомний тип. Добре, що прогнали.

— В якому плані стрьомний? — уточнив Страйк.

— Так завжди видно,— відповіла Еді, демонструючи утому від життєвого знання.— Завжди. В Аліси на чоловіків препоганий смак.

Друга стриптизерка лишилася в самих тільки прозорих трусах і енергійно трусила сідницями в бік нечисленної своєї публіки. У клуб щойно увійшло двоє немолодих чоловіків, які затрималися на шляху до шинкваса, уп’явши погляди у трусики, які мали ось-ось злетіти.

— Він живе з Алісою десь у Боу,— додала барменка.— Вона собі добула муніципальне житло, але вічно нила, що все не так. Не знаю точно, де воно,— провадила Еді, випередивши Страйкове питання.— Я там не була, ні.

— Та наче їй там подобалося,— непевно заперечила Орла.— Казала, ясла там класні.

Стриптизерка скинула трусики і тепер крутила ними над головою, ніби ласо. Роздивившись усе, що можна, нові клієнти рушили до шинкваса. Один — за віком він міг би бути Орлі дідусем — уп’яв мокрі очі їй у декольте. Дівчина по-діловому зміряла його поглядом, тоді розвернулася до Страйка.

— То будеш брати приватний танець чи ні?

— Гадаю, не буду,— відповів Страйк.

Він навіть договорити не встиг, як Орла відставила свій келих, зіскочила зі стільця і посунулася до діда. Той усміхнувся: зубів було менше, ніж дірок між ними.

Біля Страйка постала зігнута фігура: безшиїй викидайло.

— Дес на два слова кличе,— сказав він тоном, який, може, звучав би загрозливо, якби голос у чоловіка не був на диво тонкий для його габаритів.

Страйк роззирнувся. Діджей, який усе супився на нього, поманив його.

— Якась проблема? — спитав Страйк у викидайла.

— Якщо є, Дес тоді скаже,— почулася дещо зловісна відповідь.