Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 35)
На заправці Гіллтон-Парк зупинилися випити кави. Робін пішла до вбиральні, Страйк лишився стояти в черзі у «Бургер Кінгу».
Перед дзеркалом Робін зазирнула в мобільний. Як вона й очікувала, було повідомлення від Метью — але вже не благально-примирливе.
— Вибачте,— пробурмотіла Робін, пропускаючи нетерплячу дівчину до сушарки.
Вона перечитала повідомлення від Метью. Приємний спалах гніву розвіяв суміш жалощів і болю, яку заронила та ранкова гонитва. Ось, подумала Робін, ось справжній Метью. «Якщо ти з ним переспиш, нашим стосункам край». Тобто він подумав, що то жарт, коли вона зняла каблучку і сказала, що весілля не буде? Гадає, що «стосункам край» настане тільки тоді, коли так вирішить Метью? «То відмінні речі». Невірність із її боку — гірша, ніж з його, за визначенням. На погляд Метью, її мандрівка — то просто акт помсти: мертва жінка і вбивця на волі — тільки привід для жіночої мстивості.
«Та пішов ти»,— вирішила Робін, запхнула мобільний у кишеню і повернулася до кав’ярні, де Страйк споживав подвійний «круасандвіч» з ковбасою і беконом.
Страйк помітив її почервонілі щоки і стиснуті зуби і зрозумів, що з Робін зв’язався Метью.
— Все гаразд?
— Нормально,— відповіла Робін і, не даючи йому слова сказати, додала: — То ти мені розкажеш, що там з Брокбенком?
Питання прозвучало агресивніше, ніж хотілося Робін. Тон повідомлення від Метью розізлив її, як і той факт, що після того в її думках постало питання: а справді, де вони зі Страйком сьогодні ночуватимуть?
— Якщо хочеш,— м’яко відповів Страйк.
Він дістав з кишені мобільний, відкрив фото Брокбенка, яке зробив з комп’ютера Гардакра, і передав телефон Робін.
Та вдивилася у довговиде смагляве обличчя під кучмою темного волосся — незвичне, але привабливе. Ніби прочитавши її думки, Страйк мовив:
— Нині у нього вигляд гірший. Це фото зробили, коли він вступив до армії. Тепер у нього запала очниця і вухо-вареник.
— Який він на зріст? — спитала Робін, пригадавши, як вивищувався над нею кур’єр
— Як я чи навіть вищий.
— Кажеш, познайомився з ним в армії?
— Так,— відповів Страйк.
Протягом кількох секунд Робін гадала, що він не буде розповідати далі, але потім зрозуміла, що Страйк просто чекав, поки літня пара, яка шукала собі місце, вийде з зони чутності. Коли пара пішла, Страйк провадив:
— Він був майором. Сьома бронетанкова бригада. Одружився з удовою загиблого однослуживця. Вона мала двох маленьких доньок. Також у них була спільна дитина — хлопчик.
Викладати факти було легко. Страйк нещодавно перечитав досьє на Брокбенка, але, власне, ніколи того всього не забував. Такі справи лишаються з людиною назавжди.
— Старшу падчерку звали Британі. У віці дванадцятьох років вона розповіла своїй однокласниці в Німеччині про сексуальне насильство. Однокласниця розповіла мамі, та звернулася до поліції. Запросили нас. Сам я з Британі не розмовляв — це робила жінка-поліціянтка, я тільки бачив запис.
Найбільшого болю Страйкові завдало те, якою дорослою хотіла здаватися Британі, якою зібраною. Вона боялася того, що буде з близькими після її обмовки, намагалася взяти свої слова назад.
Ой ні, та вона не казала Софі, ніби вітчим погрожував убити меншу сестру, якщо вона патякатиме! Ні-ні, Софі не бреше — то просто жарт, та й годі. Вона питала в Софі, як не завагітніти, бо... бо просто цікаво, всі ж хочуть про таке знати. Ні, вітчим не казав,
що поріже її маму на дрібні шматочки, якщо вона розповість... А що з ногою? Ой, та це теж жарт... це все несерйозно... вітчим сказав, що хотів відрізати їй ногу, коли була зовсім мала, але мама заскочила його за цим і не дозволила. Вітчим казав, це за те, що вона дитиною потоптала йому клумбу,— але то він так жартує, от спитайте маму. Він її не різав. Ні, не різав, тільки не татусь, ви що.
Несвідомий вираз, з яким вона вимовила те слово — «татусь», не покинув Страйка і досі: мов дитина, що намагається проковтнути холодний рубець, бо інакше покарають. Дванадцять років — і вже засвоїла, що життя для її близьких може бути стерпним, тільки якщо вона мовчатиме і дасть вітчиму робити все, що йому заманеться.
Після першої ж розмови з місіс Брокбенк Страйк почав ставитися до неї вороже. Вона була худа і сильно нафарбована — понад сумнів, теж у своєму роді жертва, але Страйкові видалося, що вона охоче поклала Британі на вівтар, щоб урятувати двох інших дітей, заплющуючи очі на довгі відлучки чоловіка і старшої доньки з дому. Її небажання знати правду дорівнювало співучасті. Брокбенк казав Британі, щоб не розповідала, що він з нею робить під час довгих поїздок у сусідні ліси чи темні провулки; а як бовкне, то він ось що заподіє її мамі й сестрі: поріже на маленькі шматочки і закопає в садку. А тоді забере Раяна (маленького сина, єдиного члена родини, якого Брокбенк так-сяк любив) і поїде туди, де їх ніколи не знайдуть.
«То був жарт, просто жарт собі. Я несерйозно».
Ламає тонкі пальці, окуляри з’їхали набік, ноги — короткі, не дістають до підлоги. Британі навідріз відмовлялася від медичного огляду, коли Страйк і Гардакр поїхали до будинку Брокбенка, щоб притягнути його на допит.
— Коли ми приїхали, він був п’яний мов чіп. Я пояснив, нащо ми приїхали, а він і кинувся на мене з розбитою пляшкою.
Раніше він цього ніколи не визнавав, хоча Гардакр (який покривав Страйка під час подальшого розслідування) теж усе знав.
— Але якщо він на тебе кинувся з пляшкою...
— Ти кажеш, він був здоровий...
— Але дуже п’яний. Я міг з ним упоратися без побиття. Там був Гардакр, тож нас було двоє на одного. Правду кажу, я радий був, що він на мене напав. Дуже кортіло його вдарити. Хук справа, вибив з нього памороки у буквальному сенсі — і завдяки цьому пін легко відбувся.
— Відбувся, попри те, що...
— Просто відбувся,— відповів Страйк.— Вийшов чистий-чистісінький.
— Але як?
Страйк випив ще кави. Його погляд був розфокусований від спогадів.
— Після того, як я його вдарив, Брокбенк потрапив до шпиталю, бо мав тяжкий епілептичний напад, коли оговтався. Черепно-мозкова травма.
— О Боже,— вимовила Робін.
— Брокбенкові була потрібна негайна операція, щоб зупинити мозкову кровотечу. Він мав ще кілька нападів. Йому поставили діагнози: ЧМТ, ПТСР, алкоголізм. Постати перед судом Брокбенк не міг. Набігли адвокати. Мене звинуватили у завданні тяжких тілесних ушкоджень. На щастя, мої захисники дізналися, що у вихідні напередодні того, як я його вдарив, Брокбенк грав у регбі й отримав по голові коліном від здоровезного валлійця. Його винесли з поля на ношах. Санітар не помітив кровотечі з вуха, бо Брокбенк був весь брудний і побитий, тож йому веліли йти додому і берегтися. Як виявилося, не помітили перелому потиличної кістки, що й виявили мої захисники, коли показали зроблені після гри рентгенівські знімки лікарям. Череп йому проламав той валлійський нападник, а не я. Та навіть з цим, якби Гардакр не підтвердив, що він напав на мене з пляшкою, я був би в лайні по вуха. Кінець кінцем постановили, що з мого боку мав місце самозахист. Я не міг знати, що в нього вже тріснув череп, і не міг знати, якої шкоди завдасть мій удар. Тим часом на його комп’ютері знайшли дитячу порнографію. Історію Британі підтвердили численні свідчення про те, що вона часто їздила в машині сама з вітчимом. Розпитали вчительку, та сказала, що дівчинка чимдалі неуважніша у школі. Брокбенк два роки мучив її і погрожував убити її, маму, сестру, якщо Британі комусь розкаже. Переконав її, що вже намагався відрізати їй ногу. У Британі дійсно були шрами навколо гомілки. Брокбенк сказав, що він саме пиляв ногу, коли зайшла її мама і зупинила його. Мати каже, що шрами лишилися від нещасного випадку в ранньому дитинстві.
Робін мовчала. Затуливши рот обома руками, вона дивилася на нього великими очима. Вираз обличчя у Страйка був страшний.
— Він лежав у шпиталі, лікарі намагалися не допустити нових нападів. Коли його пробували допитувати, Брокбенк зображав порушення свідомості й амнезію. Навколо нього аж роїлися юристи, бо бачили вигоду: халатність лікарів, тяжкі тілесні. Брокбенк заявив, що сам був у дитинстві жертвою знущань, що дитяче порно — то ознака його психічної хвороби й алкоголізму. Британі наполягала на тому, що все вигадала, мати кричала на всіх перехрестях, що Брокбенк зроду пальцем не торкнувся нікого з дітей, що то ідеальний батько, що одного чоловіка вона вже втратила, а тепер і другого забирають. Вищі чини просто хотіли, щоб справу зам’яли. Брокбенка випровадили на пенсію по інвалідності,— додав Страйк, темними очима дивлячись у сіро-блакитні очі Робін.— Він відбувся — без жодного покарання, з компенсацією, з пенсією. І поїхав собі — а Британі разом з ним.
24
Step into a world of strangers Into a sea of unknowns...
«Лендровер» гуркотів і зі стоїчною вправністю долав милю по милі, але мандрівка на північ уже почала здаватися нескінченно довгою, аж тут з’явилися перші ознаки Барроу-ін-Фернеса. Мапа не показувала, наскільки далеке це містечко від морського порту, наскільки усамітнене. Барроу-ін-Фернес не був проїжджим поселенням; він міг бути лише кінцевою метою мандрівки — такий собі географічний глухий кут.