Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 31)
— Я такого і не думав,— відповів Вордл,— Ви не відповідали замість Страйка, міс Еллакотт?
Робін похитала головою.
Перший лист містив зізнання, що Страйк сам влаштував ампутацію власної ноги, бо хотів її позбутися, і що історія про вибух в Афганістані — то просто добре продумане прикриття. Автор листа не знав, як Келсі дізналася про цю таємницю, але молив її нікому не розповідати. Псевдо-Страйк погодився допомогти їй позбутися власного «тягаря» і питав, де й коли вони можуть зустрітися особисто.
Другий лист був короткий і підтверджував, що Страйк прийде до дівчини в гості третього квітня о сьомій.
Обидва листи було підписано іменем «Кемерон Страйк» мірним чорним чорнилом.
— Це,— сказав Страйк, беручи другий лист після того, як ного прочитала Робін,— має такий вигляд, ніби вона мені писала, пропонуючи час і місце для зустрічі.
— І це моє наступне питання,— мовив Вордл.— Ви отримували другий лист?
Страйк глянув на Робін, та похитала головою.
— Гаразд,— сказав Вордл,— це піде в протокол: коли саме надійшов перший лист від...— він глянув на ксерокопію,— Келсі, як вона підписалася?
Відповіла Робін.
— Конверт лежить у мене в шухляді з пси...— (На Страйковому обличчі промайнув привид усмішки),— ...у шухляді з небажаною кореспонденцією. Можна перевірити вхідний номер, але наскільки я пам’ятаю, то було на початку року. Мабуть, у лютому.
— Ага, чудово,— сказав Вордл,— ми когось відішлемо до вас, щоб забрали конверт...— Він усміхнувся стривоженій Робін.— Не хвилюйтеся, я вам вірю. Якийсь кінчений псих намагається підставити Страйка. Воно все не ліпиться докупи. Нащо йому різати жінку, розчленовувати і поштою пересилати ногу у власний офіс? Нащо лишати листи від себе в неї у квартирі?
Робін спробувала усміхнутися у відповідь.
— А він її зарізав? — втрутився Страйк.
— Від чого вона померла насправді, поки ще з’ясовують,— сказав Вордл,— але на тулубі є дві колоті рани, і медики досить-таки впевнені, що він їх завдав до того, як почав її розчленовувати.
Робін під стільницею стиснула кулаки, увіп’явшись нігтями в долоні.
— Далі,— провадив Вордл, і сержант Еквенсі клацнула ручкою і приготувалася записувати,— вам щось говорить ім’я Оксана Волошина?
— Ні,— відповів Страйк, а Робін похитала головою.
— Вочевидь, це справжнє ім’я жертви,— пояснив Вордл.— Ним вона підписала договір оренди. За словами власниці, дівчина показала документи. Сказала, ніби вона — студентка.
— Ніби? — перепитала Робін.
— Ми поки що з’ясовуємо, ким вона була насправді,— пояснив Вордл.
«Ну звісно,— подумала Робін,— він же гадає, що вона була повією».
— Судячи з листа, вона добре знала англійську,— відзначив Страйк.— Це, звісно, якщо вона справді його написала.
Робін з подивом глянула на нього.
— Якщо він підробив листи від мене, що могло завадити йому підробити її листа? — спитав у неї Страйк.
— Щоб ти почав з нею спілкуватися?
— Так — щоб заманити мене на зустріч чи організувати паперовий слід між нами, щоб це викликало підозри, коли дівчина загине.
— Ван, сходи подивися, чи готові фотографії тіла,— сказав Вордл. Сержант Еквенсі вийшла. Постава в неї була модельна. У Робін аж кишки заворушилися від страху. Ніби відчувши це, Вордл розвернувся до неї і сказав:
— Не думаю, що тобі варто на них дивитися, якщо Страйк...
— Краще хай подивиться,— сказав Страйк.
Вордла це ніби шокувало, а Робін, хоч і не подала знаку, подумала, що Страйк хоче її налякати і змусити погодитися не виходити, коли надворі темно.
— Так,— мовила вона досить спокійно,— краще я подивлюся.
— Вони... неприємні,— сказав Вордл, видаючи незвично м’яке формулювання.
— Ногу надіслали Робін,— нагадав йому Страйк.— Шанси, що вона бачила цю жінку раніше, такі самі, як і вірогідність, що її бачив я. Вона — моя партнерка. Ми робимо одну справу.
Робін скоса глянула на Страйка. Він ще ніколи не називав її своєю партнеркою перед чужими людьми; принаймні Робін такого не чула. Страйк на неї не дивився. Робін знову перемкнула увагу на Вордла. Було лячно, але Страйк поставив її на один професійний щабель із собою, і тепер вона знала — хай що їй покажуть, не можна підвести себе чи його. Коли сержант Еквенсі повернулася зі стосиком фотографій, Робін ковтнула клубок у горлі й випростала спину.
Страйк узяв світлини першим, і його реакція геть не тішила.
— От же ж дідько.
— Голова найкраще збереглася,— тихо сказав Вордл,— бо її він поклав у морозилку.
Як людина інстинктивно прибирає руку від розжареного предмета, так Робін довелося боротися з потужним бажанням відвернутися, заплющити очі, перевернути фото так, щоб не бачити. Натомість вона взяла картку в Страйка й опустила на неї очі; всередині все ніби розрідилося.
Відрізана голова з залишком шиї сліпо витріщалася в камеру; кольору очей не роздивитися за шаром інею. Рот — темне провалля. Каштанове волосся цупке, обледеніле. Щоки круглі, пухкі, на підборідді й лобі — прищі. На вигляд дівчині було менше двадцяти чотирьох років.
— Впізнаєш її?
Голос Вордла прозвучав так близько, що налякав Робін. Вона ніби перенеслася кудись далеко, поки дивилася на відрізану голову.
— Ні,— відповіла Робін.
Відклавши фото, вона взяла у Страйка наступне. В холодильнику лежали нога і дві руки, які вже почали розкладатися. Зосередившись перед спогляданням голови, Робін не була готова до інших жахів, і на свій сором тихо бекнула від шоку.
— Так, страшне,— погодилася сержант Еквенсі. Робін з удячністю зустріла її погляд.
— На зап’ястку лівої руки татуювання,— вказав Вордл, передаючи їм третє фото, де названа рука лежала на столі. Відчуваючи виразну нудоту, Робін глянула на фото і роздивилася чорні літери: «1D».
— На тулуб дивитися не треба,— мовив Вордл, згріб решту фото і передав сержанту Еквенсі.
— А де був тулуб? — спитав Страйк.
— У ванні,— відповів Вордл.— Він її там убив — у ванній кімнаті. Там як на скотобійні...— Він завагався.— Він їй не лише ногу відрізав.
Робін пораділа, що Страйк не питає, яких частин тіла ще бракує. Вона не думала, що витримає цю інформацію.
— Хто її знайшов? — спитав Страйк.
— Власниця квартири,— відповів Вордл.— Літня жінка, їй стало зле, коли ми приїхали. Схоже, серцевий напад. Її відвезли до Гаммерсмітського шпиталю.
— Чому вона прийшла до квартири?
— Через запах,— пояснив Вордл.— Їй подзвонили сусіди знизу. Жінка вирішила зайти зранку, перед походом по крамницях, щоб Оксана була вдома. Коли та не відчинила, власниця зайшла сама.
— Сусіди знизу щось чули — крики абощо?
— Це колишній особняк, де мешкає повно студентів. Абсолютно порожня справа,— відповів Вордл.— Гучна музика, гості приходять удень і вночі, вони тільки роти пороззявляли, коли ми спитали, чи не чули вони чогось згори. У дівчини, яка подзвонила власниці, була істерика. Казала, ніколи собі не пробачить, що не подзвонила одразу, як занюхала щось не те.
— Ну, то б усе змінило,— мовив Страйк.— Приставили б голову назад, стала б як новенька.
Вордл засміявся. Усміхнулася навіть сержант Еквенсі.
Робін різко підвелася. Вчорашнє вино і ранковий круасан бунтували в її шлунку. Задушеним голосом вибачившись, вона кинулася до дверей.
22
I don’t give up but I ain’t a stalker, I guess I’m just an easy talker.
— Дякую, але я розумію, що таке чорний гумор,— сказала Робін за годину, почасти сердита, почасти потішена.— Рухаймося вже далі.
Страйк пожалкував про свій дотеп у переговорній кімнаті, бо з двадцятихвилинної мандрівки до вбиральні Робін повернулася бліда й трохи пітна; за м’ятним запахом можна було виснувати, що вона вдруге почистила зуби. Він запропонував не брати таксі, а натомість прогулятися по свіжому повітрю вздовж Бродвею до «Пір’я», найближчого пабу, де Страйк замовив чайник з чаєм. Особисто він був готовий і до пива, але Робін не була навчена вважати алкоголь і кровопролиття природними друзями й могла сприйняти пиятику за ще одну ознаку його черствості.
Об одинадцятій тридцять