Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 23)
— Сімки?
— Команди по семеро, регбі,— пояснила вона. Навіть ця маленька чемна пані здивувалася, що Страйк не второпав одразу, що йдеться про спорт, який у Мелроузі був мов релігія.— Але його вигнали. Бо недисциплінований. А як вигнали — хтось перекопав наш зелений майдан... Це поле для регбі,— пояснила вона, зглянувшись на дивовижне невігластво англійця.
Портвейн зробив жінку говіркою. Слова так і сипалися з неї.
— Натомість Донні пішов на бокс. Ой і вмів же він кулаком ударити, ой так. Коли Рона з ним почала зустрічатися — їй тоді було п’ятнадцять років, а йому сімнадцять,— люди почали казати, що не такий він уже й поганий. Ой так,— повторила вона, киваючи на недовірливий погляд Страйка.— Люди, що його не знали, до нього ставилися прихильно. Він умів причарувати, коли хтів, той Донні Лейнг. Але ви Волтера Джилкриста поспитайте про ті чари. Волтер вигнав його з ферми — бо запізнювався на роботу, так йому хтось комору підпалив. І не змогли довести, що то Донні. Хто перекопав поле — теж не знайшли, але я вже знаю, на кого думати. Та Рона не слухала. Гадала, що знає його. Ніхто його не розумів і хтозна-що ще. А ми, мовляв, упереджені, вузькочолі. Донні хотів піти до армії. Ну з Богом! Я сподівалася, що Рона його забуде, як не матиме перед очима. А він повернувся. Зробив їй дитину, але Рона її не змогла виносити. Сердилася на мене, бо я радила...
Місіс Баньян не доказала, що саме радила зробити, але Страйк міг уявити.
— ...більше зі мною не розмовляла, а як він знову отримав відпустку, взяла й одружилася з ним. Нас із татом на весілля не запросила,— додала вона.— Разом поїхали на Кіпр. Але я знала, що то він убив нашу кицьку.
— Що? — розгубився Страйк.
— Так, знала, що то він. Ми казали Роні, що вона робить страшну помилку, коли востаннє бачили її перед одруженням. Потім не знайшли Пурді. А наступного ранку вона лежала в нас на газоні мертва. Ветеринар сказав, що її задушили.
На плазмовому екрані за її плечем Димітар Бербатов у червоному однострої радів перемозі над «Фулгемом». У пабі гомоніли шотландці. Бриніли кухлі, дзвеніло столове приладдя, а жінка поруч зі Страйком говорила про смерть і каліцтво.
— Я знаю, що то він зробив, що він убив Пурді,— затято твердила вона.— Гляньте, що він заподіяв Роні й дитинці. То лиходій!
Вона покопирсалася в сумці й видобула стосик фотографій.
— Мій чоловік завжди каже: «От чого ти це тягаєш? Спали їх». Але я завжди гадала, що одного дня його фото стануть
у пригоді. Ось,— вона тицьнула стосик Страйку, а той радо узяв.— Беріть собі, хай у вас будуть. Ґейтсгед. Отуди він поїхав.
Пізніше, коли вона пішла — знову плачучи й дякуючи, Страйк сплатив за рахунком і пішов до крамниці Міллерів з Мелроуза, родинної м’ясної крамниці, яку помітив під час прогулянки містом. Тут він купив собі пирогів з олениною, підозрюючи, що це найсмачніша пожива, яку вдасться добути до поїзда в Лондон.
Повернувшись до стоянки короткою вулицею, де квітли золоті троянди, Страйк знову згадав про татуювання на дужому ручиську.
Колись — багато років тому — приналежність до цього чарівного містечка з його фермами та краєвидом на потрійний пік Ейлдон-Гіллу щось означала для Донні Лейнга. Але він був не прямолінійний землероб, не командний гравець: нічим не корисний для містечка, де пишалися дисциплінованістю й чесними звитягами. Мелроуз не стерпів чоловіка, який палив комори, душив котів і псував поля для регбі, тож Лейнг пішов шукати щастя в організації, де чимало чоловіків отримали спасіння чи неминучу розплату: у британській армії. Коли це закінчилося строком у в’язниці, а потім і в’язниця його виплюнула, Лейнг намагався повернутися додому, але тут ніхто його не хотів.
Чи знайшов Дональд Лейнг тепліший прийом у Ґейтсгеді? Чи поїхав звідси до Корбі? Чи,— думав Страйк, складаючись удвічі, щоб вміститися в «міні» Гардакра,— то були тільки проміжні зупинки на шляху до Лондона й Страйка?
17
The Girl That Love Made Blind (Дівчина, засліплена коханням)
Ранок вівторка. Ота спить — сказала, що мала довгу й важку ніч. Ніби йому не байдуже — але довелося вдавати, що не байдуже. Чоловік умовив Оту іти спати, а коли вона задихала глибоко й рівно, якийсь час сидів і дивився на неї, уявляючи, як потроху видушує з неї життя, як Ота розплющує очі, задихається, як лице їй стає фіолетовим...
Упевнившись, що вона спить міцно, чоловік тихо вийшов зі спальні, надягнув куртку і вислизнув у ранній ранок, вирушивши на пошуки Секретарки. То була перша за кілька днів можливість постежити за нею, але ловити її на станції метро вже запізно. Тепер можна хіба чатувати на початку Денмарк-стріт.
Чоловік помітив її здалеку: важко проґавити ті яскраві рудувато-біляві кучері. Либонь, любить марнославна сука вирізнятися, бо інакше обрізала б їх чи пофарбувала. Всі вони прагнуть уваги, це відомий факт: усі.
Секретарка підійшла ближче, і непомильне чуття на чужий настрій повідомило чоловікові: щось змінилося. Вона дивилася в землю; плечі похилені, й ніби й не помічає інших працівників, що юрмляться навколо з сумками, кавою й телефонами.
Чоловік рушив назустріч і пройшов так близько до неї, що міг би відчути її парфуми, якби вулиця не повнилася людьми, вихлопом машин і курявою. Секретарка не звернула на нього уваги — ніби він був дорожнім конусом. Чоловіка це трохи розсердило, хоч він і хотів лишитися непоміченим. Він її вирізнив з-поміж інших, а вона така байдужа!
З іншого боку, чоловік дізнався дещо цікаве: вона кілька годин плакала. Він знав, який жінки після цього мають вигляд: бачив це багато разів. Опухлі, червоні, пика набрякла, з очей ллє, скавчать: усі вони так роблять. Люблять корчити з себе жертви. Доводиться вбивати, щоб уже стулили пельку.
Чоловік розвернувся і рушив слідом за Секретаркою в бік Денмарк-стріт. Коли жінка в такому стані, то розм’якає — такого не досягнути страхом чи стресом. Вона забуває робити те, що ці суки всі роблять, щоб тримати на відстані таких, як він; не ховають у кулаках ключі, не хапаються за телефони, не кладуть
Він пришвидшив кроки, коли Секретарка звернула на Денмарк-стріт, яку преса нарешті облишила, за вісім днів так нічого і не впіймавши. Вона відчинила чорні двері офісу і зайшла всередину.
Вийде знову чи весь день буде там зі Страйком? Чоловік дуже сподівався, що вони злягаються. Напевно, що злягаються. Повсякчас наодинці в тому офісі — та точно.
Чоловік сховався в одвірку і витягнув телефон, усе поглядаючи на другий поверх будинку номер двадцять чотири.
18
I’ve been stripped, the insulation’s gone.
Уперше до Страйкового офісу Робін увійшла на ранок після своїх заручин. Відмикаючи сьогодні скляні двері, вона пригадала, як мінився сапфір на заручній каблучці. Невдовзі по тому з офісу вибіг Страйк і мало не скинув її з металевих сходів, де можна було розбитися на смерть.
Каблучки на її пальці більше не було. Місце, яке та стільки місяців обіймала, здавалося гіперчутливим, ніби каблучка лишила опік. Робін мала в руках дорожню сумку, де лежала зміна одягу п туалетне приладдя.
«Не можна тут плакати. Не смій плакати».
Вона автоматично виконала всі ритуали початку трудового дня: зняла плащ і повісила поруч із сумочкою на гачок біля дверей, сховала велику сумку під стіл, щоб Страйк не побачив. Робін по кілька разів перевіряла, чи зробила все, що треба. Вона почувалася безплотною, ніби привид, чиї холодні пальці можуть прослизнути крізь лямки сумок і ручки чайників.
Щоб розвалити стосунки, які тривали дев’ять років, вистачило чотирьох днів. Чотири дні чимдалі гострішої ворожості, озвучених образ, висловлених обвинувачень. У ретроспективі дещо здавалося дріб’язковим. «Лендровер», кінні перегони, її рішення взяти з собою ноутбук. У неділю була дрібна сварка на тему того, чиї батьки платять за машини на весілля; з неї виріс новий скандал щодо жалюгідності її заробітків. Сідаючи у «лендровер» уранці в понеділок, щоб їхати додому, Робін і Метью майже не розмовляли.
А вчора ввечері, вже у Вест-Ілінгу, спалахнула сутичка, яка здрібнила всі попередні сварки, зробила з них просто коливання ґрунту, попередження про сейсмічне лихо, яке розвалить геть усе.
Скоро спуститься Страйк. Робін чула, як він ходить у квартирі нагорі. Вона знала, що не можна зараз бути розкислою, нездатною дати раду ситуації. Тепер вона не має нічого, крім роботи. Доведеться знайти кімнату в чиїйсь квартирі — на більше з тими копійками, що їй платить Страйк, не вистачить. Вона спробувала уявити майбутніх сусідів по житлу. Буде ніби повернення до гуртожитку.
«Не думай про це зараз».
Готуючи чай, Робін виявила, що забула бляшанку з пакетиками чаю з «Бетті», яку купила невдовзі по останній примірці весільної сукні. Це відкриття мало не добило Робін, але потужним зусиллям волі вона стримала сльози і понесла чашку до комп’ютера, готуючись переглядати листи, які накопичилися протягом їхнього тижневого вигнання з офісу.
Страйк, як вона знала, тільки-но повернувся з Шотландії: приїхав нічним поїздом. Щойно спуститься, треба буде почати про це розмову, щоб відвернути його увагу від її червоних опухлих очей. Виходячи зранку з квартири, Робін намагалася покращити свій вигляд за допомогою льоду й холодної води, але користі з того було небагато.